Левко Григорович Лук'яненко - З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко

читати підшивку газет. Повертаючись, казав про це своїм співкамерникам, розповідав якусь цікавинку з газети чи щось із політичних подій. Аксельрод не виявляв цікавости. Може тому що недавно сам зі свободи, тож старі новини його не обходили, а Хаїм слухав уважно.

Якось, заходячи до камери, я помітив, що співкамерники, зиркнувши на мене, різко припинили жваву розмову. “Чого б це? — подумав. — Що, вони бояться мене?”

За кілька днів мене вивели з камери нібито до підшивки газет, а привели до кабінету начальника управління КДБ полковника Шевченка.

— Добрий день! — привітався я.

— Добрий день! — відповів Шевченко — Ну, як поводить себе ваш підопічний?

— Мій підопічний?! — здивовано перепитав я.

Шевченко, не давши мені отямитися, продовжив:

— Ми заарештували велику групу, що підривала економічну могутність Радянського Союзу. Аксельрод один із організаторів групи. Вони створили у Львові паралельно з державною фабрикою і під її прикриттям свою окрему фабрику. Продукцію цієї фабрики продавали, вели облік окремо і весь прибуток забирали собі. Таку ж фабрику створили у Чернівцях і ще деяких містах. Активно розширювали свою підпільну підприємницьку діяльність. Втрати від їхньої діяльности для держави величезні.

— Втрати? Величезні? Вони випускали добру продукцію? Їхня продукція знаходила покупців? Яку зарплату отримували трудящі на цих підприємствах? — спитав здивовано я.

— Вони випускали добру продукцію, у магазинах вона не залежувалася, робітникам платили у два-три рази більшу зарплатню, — відказав Шевченко.

— Вони зуміли підвищити продуктивність праці на цих підприємствах? — знову перепитав я.

— Так, у них вища продуктивність праці. Більша зарплата дала можливість припинити розгардіяш і підвищити дисципліну.

— Так це ж добре!

— Нічого собі “добре”! — щиро подивував начальник. — Це ж підриває засади нашої соціялістичної економіки! Робітники, які виконують одну і ту ж роботу на державному і приватному підприємствах, на останньому отримують утричі більшу зарплатню. Вони подумають, що соціялістична система гірша, а справа ж у тому, що підпільне підприємство не платить податки. Воно фактично грабує державу.

— Так, платити податки всі зобов’язані. Але в них вища продуктивність праці, а це головне.

— Допустити таку діяльність означає дозволити грабувати державу і стати на шлях повзучого повернення капіталізму. Це контрреволюція, і ми її не допустимо! Між іншим, що читає Аксельрод?

— Ви знову за те саме: то мій підопічний, то що читає. Не вийде цей номер у вас. Батько й мати мене виховали в любові до чесности, правди і ненависти до сексотів. Підслуховувати й доносити — підло. І ці методи ви, українець, використовуєте проти України! Полковницьке звання заробили на придушуванні прагнення України вирватися з-під влади Москви! А ці ваші москалі Сергадєєв, Денисов аж палають ненавистю до мене і всіх таких, як я. Та що я кажу “ваші” Сергадєєв, Денисов?! Це ви їхній! Вони захищають ось тут у Львові, в Галичині московські імперські інтереси. А ви їм допомагаєте. Це про вас Шевченко писав: “Раби, підніжки, грязь Москви…”

— А ще носите прізвище нашого пророка! Не ганьбили б! — з обуренням виплеснув я.

— Диви, як розійшовся! — сказав Шевченко зло з притиском. — Два місяці тому сидів смирно! А тепер який сміливий став! І так обдурив нас!

— Ну, та ви в цій тюрмі таки багато чому мене навчили! — знову огризнувся я.

— Шкода, що Верховний Суд повірив тобі і скасував смертну кару. Я знав, що ти не виправишся і вимагав розстріляти, а вони в Києві повірили і залишили живим. Ну та нічого, час і стіни тюрми зроблять своє. Хочеш руйнувати радянську владу, а будеш зміцнювати її своїми ж руками. Ми вміємо будь-кого примусити працювати на нас.

Він покликав наглядача і гаркнув:

— Відведіть!

Коли я відчинив двері великої камери, мої співкамерники сиділи поряд і щось жваво обговорювали. Побачивши мене, Хаїм Беркович шепнув щось Аксельродові і відсунувся від нього.

Ага, блиснула у мене думка, так ось яку схему тут здійснюють чекісти: я ходив до вільної камери читати газети, а Аксельрод думав, що в цей час я розповідаю чекістам про нього. Він сприйняв мене за сексота! Мене пройняв сором, і я весь почервонів від думки, що так можна було про мене подумати.

“А роль Хаїма?” — думав я. Коли наглядач відчиняв двері, щоб завести мене до камери після читання газет, Хаїм і Аксельрод завжди щось жваво обговорювали і коли я опинявся в камері, розмова тут же припинялася. Вони обоє мені не довіряють. Либонь, Хаїм, спрямовуючи підозріння Аксельрода у мій бік, зумів викликати довіру до себе. То хто ж він і хто я в цьому трикутнику? Агов, та все ясно: Хаїм — сексот, “квочка”, а я — громовідвід! Цю роль чекісти відвели мені від самого початку і з цією метою посадили мене до цих двох євреїв. Аби відвести підозри від Хаїма, його поселили після мене. Мене виводили з камери на моє прохання. Я й не здогадувався, що мою відсутність можна було подати так, буцім я ходив доносити на Аксельрода. Будучи “громовідводом”, об’єктивно допомагав Хаїмові втертися в довіру до Аксельрода, тобто допомагав чекістам. А чорти б вас побрали!

Примітка: Уже в концтаборі, завдяки розповідям членів Українського національного комітету (УНК), чимало з яких сиділо з членами групи Аксельрода, у мене вимальовувалася така картина: Аксельрод і ще кілька десятків людей розгорнули мережу нелегальних цехів біля державних фабрик і під їхнім прикриттям. Вони не були приватні, але діяли окремішньо — робота в них була організована добре, продуктивність праці постійно зростала, зарплата робітників у два-три рази перевищувала зарплату на державних підприємствах. Мережа нелегальних цехів швидко зростала. Керівники отримували фантастичні гроші і жили по-королівськи. З кількох десятків арештованих судили 18 осіб. П’ятьох, у тому числі й Аксельрода, стратили. А Хаїм Беркович, як виглядало, — це “квочка” з Дрогобицького карного табору, яку Львівський КДБ використовував уже не раз і супроти українських націоналістів. Родом він нібито з Харкова. Наглядачі ніколи не називали його інакше як “Беркович”, тож невідомо, чи ще його прізвище, чи це по батькові, чи якесь псевдо?

Наступного дня у вранішньому обході камер брав участь начальник слідчої в’язниці, я звернувся до нього:

— Громадянине начальнику в’язниці! Ви держите мене, засудженого, зі звинуваченим Аксельродом, який не є засудженим. Це порушення закону. Ви не маєте права тримати в одній камері засуджених із не засудженими, тому я вимагаю перевести мене з цієї