Черрі - Моє море, Черрі

Після заняття парубок, як завжди, перевіряє телефон, і його очі лізуть на лоба від кількості пропущених дзвінків від Чана. Але зараз він слухавку вже не бере, що неабияк насторожує і хвилює парубка.

— Я побіг, маю термінові справи, — кидає здивованим хлопцям, вибігаючи із залу.

До початку роботи залишається ще близько години, тому Чонін встигає забігти до гуртожитку. Звісно, він не знає чи Кріс у себе в кімнаті, чи деінде, але надії Чонін не полишає. І, як виявилося, вони були не марними.

— Чане, що тут відбувається? — він намагається розігнати їдкий дим, який випалює очі, поки пробирається до вікна і відчиняє його.

— Я хотів приготувати нову страву, — Кріс, весь чорний від сажі, нервово сміється. — Як бачиш, не вийшло.

— Чи не краще було просто піти кудись перекусити замість того, щоб палити гуртожиток? — Ієн втомлено опускається на крісло, дивлячись на обвуглений коржик, що валяється у деко. Мабуть, це мав бути якийсь пиріг абощо.

— Нууу, — задумливо тягне, опускаючись на стілець поруч, — я хотів здивувати тебе і зробити цей вечір особливим.

— А у висновку ледь не зробив нас безхатьками, — хитає головою, мимохідь всміхаючись. — Добре. Чому цей вечір мав бути особливим? Сьогодні якась дата важлива для нас обох?

— Я тобі не скажу, — надувається, неначе кулька, Чан. — От прийдеш ввечері в ресторанчик, в якому я зарезервую столик, і тоді про все дізнаєшся.

— Ти ж не хочеш поговорити про мої почуття знову? — з підозрою звужує очі Чонін. 

Вони вже не раз і не два розмовляли про це, але юнак і досі соромився зізнатися Крісу, хоч і явно натякав, що все взаємно. Але, схоже, цьому хлопцю все треба говорити прямо в лоба, бо інакше не вийде. Так чи сяк Чонін не хотів робити це банально і казати про все просто зараз. Він чекав вдалого моменту, а сьогоднішній вечір якраз може таким стати.

— Що? Ні, звісно ні, — от що-що, а брехати Чан так і не навчився, але парубок закриє на це очі. Адже погано від цього маленького обману нікому не буде.

— Добре. В такому випадку до вечора, і я тебе прошу, більше нічого не готуй, — він залишає швидкий поцілунок у волоссі Кріса і тікає до своєї кімнати. Ну от Чонін навіть цілує його, а до Чана все не доходить.

Час до вечора не те, що швидко збігає, він летить, неначе найшвидший літак у світі. І не встигає хлопець озирнутися, як Чанбін вже випихає його з роботи із занадто широкою усмішкою.

— А чого то ти такий щасливий? — юнак все ніяк не може втямити, що усі від нього приховують.

— Та, так, — Бін відмахується, замикаючи кав'ярню. — Хьонджін обіцяв мені сюрприз вдома. От і не можу дочекатися.

— Фу, які ви солодкі, — Чонін кривиться, глибоко в душі радіючи за цих обох. Адже їхні стосунки міцні навіть через стільки часу, а це не так і просто.

— Ще раз фукнеш, і будеш піднімати гантелі довше, ніж зазвичай. Набагато довше, Ніні, — загрозливо всміхається старший, підходячи до юнака ближче.

— Ой, бля. Все, я йду, в мене ще плани є, — Чонін махає рукою на прощання, обертаючись у бік автобусної станції, але наступні слова Чанбіна змушують його зупинитися.

— Якщо ти маєш плани з Крісом, а я впевнений так воно і є, то прошу, дай йому вже нарешті відповідь. Бо ніхто не чекатиме вічність, Чоніне, — в його голосі чується сум і жаль.

— Що? Що ти маєш на увазі? — хлопець різко розвертається до нього, відчуваючи, як серце стискається в грудях.

— Хоч Кріс і намагається вдати, що все окей, насправді він дуже чекає, коли ти приймеш його почуття. І йому боляче, Ніні, — він йде залишаючи юнака самотньо стояти на тротуарі.

— Я знаю, бляха! Але мені теж буває страшно, Чанбіне! — кричить хлопцю у спину Чонін. Гнів переповнює все нутро парубка. Та, як Чанбін сміє повчати його, не знаючи всієї ситуації?! — І взагалі, я просто чекаю вдалої миті, щоб зізнатися. Просто Чан не розуміє натяків, бляха!!!

Бін здивовано вирячується на нього. Певно, він не очікував такої емоційної і розлюченої відповіді, але сам винен. А Чоніну здається, що його засунули у вакуум, і викачали звідти все повітря. Навколо нього стоїть така оглушлива тиша, що сироти на шкірі виступають. Ай, та й начхати. На нього чекає Чан, тож варто поспішити в гуртожиток, аби привести себе до ладу.

Хлопець різко розвертається, і ніс у ніс стикається з Крісом, який стоїть не менш шокований, ніж Чанбін. У цю мить Чонін хоче провалилися крізь землю. Це жах! Ця ситуація навіть нормальними словами не описується. Юнак опускає руки, і починає сміятися.

— Мені шкода, але я вже піду, бо на мене Джінні чекає. Бувайте, — Чанбін безсовісно тікає, залишаючи Ніні сам на сам із Чаном.

— Я просто хотів зустріти тебе після роботи, бо до ресторану ще дві години, тож... — він ніяковіє, а Чонін не знає куди себе подіти, — ... Пробач. Я не мав почути все це.

— І за що ти вибачаєшся? — Чонін підходить до нього ближче, беручи долоні Кріса у свої. — Мені прикро, що я змусив тебе чекати так довго через власні травми і страхи.

— Все окей ти не повинен, якщо не... — стискає пальці Чоніна трохи міцніше.

— Ні, я хочу сказати. Думав, зроблю це сьогодні ввечері, але Бін все зіпсував, — юнак закочує очі, а Чан помітно розслабляється після цих слів. — Ти подобаєшся мені, Крісе. Я гадав, ти це зрозумів після всіх маленьких поцілунків і обіймів, але краще сказати це вголос. Я був закоханий у тебе ще задовго до твого зізнання. Просто у той час все було так складно, і я не міг розібратися сам із собою, але зараз спробуймо бути разом. Станеш моїм хлопцем, Чанні?

— Так, — він швидко киває, обіймаючи Чоніна. — Звісно, Ніні. Я так довго чекав на цю мить. Дякую, справді дякую.

— Ця я повинен дякувати за те, що ти не покинув мене, і залишався поруч таку велику кількість часу, — Чонін відсторонюється, легко витираючи сльозу, що стікає по щоці хлопця. — Можна?

— Цілуй, — видихає Кріс, першим накриваючи вуста Чоніна.