Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

Всюдигляд Авдотимович, отримавши неабияку суму грошей від Тешеба, взяв  невелику відпустку і відправився подорожувати.

Про це Каріна розказала  Гайї, коли та, трохи запізнившись, прибула на заняття вранці у вівторок, пропустивши один день.

– А ще вчителька з англійської літератури захворіла.  Їй заміну швидко знайшли. А от магічна школа залишилася поки що без котячої магії. Дуже мало фахівців. –  повідомила Карина на перерві перед другою парою.

– Батько сказав, що я не можу ігнорувати запрошення  чаклунської ради, – думаючи про своє, сказала Гайя, – тож  їхати все-таки доведеться. Знаєш, Каріно, я прийняла остаточне рішення: кину підготовчі курси, ще тиждень відучуся, напишу контрольні й усе...

– А університет? 

–  Цього року не буду вступати...

– Ну ось, починаються деструктивні процеси в поведінці особистості... І чим займешся? Станеш головувати в раді відьом?

– Ні! Поїду у подорож! Побуду кілька днів у своєму новому будинку в Сан-Франциско, потім зганяю до Австрії на чаклунське  збіговисько, а після цього – до Бразилії, щоб відпочити душею. А ти не хочеш зі мною в Каліфорнію, до океану? –  поцікавилася Гайя.

– Було б чудово! –  мрійливо промовила Карина. – Але я не збираюся кидати навчання!

– Ну будь ласка, хоча б на три дні! Не хочеться залишатися самій у новому будинку.

– Там, напевно, повно прислуги!

–  Вони чужі... Погоджуйся! Ми полетимо в п'ятницю, пробудеш там усі вихідні, а в понеділок на нашому літаку назад!

– Не спокушай мене, Гайко! –  Карина закотила очі під лоба.

– Прокотимося по мосту Золоті ворота, по Ломбард стріт та й взагалі в Сан-Франциско безліч розваг! А  ще поскачемо верхи вздовж океану!

– Напевно, я згодна, – повільно промовила Карина. –  Ну пропущу два дні навчання, це ж – не кінець світу!

– Я зараз тобі дещо скажу, –  сказала Гайя, понизивши голос до шепоту, –  Моя мама чекає на дитину...

Те, що вона сама перебуває в такому ж становищі, Гайя все ще не усвідомлювала – термін був надто малий, усього кілька днів.

– Та ти що! Правда? – аж підскочила Карина.

– Уяви собі! Батьки впевнені, що буде хлопчик, тепер обирають ім'я... тож їм зараз не до мене, не до моїх проблем, от я й вирішила поїхати...

– А мені здається – ти сама не хочеш навантажувати їх, заважати їхньому щастю своєю кислою пикою! – лукаво посміхнулася Карина.

–  І це теж! – зітхнула Гайя.

Нову вчительку з літератури звали Верлена. 

На вигляд їй було добре за сорок: коротке, з сивиною волосся, великі ясні очі, худе обличчя з ще чіткою лінією підборіддя, струнка спортивна фігура але кілька глибоких зморшок вже прорізали її  смагляве обличчя.

Вона говорила тихим приємним голосом, мова її звучала легко і невимушено. 

Гайя слухала і не могла позбутися відчуття, що вона вже бачила цю Верлену раніше.

Після уроку Гайя не пішла на перерву, сказала Карині, що хоче обговорити дещо з новою вчителькою і підійшла до Верлени, яка, сидячи за вчительським столом, вносила в комп'ютер тему наступного уроку.

– Я б хотіла запитати… –  почала Гайя.

– Слухаю, – Верлена підняла від комп'ютера обличчя і  м'яко подивилася на Гайю

Її сіро-блакитні очі засяяли, наче зірки в нічному небі.

– Вієра? Тобто, Віра? –  збентежено запитала  Гайя, вдивляючись у її обличчя зі зморшками  і розмитими тьмяними веснянками.

– Так... – повільно промовила та, піднімаючись.  – Але я давно змінила і ім'я, і країну... Ми знайомі?

– Як ти... ви, ти ж, здається, загинула від того... цього... передозу! – мимоволі вирвалося в Гайї.

– Ледь не загинула, – вчителька  роздивлялася Гайю, мружачись болісно й здивовано, –  але мене врятували...

– Врятували? Я нічого не розумію! – ошелешено пробурмотіла Гайя.

–  Я теж... 

Напружена пауза тривала недовго, потім Верлена спитала:

– То звідки ти це все знаешь? Це трапилося дуже давно, в іншій країні…

– Знаю! –  уривчасто вимовила Гайя, оговтуючись.