Астольф де Кюстін - Правда про Росію, Астольф де Кюстін

Вчора на імператорськім та народнім балу в Петергофі в амбасадора Сардинії, не зважаючи на забезпечуючий ланцюжок, дуже спритно вкрали золотий годинник. Багато осіб у суматосі загубили свої хустки та інші речі. В мене забрали калитку, набиту кількома дукатами, та я потішав себе за цю втрату, сміючись з-під капелюха над цими славословіями, що їх розтринькують про чесність цього народу його пани. Ті останні знають добре, чого варті їхні прекрасні фрази; але я не гніваюсь, що знаю це так само добре, як і вони.

Бачучи стільки непотрібних запевнень, я шукаю, кого обманули ці хлоп’ячі побрехеньки, та кричу про себе, як у комедії: «Кого тут піддурюють? Усіх чисто піддурили.»

Москалі можуть казати, що хочуть, та кожний щирий спостерігач вбачатиме в них візантійських греків, перероблених на сучасну стратегію пруссаками XVIII ст. та французами XIX ст.

Я маю одну сталу ідею: можна й слід панувати над людьми, не обманюючи їх. Якщо у приватнім житті брехня в огидна, то в житті суспільнім це злочин і цей злочин помститься.. Кожний уряд, що бреше, є ще більш небезпечним змовником, як убивник, якому він по закону відрубує голову; а злочин, тобто брехня, є найпотворніша з провин. Відмовляючись від правди, геній уступає; пан принижує себе перед рабом, бо людина, що обманює, є нижча від людини, яку обманено. Це стосується до урядів та до літератури, так само, як і до релігії...

Ще раз: усе в Росії — це обман, а привітна гостинність царя, що приймає у своїм палаці кріпаків та кріпаків своїх придворних, є лише ще одним осмішуванням».

Сучасна московська солоневиче-сонрівсько-солідаристська преса виє на де Кюстіна, як пси вночі на ясний місяць. Але разом з тим уся ця преса з дня-на-день твердить, що сталінська Росія збудована на великій брехні, на систематичній брехні, що просякає ціле тамошнє життя. Але здається, що саме де Кюстін перший помітив та виявив, що брехня покладена в основу керування Московщиною-Росією. Відомий письменник XIX ст. Н. С. Лєсков-Стебницький також, хоч значно пізніше від Кюстіна, казав, що Москва збудована на «credo guia absurdum» (на вірі в абсурд) Це дуже близьке до думок де Кюстіна. Так само Лєсков-Стебницький звертав увагу на те, що «Москва слезам не вєріт». Де Кюстін також підкреслює нелюдяність московської брехливої державної системи, отже, чи не краще було б, коли б солоневиче-сонрівські солідаристи зі своїм виттям переключилися з де Кюстіна на Н. С. Лескова. Це було б видовище гідне московських богів...

«Дня 22 липня 1839 року, — пише де Кюстін, — коли Ніколас Палкін улаштував у Петергофі «народне свято», о третій годині пополудні почалася велика буря. Велика кількість барж, переповнених людьми, що поспішали морем з Петербурга на свято, потонули. Другого дня признавалися до двох сот утоплених, інші говорили, що загинуло півтори тисячі, а навіть дві тисячі, але ніхто не дізнається правди, часописи не писатимуть про нещастя, що означало би оскаржувати імператора. Не зважаючи на це велике нещастя, помпезне святкування з нічною ілюмінацією відбулося цілком «нормально», неначе нічого не сталося.

Таємниця денноії катастрофи була дотримана протягом цілого вечора; а цього ранку двір не видається від цього засмученим: приписи вимагають тут перш за — все, щоб ніхто не говорив про те, що турбує думки всіх. Подібні нещастя, хоч і менші розмірами, трапляються щороку під час пегергофських свят, які стали би імпозантними днями жалоби, похоронних урочистостей, коли б ще хто поза мною подумав чого варті ці пишні церемонії, але тут я самітний з цими думками».

Маркіз дуже вражений катастрофою, що коштувала скількох жертв життя, тому раз-у-раз повертається до неї, часто перериваючи опис двірських церемоній на «народному святі»:

«Уявіть собі тисячі оповідань, різного рода дискусії і заяви, крики, які спричинили б подібні події в якій хочете країні, крім цієї, а зокрема в нашій? Скільки часописів сказали б, а скільки голосів це підхопили б, що поліція ніколи не виконує свого завдання, що баржі погані, що поромщики хапчиві, що влада замість того, щоб запобігти небезпеці, збільшує її чи то через свою легковажність, чи то через свою хапчивість... А тут нічого!!! Мовчанка ще жахливіша від самого нещастя. Два рядки в газеті без подробиць, а при дворі, в місті, в салонах великого світу’ ані слова, а якщо тут не говорять, то й ніде інде не говорять про це. У Петербурзі нема кав’ярень, щоб обговорювати там часописи, які нині існують; дрібні урядовці ще більше залякані, аніж вельможі, а про що не сміють говорити у шефа, те саме буде ще більше замовчане у підлегих...

Було, б незручно говорити про потоп, коли б ця катастрофа сталася за правління когось з російських імператорів...»

Маркіз уважно зазначує часті на вулицях випадки жорстокого биття поліцією простих людей, свідком чого йому не раз доводилося бути:

«Я згоджуся, що подібні вчинки належать до тутешніх звичаїв, бо я не бачив виразу протестів чи жаху на обличчях жодного з глядачів цих жахливих сцен, а при цьому були люди з усіх верств. За білого дня, на переповненій вулиці, бити людину до смерти раніше ніж її судити, от що здається цілком природнім суспільносте та поліції в Петербурзі. Міщани, шляхта, солдати й городські багачі та бідні, великі й малі — всі погоджуються спокійно, що подібні речі відбуваються в них на очах, не турбуються законами цього вчинку. Деінде громадянина боронять усі перед агентом влади, що переступає межі; тут усе навпаки...»

Мораль народу є повільним вислідом взаємовпливів законів на звичаї та звичаїв на закони, вона не міняється за одним помахом палиці чарівника. Звичаї москалів, всупереч усім претензіям цих напівдикунів, є і залишаються ще довго жорстокими».

Від француза, що в ролі домашнього навчителя перебував довгий час у Петербурзі, Шостій довідується про долю, яка стрінула Пушкіна та про роль, яку в смерті поета відіграв Ніколай Палкін, рівнож як і про заслання Лєрмонтова на «осолоджений Сибір» — Кавказ за вірші про смерть Пушкіна. Від цього ж француза Кюстін довідується про великі селянські заворушення на Волзі, які мали бути стлумлені дуже криваво. Про характер майбутньої революції де Кюстін висловив декілька спостережень, які пізніше справдилися вражаюче: «Тому, що все однакове, незмірне розтягнення території не стане перешкодою для того, щоб все відбулося в Росії з одного кінця до другого з пунктуальністю, у чарівній згоді, якщо коли-небудь здолають виконати справжню революцію через цей народ, то різанина буде регулярна, як