Клер Норт - Перші п'ятнадцять життів Гаррі Оґаста

вона усміхнулася своєю фірмовою привітною посмішкою і заявила:

— Бога не існує. Є лише світобудова. Ти є частиною світобудови, і вона є в тобі.

— То чому я не можу вплинути на світобудову?

— Ти впливаєш. Усе, чим ти є, кожний аспект твого буття, кожний подих…

— Я не про це. Чому я не можу вплинути на власний шлях у ній?

— Але ж ти можеш! — твердо повторила вона. — Це життя є лише мінливим спалахом полум'я, тінню. Ти відкинеш його й злетиш до нової площини, до нового рівня розуміння, і там збагнеш, що все, що ти зараз сприймаєш як реальність — лише в'язниця почуттів. Ти дивитимешся, і це буде так, неначе ти дивитимешся очима творця. Ти всередині світобудови. Світобудова — всередині тебе. Ти є одним з проявів першого подиху, що створив Всесвіт, твоє тіло зроблене з праху тіл, що пішли раніше, а коли ти помреш, твоє тіло та твої вчинки дадуть життя. Ти сам є Богом.

* * *

Наступні місяці дещо втомили мене такими пустими афоризмами, тож коли один з невдоволених послідовників прошепотів мені на вухо, що наша сувора аскетична наставниця насправді мешкає в розкоші в кількох кілометрах від храму, я кинув свої серп і солом'яний капелюх і пішов шукати кращої філософії. Але багато життів по тому мені досі було цікаво: як воно, побачити Всесвіт очима Бога?

Розділ 81

— Гаррі, це найважливіша річ, яку будь-хто коли-небудь робив або зробить.

Це голос Вінсента.

У моїх вухах так багато голосів, мені так довго слухати їх.

— Це змінить людство, змінить весь Всесвіт. Квантове дзеркало відімкне секрети матерії, минулого та майбутнього. Нарешті ми зрозуміємо ті концепції, про які лише удавали, ніби розуміємо їх: життя, смерть, свідомість, час. Гаррі, квантове дзеркало — це…

— Що я можу зробити? — спитав я, здивувавши цим навіть себе самого. — Чим я можу допомогти?

Вінсент усміхнувся. Його долоня лягла на моє плече, і на мить мені здалося, що на його повіках виблиснули сльози. Оскільки раніше я ніколи не бачив, щоб Вінсент плакав, я вирішив, що це радість.

— Будь зі мною, — сказав він. — Залишайся тут, біля мене.

* * *

Квантове дзеркало.

Дивитися очима творця.

Вінсент Ренкіс. Яким вітром тебе принесло! Ми наче триматимемо дзеркало самій природі.

Нісенітниця!

Боюсь, або тобі, або мені доведеться поцілувати Франс у губи.

Повна нісенітниця!

Я, курва, хороший!

Це твоє минуле, Гаррі, твоє минуле.

Рорі Г'юн помирає на самоті.

Патрик Оґаст, ти завжди був моїм батьком.

Тиша, коли домовина Гаррієт опускається під землю. Тиша біля каміна в котеджі, що заріс бур'янами. Наркоділер мешкає в будинку, де колись залізним кулаком панувала Констанс Г'юн, де Лідія божеволіла, Олександра врятувала життя хлопчика-немовляти, а служницю на ім'я Ліза Ледміл штовхнули на стіл і вона не кричала. І від тієї миті починається життя хлопчика, який мандруватиме знов, і знов, і знов… Те саме життя, та сама мандрівка знов, і знов, і…

Річард Лайл, мертвий у моїх руках, життя за життям. Будь ласка, я ніколи нічого не робив.

Розмері Досет, порізана в ванні.

Дженні: «Тобі слід новини виголошувати».

Ти втечеш зі мною?

Я тобі подобаюсь?

Ти завжди мені подобалася, Дженні. Завжди.

Моя наречена!

Ти схвалюєш, Гаррі? Хіба вона не красуня?

Акінлеє. А ти знав ту мене, Гаррі? Чи права вона була, що забула?

Особисто я надаю перевагу стегну! У ванні це легше, але треба задовольнятися тим, що маєш. Бувайте, докторе Оґаст, до зустрічі!

Вірджинія. Крокує під літнім лондонським небом. Вбиває калачакр в утробі. Тремтить, коли ми змушуємо її забути.

Якщо тобі колись набридне те, чим ти займаєшся, знайди мене на тонкій червоній лінії!

Мені дуже прикро.

Мені дуже шкода, Гаррі. Це на краще. Все має бути саме так.

Квантове дзеркало.

Бачити очима Бога.

Світ добігає кінця.

Ми не можемо це зупинити.

Тепер усе залежить від вас.

Квантове дзеркало.

Залишайся тут, біля мене.

* * *

Вінсенте, я саботував квантове дзеркало.

Це було легко зробити.

Мені для цього не треба було навіть там бути. Ти вирішив, що я не вчений, що я не зможу допомагати тобі так, як колись допомагав у Росії, бо перед тобою був чоловік, який не розумів навіть найпростіші закони Ньютона, не кажучи вже про технології, яким ти давав волю у тій горі в Швейцарії, і які випереджали час майже на сто років. Я був твоїм адміністратором, так само, як упродовж багатьох років був твоїм слугою для виконання рутини. Дев'ять місяців я мешкав у тих швейцарських печерах, дивився, як росте квантове дзеркало, при кожному випробуванні слухав гудіння машин і знав, що ти наближаєшся, що ти вже дуже близько. На мій стіл потрапляли документи, які ти ігнорував, вірячи, що я їх не зрозумію, але ж Вінсенте… Крім тебе, я був єдиним, хто розумів кожну рисочку на кресленнях, кожну цифру, кожне відхилення графіків. Саме я, коли треба було замовити торій-234, змінив у документі цифру й замовив торій-231. Саме я заощадив кошти на борових стрижнях, зменшивши їх на кілька важливих міліметрів; саме я пересунув десяткову кому в розрахунку хвилі на одну цифру. Той документ мав сім сторінок, а я зсунув кому на найпершій, щоб на той момент, коли розрахунки буде закінчено, кінцевий результат відрізнявся на дев'ять порядків.

Ти питатимеш себе, чому я зробив це?

Через бажання зберегти Всесвіт? Це звучить так велично — може мені замовити собі футболку з цим гаслом? Хто ти такий, цей бог, яким ти прагнув стати, щоб у своєму пошуку знань знищувати світ?

За звичкою?

Я стільки років присвятив війні з тобою, що шкода було не завершити.

Через ревність?

Можливо, трохи.

Через помсту?

Ти був такою чудовою компанією, що іноді про помсту було важко пам'ятати. Століття — надто довгий строк для зберігання образи, але…

Згадай.

Згадай як мнемонік — і ось воно знову: я на базі «Пєтрок-112» ковтаю отруту і дуже вдячний за це; відчуваю, як до моєї голови прискаються електроди, і не один раз, а двічі; другого разу ти взяв мене за руку й сказав, що так буде краще. Авжеж, краще. Дженні. Я тобі подобаюсь, Гаррі? Я тобі подобаюсь? Плачу посеред холоднечі, твій приватний секретар, твій особистий песик, твій хто завгодно, ким ти хочеш, щоб я був. Я заплющив очі, я згадав і… Так.

Це помста.

А ще, можливо, слабке розуміння того, що щось усередині мене