Луї Фердінанд Селін - Смерть у кредит

годі було обійтися без його посібників. Вони входили до навчальних програм більшости шкіл. Неможливо було уявити щось зручніше, простіше й дохідливіше, це було саме те, чого всі потребували! Це запам'ятовувалося і забувалося без жодного напруження. Говорили, що, за приблизними підрахунками, лише у Франції щонайменше одна сім’я з чотирьох мала на своїй книжковій полиці одну «Сімейну астрономію», «Господарювання без бідности» або «Виробництво іонів»… А одна з дванадцяти — «Поезію у кольорах», «Сад на даху» та «Вирощування курей удома». І це лише практичні посібники… У нього була ще серія, праці (в численних виданнях) вже по-справжньому класичні: «Індустанське одкровення», «Історія подорожей до полюса від Мопертюї до Шарко». Величезна кількість! Було що почитати й довгими зимовими вечорами, чимало кілограмів оповідей…

Усі коментували, зачитували до дірок, переписували, критикували, висміювали, обкрадали його знаменитих «Лікаря для себе», «Справжню мову трав» та «Електрику без лампочок»… Кожна із цих книжок була новим, блискучим, ретельним, ґрунтовним і водночас спрощеним викладом насправді складних, заплутаних, ба навіть небезпечних напрямів науки, які без Куртіаля залишилися б недоступними широкому загалу, надто претензійними й герметичними, і без перебільшення можна сказати, що вони залишилися б невикористаними…

* * *

Поступово, завдяки тому, що я жив з Куртіалем пліч-о-пліч, я повністю осягнув його натуру… Він був далекий від досконалости, навіть бував доволі жалюгідним, дріб'язковим, заздрісним і потайним… Тепер, заради справедливости, треба нарешті визнати, що з його боку було жахливою помилкою так завантажувати себе роботою! Цілий рік крутитися як проклятий, відбиваючись від справжньої банди маніяків, передплатників «Майстротрона»…

Він проводив жахливі години в цілковитій спустошеності… в потоках ідіотизму… Йому повсякчас доводилося боротися, нападати, відбивати удари, тамувати свої емоції, щоб справити на передплатників гарне враження і щоб вони йшли щасливими з бажанням повернутися…

Спершу Куртіаль не збирався брати мене на службу, не хотів цього… Він вважав мене трохи зависоким, зашироким і, взагалі, надто громіздким для його контори. Вона вже була настільки забита, що там майже неможливо було пересуватися… Але водночас я недорого коштував. Мені надавали лише «пансіон», тобто харчування й житло… Мої батьки були згодні. Мені не потрібні гроші, — твердили вони моєму дядькові… Вони мені не підуть на користь… Але найголовніше, я більше не мусив повертатися до них… Це була одностайна думка нашої родини, а також сусідів і знайомих… Я міг робити що завгодно! Нехай мені дадуть якусь роботу! байдуже де і яку! Головне — не залишати мене без діла! і щоб я перебував на достатній відстані. Одного чудового дня, судячи з моїх задатків, я міг підпалити Пасаж! Такою була загальна думка…

Ще існував варіант з армією… Для мого батька це було найкраще… Та я поки не досяг призовного віку… Мені бракувало щонайменше вісімнадцять місяців… Тут і нагодився де Перейр зі своїм «Майстротроном», це було саме те, що потрібно, справжній рятівний промінь сонця серед пітьми!..

Але Куртіаль довго вагався й ухилявся… Він радився зі своєю дружиною! Вона не заперечувала… Власне, їй було абсолютно байдуже, вона ніколи не заходила в Ґалерею, а завжди була в Монтрету у своєму будинку. Аж поки він нарешті зважився, я розмовляв з ним наодинці разів із десять… Він надто багато говорив… завжди без упину… А я вмів дуже добре слухати… Мій батько!.. Англія!.. Я скрізь слухав… Відтоді у мене це в крові!.. Мені це не завдавало жодного клопоту! Мені не потрібно було відповідати! Саме цим я його й причарував… Своїм стуленим писком… Якось увечері він, нарешті, сказав мені:

— Отже, мій хлопчику! я змусив вас чекати досить довго, але тепер я все обміркував, ви залишитесь у мене! гадаю, що ми знайдемо спільну мову… Тільки не потрібно ні про що мене просити!.. О! ні! ні крихти! Ні краплі! О! Ні гроша. Можете не розраховувати на це! Тобто не розраховувати ніколи! Мені й так неймовірно сутужно, я ледь зводжу кінці з кінцями! Зазнаю витрат на періодиці, плачу видавцеві! Я змучений! розбитий! втомлений! Ви чуєте мене? У мене канючать день і ніч! А непередбачений набір у друкарні? Нові витрати? Саме в цей момент? Про це не може бути й мови!.. Це не промисловість! І не торгівля! Чи якась прибуткова монополія! О, зовсім ні! Всього лише жалюгідне суденце на вітрі думки!.. А скільки ураганів, мій друже, скільки ураганів!..

Ви сідаєте в наш човен? Добре. Я вас приймаю! Я вас беру! Справу вирішено! Піднімайтеся на облавок! Але попереджаю вас. У трюмі — ні дублона! Нічого в руках! У кишенях порожньо! Не засмучуйтеся! Не впадайте у відчай!.. Ви будете готувати сніданок! будете спати на антресолях, я сам раніше там спав… у «туніському» кабінеті… Заправляйте вашу софу… Там можна чудово жити… Там вам буде цілком спокійно! Ох! щасливчик!.. Ви ще оціните це якось увечері! Яке житло! Який спокій! Пале-Рояль ваш, починаючи з дев'ятої години!.. Ви будете щасливі, Фердінане!.. Тепер слухайте! Мені самому! Байдуже — дощ, грім чи ураган! Треба теліпатися до Монтрету! Це важкий обов'язок! Мене чекають! І повірте мені, що це часто буває огидно! я дійшов до того, що ладен кинутися під колеса, коли дивлюся на локомотив!.. О! я стримуюся! Все заради моєї дружини! І трохи заради моїх есе! Зрештою! Все ж! Я не можу сказати нічого іншого! Вона багато натерпілася! І вона чарівна! Якось ви побачите її, пані де Перейр! Вона клопочеться своїм садом!.. Це все — лише заради неї! У неї не так багато радости в житті! Сад та ще будинок! і потім трохи я! я забуваю про себе! О! Це смішно! Ну, годі базікати! Вирішено! Так, гаразд, Фердінане! По руках! згода? Як чоловік з чоловіком! Добре! Вдень ви будете робити наші справи! Вам не доведеться нудьгувати! Не бійтеся, Фердінане, я хочу серйозно зайнятися вами, скеровувати вас, озброїти, закласти у вас знання… Без заробітної плати! Звичайно! Так! Формально так! Але духовно! О! Ви не уявляєте, Фердінане, що ви здобуваєте? Ні! ні! ні! Коли-небудь ви покинете мене, Фердінане, так… Його голос став сумним… Ви залишите мене… Ви будете багаті! Так! багаті! Кажу вам!..

Він не давав мені сказати жодного слова, я так і стояв із роззявленим ротом…

— Ви розумієте мене, справжнє багатство не в гаманці!.. Фердінане! ні! У гаманці нічого немає! Нічого!..

Я теж так думав…

— А поки спершу давайте помріємо! Я дам вам знання! Сенс існування! Це справжній капітал у наших справах! Справжній дар!.. Я допущу вас до паперів,