Камілла Лекберг - Крижана принцеса

бо маю добре натреновані руки завдяки багаторічному досвіду роботи прибиральницею, але мені це не вдалося. Натомість я потягнула її до ванни й закинула туди. Потім я порізала їй обидві руки бритвою, яку знайшла в шафці. Після року прибирання в будинку я знала, де що лежить. Я помила весь посуд, з якого пила, вимкнула світло, зачинила двері й поклала запасний ключ на місце.

Патрик був шокований, але опанував себе й спокійно промовив:

— Ти розумієш, що тепер маєш поїхати зі мною? Мені не варто кликати підкріплення, чи не так?

— Ні, не варто. Чи можна мені лише зібрати деякі речі, які я візьму із собою?

Патрик кивнув.

— Так, звісно.

Вона підвелася. У дверях Вера обернулася.

— Звідки я могла знати, що вона при надії? Я звернула увагу на те, що Алекс не пила вина, але гадки не мала, що це через вагітність. Можливо, вона просто не зловживала алкоголем або планувала кудись їхати. Звідки я могла знати? Це ж неможливо було передбачити, правда? — благала Вера.

Патрик лише мовчки кивнув. Згодом він розповість їй, що дитина була не від Андерса, але поки не наважувався порушувати їхню довіру. Вера має ще розповісти свою історію в поліції, а вже потім вони зможуть закрити справу Александри Війкнер. Однак Патрика щось досі бентежило. Інтуїція підказувала йому, що Вера розповіла не про все.

Коли Патрик сів в автомобіль, він дістав копію листа Андерса — його останнє повідомлення світу. Від кожного написаного слова його пронизував сильний біль.

6

Іронія мого життя завжди мене дивувала. Як я був здатний своїми руками та уявою створювати прекрасне, а всім іншим — бруд та розруху? Тож останнє, що я зробив, — це знищив усі мої картини. Для того, щоб у моєму житті з’явилася послідовність. Краще бути послідовним і залишити по собі лайно, аніж постати більш складною особистістю, ніж я є насправді.

Насправді я проста людина. Єдине, чого я коли-небудь волів, — це стерти кілька місяців і подій із мого життя. Гадаю, що це не так уже й багато. Але, напевно, якби я цього заслуговував, то отримав би. Можливо, я вчинив щось жахливе в минулому житті, а в цьому мені довелося заплатити за це. Та, напевно, це не відіграє ніякої ролі. Однак у будь-якому разі було б чудово дізнатися, за що саме мені довелося поплатитися.

Напевно, вам цікаво, чому я саме зараз вирішив закінчити своє життя, яке так довго не мало жодного сенсу. Тож зараз я відповім вам. Чому ми взагалі обираємо якийсь час для того, аби щось зробити? Чи кохав я так сильно Алекс, що моє життя втратило сенс? Це одне з пояснень, яке можна взяти до уваги. Я не знаю, чи зможу бути до кінця чесним. Думка про смерть — це друг, з яким я прожив довге життя, але тільки тепер відчуваю, що готовий до цього. Можливо, саме смерть Алекс дозволила мені відчути цю свободу. Вона завжди була недосяжною, і через це я ніколи не міг пробитися до неї. Її смерть раптом відчинила й для мене ці двері. Я давно вже спакував речі та приготувався, залишилося тільки зробити крок.

Пробач мені, мамо.

Андерс

Він ніколи не міг позбутися звички прокидатися рано-вранці або, як дехто казав, посеред ночі. Але сьогодні ця звичка мала в собі дещо нове. Хоча Свеа ніколи й не чула, коли він прокидався о четвертій, Ейлерт однаково вирішив убезпечитися й навшпиньки спустився сходами, тримаючи в руках одяг. Він тихенько одягнувся у вітальні й узяв валізу, яку ретельно заховав у глибині комірчини. Він розпланував цю подію до найдрібнішої деталі. Сьогодні перший день решти його життя.

Навіть попри сильний холод, Ейлерт завів автомобіль із першої ж спроби й о четвертій двадцять покинув будинок, у якому прожив п’ятдесят років. Він проїхав Ф’єлльбакку, оповиту глибоким сном, і набрав швидкості лише після того, як поминув старий вітряк і повернув у напрямку Дінгле. До Ґетеборґа та Ландветтер залишалося двадцять миль. Ейлерт заспокоївся. Літак до Іспанії о восьмій.

Нарешті він зможе прожити своє життя так, як сам цього воліє.

Ейлерт планував свою втечу кілька років. З кожним днем вікові хвороби давалися взнаки ще дужче, і дедалі нестерпнішим ставало життя зі Свеа. Він вважав, що заслуговує на краще. В інтернеті Ейлерт знайшов маленький пансіонат, що розташовувався в маленькому містечку на іспанському узбережжі подалі від пляжів і туристичних маршрутів, а тому коштував недорого. Ейлерт написав власниці пансіонату та дізнався, що може жити там будь-якої пори року, коли захоче, і власниця навіть погодилася зробити йому знижку. Під суворим контролем Свеа назбирати грошей було непросто, але зрештою йому це вдалося. Він порахував, що зі своїми грішми протримається приблизно два роки, якщо житиме заощадливо, а потім, звісно ж, щось вигадає. Ніщо не зможе обмежити його ентузіазму.

Уперше за п’ятдесят років Ейлерт почувся вільним. Він радісно набрав швидкості на своєму «вольво». Автомобіль він залишить на довгостроковій стоянці, і згодом Свеа дізнається, де він стоїть. Але це не відіграє жодної ролі. Вона ніколи не мала водійських прав і завжди використовувала Ейлерта як безплатного водія, коли їй потрібно було кудись їхати. Єдине, що мучило його сумління, — діти. Хоча вони завжди були ближчими до Свеа, ніж до нього, і, на його жаль, стали такими самими дріб’язковими й обмеженими, як вона. У цьому також є його провина: тоді він багато працював і постійно шукав причини триматися подалі від дому якомога довше. Та все одно він вирішив надіслати їм листівку з Ландветтера, аби вони зрозуміли, що він зник за власним бажанням і що їм не потрібно хвилюватися. Ейлерт не хотів, щоб вони залучали поліцію, аби знайти його.

На дорогах порожньо. За вікном панувала суцільна темрява, і Ейлерт насолоджувався ранковою тишею. Життя лише починається.

— Мені важко зрозуміти це. Вера вбила Алекс, щоб та не розповіла про зґвалтування її Андерса, скоєне двадцять п’ять років тому.

Еріка задумливо крутила в руці бокал вина.

— Не треба недооцінювати небезпеки маленьких містечок. Якби про давню історію зґвалтування дізналися інші люди, то обов’язково почали б тицяти пальцями та пліткувати. Натомість я не вірю їй, що вона зробила це заради Андерса. Можливо, вона мала рацію: Андерс не хотів, щоб усі дізналися про те, що сталося з ними, але я гадаю, що передусім вона не могла прийняти того,