Яра Крихта - Споріднені душі: Розірваний зв'язок, Яра Крихта

І Мії це так подобалося: це лишилося між ними – поцілунок її руки перед тим, як Айдас хотів поцілувати її вуста.

Мія завжди відчувала хвилю тепла від цього дотику, від цього ніжного жесту, який говорив більше, ніж будь-які слова. Вона ледве стримувала сльози від хвилювання, а серце билося так швидко, що вона навіть на мить затамувала подих.

Айдас підвів голову, їхні погляди зустрілися. Він дивився прямо в її душу, так, ніби нічого більше не існувало. Ніжно усміхнувшись, він взяв кільце і повільно обережно надягнув його на її безіменний палець.

– Я твій, – прошепотів, його голос був низький, але ласкавим. 

– А я – твоя.

– Дякую, Міє.

– За що? – вона потягнулася до Айдаса, завмерла за мить до цілунку.

– Просто за те, що ти знайшлася і покохала мене… Я кохаю тебе.

Мія не змогла стримати сліз, які раптово покотилися її щоками, а голос затремтів, коли вона тихо промовила:

– А я… кохаю тебе, Айдасе...

Мія відчула, як її серце вибухає від надлишку почуттів, від слів, що рвалися назовні. Айдас був її всесвітом, її порятунком.

– Ти... ти мене врятував, – голос ставав глибшим, майже зойком серця. – Це ти врятував мене. Ти витягнув мене з самотності, з темряви, в якій я ховалася, з порожнечі, де я губила себе… – сльози змішувалися зі сміхом, коли вона мовила далі: –  Це завдяки тобі я жива, щаслива. Раніше я плакала у цьому домі. Сама. Він завжди здавався мені страшним, порожнім, наповненим лише тінями. Але тепер… тепер він став домом. І не тому, що він змінився, а тому, що ти в ньому, ти тут зі мною. Тільки ти зробив його теплим, затишним, живим. Тільки ти дав йому життя, і... ти дав його мені. І тепер я більше не самотня, бо я маю тебе, і більше не плачу від горя, бо ти завжди поруч.

Вона ніжно притиснулася до чоловіка, відчуваючи його тепло і міцні обійми.

– Я так сильно кохаю тебе, Міє.