Джейн Остін - Гордість і упередженість

сказала Джейн, — але здається, що Кітті вже давно готова, бо вже півгодини, як вона пішла нагору.

— Та Бог із нею, з тією Кітті! До чого тут вона? Нумо, хутчіш! А де ж твій пояс?

Але коли мати пішла, Джейн рішуче відмовилася йти донизу сама — тільки разом з кимось із сестер.

Те саме бажання залишити їх удвох проглядалось і увечері. Після чаювання містер Беннет, за звичкою, усамітнився в бібліотеці, а Мері пішла нагору до фортепіано. Коли дві з п'яти перешкод було таким чином усунуто, місіс Беннет довго сиділа та моргала Елізабет і Кетрін, але це не справило на них ніякого враження. Елізабет її просто не помічала, а коли Кітті нарешті помітила, то запитала, наче нічого не розуміючи:

— Що сталося, мамо? Чому ви мені весь час моргаєте? Що я маю зробити?

— Нічого, моя дитино, нічого. Я тобі не моргала.

П'ять хвилин місіс Беннет просиділа непорушно, але потім, не бажаючи втрачати таку безцінну нагоду, вона раптом підхопилась і, звернувшись до Кітті зі словами «Ходи сюди, серденько, я хочу з тобою поговорити», схопила її за руку та вивела з кімнати. Джейн одразу ж кинула погляд на Елізабет, сповнений незадоволення такими хитрощами і благання до неї на них не піддаватися. Через кілька хвилин місіс Беннет відхилила двері та погукала:

— Ліззі, люба моя, мені треба з тобою поговорити.

Елізабет довелося підкоритися.

— Нехай собі залишаться вдвох, — сказала її мати, тільки-но вони вийшли у залу. — Я і Кітті підемо нагору й посидимо в гардеробній.

Елізабет визнала за краще не сперечатися з матір'ю і просто спокійно дочекалась у залі, доки вона та Кітті не зникнуть з очей, а потім повернулася до вітальні.

Таким чином, того дня хитрощі, до яких вдалася місіс Беннет, успіху не мали. Бінглі був сама чарівливість, але судженим Джейн так і не став. Його веселість і невимушеність стали надзвичайно доречним доповненням до вечірніх посиденьок, а нестерпну нав'язливість матері та її дурні зауваження він сприймав із належною поблажливістю та непорушним виразом обличчя, чим значною мірою завдячував її дочці.

Містера Бінглі не довелося довго вмовляти залишитися на вечерю; а коли він уже збирався додому, то було домовлено — головне, між ним та місіс Беннет, — що завтра вранці він прийде, щоб пополювати разом з її чоловіком.

Після цього дня Джейн більше ніколи не згадувала про свою байдужість. Її сестри про Бінглі не обмовилися й словом, та Елізабет лягла спати з щасливою впевненістю, що все неодмінно має завершитися дуже швидко, якщо містер Дарсі не повернеться раніше вказаного часу. А якщо серйозно, то вона майже не сумнівалася в тому, що все це відбулося не без сприяння зазначеного джентльмена.

Наступного дня Бінглі прийшов точно в призначений час; і вони з містером Беннетом провели разом увесь ранок, як і було домовлено. Останній виявився людиною набагато приємнішою, ніж очікував його компаньйон. У поведінці Бінглі не було ані бундючності, ані глупства, здатних спровокувати сарказм із його боку чи змусити його замовчати від огиди і презирства; він був більш компанійським і менш ексцентричним, ніж будь-коли. Бінглі, звичайно ж, повернувся разом із ним до обіду, а ввечері місіс Беннет знову вдалася до хитрощів, аби він та її дочка змогли залишитися наодинці. З цією метою Елізабет, яка мала написати листа, пішла після чаювання до сніданкової кімнати, бо оскільки всі інші збиралися засісти за карти, то вона не збиралася заважати планам своєї матері.

Але повернувшись до вітальні після написання листа, Елізабет із невимовним подивом зрозуміла, що у своїх хитрощах мати явно перевершила саму себе. Відчинивши двері, Елізабет побачила, що її сестра та Бінглі стоять біля каміна і про щось серйозно розмовляють. Може, ця сцена і не навела б ні на які здогадки, але коли вони похапливо обернулися і швидко відсунулися одне від одного, то їх обличчя сказали все, про що йшлося в їхній розмові. Вони опинились у незручній ситуації, та Елізабет здалося, що її ситуація була ще гіршою. Ніхто з них не вимовив ані півслова; і Елізабет уже була зібралася піти, як Бінглі, котрий, як і Джейн, уже встиг сісти, раптом підхопився, прошепотів кілька слів її сестрі й вибіг з кімнати.

Джейн не стала таїтися від Елізабет у ситуації, коли сказане нею правдиве слово здатне було лише збільшити її радість; тож вона відразу кинулася на шию своїй сестрі та голосом, що тремтів од радісного хвилювання, зізналась їй, що почувається найщасливішою людиною на світі.

— Це неймовірно! — додала вона. — Просто неймовірно. Я цього не заслуговую. О! І чому тільки всі не можуть бути такими ж щасливими, як і я!

Поздоровлення з боку Елізабет прозвучали так щиро, емоційно і радісно, що не передати словами. Кожне добре слово було для Джейн джерелом захвату та щастя. Але наразі вона більше не могла залишатись із сестрою чи сказати хоч трохи з того, що їй лишилося сказати.

— Я мушу негайно йти до матінки! — скрикнула вона. — Я ніяк не можу ставитися зневажливо до її ніжної турботи або допустити, щоб вона почула про це від когось іншого. Він уже пішов до мого батька. Ой, Ліззі! Як це прекрасно — знати, що моя розповідь зробить таку приємність усій нашій славній родині! Я просто знемагаю від щастя!

Після цих слів вона поквапилася до своєї матінки, яка навмисне припинила гру в карти і сиділа з Кітті нагорі.

Елізабет, залишившись на самоті, змогла тепер усміхнутися при думці про ту швидкість, з якою знайшла розв'язку ця історія, котра місяцями була джерелом гнітючої непевності та роздратування.

— Ось чим скінчилася ляклива обачливість його приятеля! Ось чим скінчилося фальшування та хитрощі його сестер! І це є дійсно найщасливіша, наймудріша й найдоречніша розв'язка!

За декілька хвилин до неї приєднався Бінглі, чия розмова з її батьком була короткою та діловою.

— А де ваша сестра? — запитав він похапцем, одчиняючи двері.

— Нагорі з матір'ю. Гадаю, що незабаром вона спуститься сюди.

Бінглі зачинив двері, підійшов до Елізабет і попрохав її, щоб вона побажала їм щастя та виявила свою сестринську любов. Елізабет емоційно і щиро висловила свою радість із приводу їхнього майбутнього споріднення. Вони сердечно потисли одне одному руки; а потім, чекаючи на сестру, вона вислухала все, що він хотів їй сказати про своє щастя, про достоїнства Джейн; незважаючи на його закоханість, Елізабет дійсно вірила в те, що всі його очікування щастя мають під собою раціональне підґрунтя, бо для цього вони