Хелена Власенко - Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко

 Але що спонукало Яна передумати? Та чи важливо це зараз? Мабуть, ні. А от чи готова вона працювати на нього? Відповіді на це питання не знала, але, тим не менше, уже погодилася. Як школярка перелякана, їй-Богу!

 З тим же хаосом думок її застала Катя, коли приїхала з чоловіком забрати їх з донькою до себе. Подруга помітила задумливий і розгублений стан Дани, але на своє логічне зацікавлення отримала тільки обіцянку: "Потім розповім".

 Пізно ввечері, коли Дана з донечкою більш-менш розмістились у своїй новій кімнаті та після наступних довгих вкладань спати сповненої вражень Даринки, вона прийшла на кухню, де вже зачекалась Катя з чашкою гарячого шоколаду. 

 Дана не ходила довкола, а просто розповіла про свою згоду працювати на Яна і події, які тому передували. Катя деякий час мовчки обдумувала почуте. Вона, як на те пішло, не знала як відреагувати та що й думати. Дана в свій час так нічого і нікому не розповіла про те, що між нею і Яном тоді трапилось, чому вони так поспішно і важко розійшлись та чому він не бере ніякої участі у вихованні доньки. Єдине, що Катя почула була на свою схвильовану цікавість, так це: "Я нічого не можу тобі розповісти. Повір, прошу тебе. Справді не можу". Кінець кінцем, довелось змиритися - вибору не було.

 - А що сама ти про це все думаєш? - поцікавилася Катя, так і не знайшовши своєї однозначної на те відповіді.

 - Досі не зрозуміла, по правді, - невесело-знервовано хмикнула Дана, - але вже дала згоду. Думаю, якщо він готовий співпрацювати, то я вже якось дам ради. Зрештою, ми дорослі люди і зможемо відділити професійне від особистого. Сподіваюсь.

 - Якби ти знала, як дивно виглядає вся ця ситуація зі сторони, - важко зітхнула Катя, відпиваючи шоколад з чашки.

 - Можу собі уявити, - в тон їй хмикнула Дана.

 - Та хай там як, а я не можу збагнути чому його ніяк не хвилює власна донька, - щиро дивувалася Катя, для якої дитина це було тепер найбільшим щастям, імовірно, через тривалу недосяжність.

 Дана взяла свою чашку з уже теплим напоєм і обхопила її двома долонями, задумливо проводячи пальцями по квітковому малюнку.

 - Він не знає, що Даринка його донька, - тихо і вперше зізналася вона.

 Їй було неймовірно неприємно, коли про Яна думали, як про негідника, але з іншого боку, ще тоді вона вирішила залишити все як є. Егоїстично? Так, мабуть. Ян мав право знати, що в нього є дитина, але для цього довелось би проводити експертизу, а далі важкі рішення щодо спільного виховання. Кращим рішенням на тоді видавалося різко і повністю відмовитися від свого "наркотику". Потрібно було навчитися жити без нього, а періодично бачитись з ним - непосильною мукою була на той час перспектива. Тоді вона прийняла, можливо і неправильне, але найлегше для себе рішення з наявних.

 - ЩО?! В тебе інтрижка на стороні була?! - витріщилася на неї шокована Катя.

 Дана скупо посміхнулася і виразно повела очима.

 - Ти справді так думаєш? Хіба я могла його на когось проміняти? Ні, Кать. Нізащо в світі, але він так думає. Так уже трапилось, - просто відповіла вона.

 - Та що між вами таке тоді сталося? - тихо проговорила зовсім збита з пантелику подруга.

 - Колись, можливо, розкажу, - Дана вибачливо стиснула губи. - Зараз цього не можу нікому розповісти. Не можу собі дозволити так ризикувати. Тому прошу тебе, залишмо все як є.

 - В мене з голови не йде дим? - нервово хмикнула Катя.

 Дана розсміялася.

 - Розумію, що виглядаю максимально дивно зі сторони, але ситуацію поправити не можу.

 - Ну що ж, - здалася Катя, - сподіваюся, ти знаєш, що робиш.

 Чи знає Дана? Навіть приблизного уявлення не має чи правильною є згода на роботу в Яна.

 - Не знаю, Кать, але, як я вже говорила раніше, ми дорослі і справимося. Потім, не хотілось би через давню ворожнечу відмовлятися від такої хорошої роботи. З такими перспективами ми з Даринкою вже скоро зможемо подумати про нову квартиру, хороший приватний садок за потреби і таке інше.

 - Ти ж тільки перебралась сюди і вже натякаєш на виселення, - добродушно зауважила Катя. - Ми вам справді дуже раді.

 - Знаю і щиро вдячна, - Дана вкотре подякувала подрузі за виручку, - але постав себе на моє місце і зрозумієш прагнення швидше знайти своє житло. Тому ця робота вкрай мені потрібна.

 - Що ж, сподіваюсь все на краще і робота тобі трапилась, як початок хороших змін чи починань.

 Дана стиснула губи у вдячній посмішці, але нічого не відповіла на настільки суперечливе побажання.

 Наступного дня доведось швидше звичайного будити своє дівчатко. Садок тепер знаходився далі і їхати, відповідно, довше. Дівчинка спочатку незадоволено хникала, але швидко проснулася і дослухалася до спокійних прохань мами. Даринка - дитина, про яку можна тільки мріяти.

 Залишивши донечку на відповідальність вихователів, Дана, не без внутрішнього тремтіння, поїхала на нову роботу. Сьогодні в готелі в неї вихідний, тому з відпрошуваннями проблем не виникло.

 На новому робочому місці, не зважаючи на дике хвилювання, день минув краще, ніж можна було хотіти. Наразі в її обов'язки входила переписка іспанською. Навіть швидше переклад, оскільки їй скидали текст, вона перекладала і скидала свою версію, а далі переклад в зворотному порядку. Цим її сьогоднішні послуги і обмежились.

 З Яном вона так і не бачилась, але мала тихе внутрішнє переконання, що обмін повідомленнями відбувався безпосередньо з ним. Таке собі незрозуміле інтуїтивне відчуття. 

 Він, очевидно, намагався звести їх побачення до мінімуму. Її робоче місце, швидше всього, з тієї ж причини знаходилось в кабінеті в зовсім іншому крилі будівлі. Мабуть, так і на краще, зробила логічний висновок Дана, їдучи ввечері за донькою і опісля до нової домівки.

 Наступного дня доведось займатися перепискою вже зі свого робочого місця в готелі в поєднанні з обов'язками адміністратора. Далі Дана написала заяву на звільнення з наполегливим проханням відпустити її якнайшвидше.