Уляна Пас - Холодна ніжність, Уляна Пас

Розділ 4

– Я наберу, – говорить Алекс, коли автомобіль зупиняється поряд із сусіднім будинком. Добре, що хоча б двері розблоковує і я можу піти. 

Якщо він чекає на мою відповідь – то не варто. Я не готова зараз говорити! Залишаю салон і, не прощаючись, йду до під'їзду. На щастя, двері вчасно відчиняються і на вулицю виходить якась бабуся. Мишкою прошмигую всередину і ховаюсь за важкими залізними дверима. Чую гуркіт мотора і розумію, що Алекс поїхав. 

Знову виходжу на вулицю і йду до свого будинку. Лише у квартирі вдається трохи заспокоїтися. 

Готую собі каву, залізаю з ногами на диван і дивлюсь в одну точку. Пам’ять підкидає мені кадри з автомобіля – і серце знову пускається вскач. 

З одного боку, я усвідомлюю, що немає в цьому нічого поганого. Ми з Алексом дорослі люди, я явно його зацікавила. Він мене – теж. Але є й інший бік – моя інтуїція. Чомусь зараз вона не задоволена. Наче дарма я цілувалася з цим чоловіком. 

Поки що нічого не розумію до кінця, але все ще сподіваюсь, що вийде у мене триматись від Алекса якомога далі. 

Встигаю трохи заспокоїтися, коли телефонує хресний. Я розумію, чого він хоче, але відповіді на його питання у мене немає. 

– Ти подумала? – питає, коли відповідаю. 

– Ще ні, – шепочу. 

– Якщо погодишся – дай мені знати. Я відправлю за тобою водія. До речі, сукня і все необхідне чекає тебе у нас вдома. Тому про це можеш не хвилюватися. 

– Я зрозуміла. 

Закінчивши виклик, ловлю себе на думці, що хресний змінився наче. До цього часу він ніколи не наполягав на тому, щоб я з татом помирилася. Розумію, що не останню роль зіграв спільний проєкт, але Олег має поважати мої кордони та не тиснути з цим питанням. 

Весь вечір не знаходжу собі місця. Все думаю над тим, як краще вчинити. Розумію: з’явившись на цьому святі, я дам батькові можливість думати, що все можна повернути. Але ж це не так! Мабуть, я ніколи не зможу йому пробачити.

Прокинувшись наступного ранку, пишу повідомлення хресному, поки не передумала: 

“ Я піду на це свято. Пари закінчуються о другій.”

Олег відписує мені менше як за хвилину:

“ Ти молодець, Алісо. Я пишаюсь тобою.”

Читаю його відповідь і нічого не відчуваю. Я не вважаю цей вчинок чимось правильним. Досі вагаюсь, чи правильно роблю. Мотивую себе тим, що, зустрівшись з татом один раз, нічого між нами не зміниться. Я прийду, щоб привітати його з ювілеєм, а потім знову зникну з його життя. 

– Ти погодилася піти? Чому? – випалює Єва, коли розповідаю їй про своє рішення. Ми чекаємо на початок пари біля аудиторії, тому є можливість поговорити. 

– Сама не знаю, – зітхаю. – Може, хрещений має рацію і треба миритися. 

– Навіть не знаю, – замислюється Єва. – Це, звісно, твоє право, але якось дивно все це. Олег ніколи раніше не втручався у твої стосунки з батьком. А тут просто-таки наполягає миритися. 

– У них зараз спільний проєкт, дуже серйозний. Мабуть, саме це повпливало, – кажу. 

– Ну, якщо ти вже вирішила, буду чекати детальну розповідь про цю вечірку, – хмикає Єва. – А що там твій Алекс? Не телефонував? 

– Та ні, – коротко кажу. 

Не знаю, чому не хочу розповідати Єві про наш поцілунок. Як на мене, це дуже особисте і потаємне. Можливо, і не побачимось ми більше, а я дозволила йому себе поцілувати. 

Сьогодні пари пролітають як ніколи швидко, а мені хотілося б, щоб тягнулись вони дуже повільно. Автомобіль Олега вже чекає на мене біля виходу, тому міцно обіймаю Єву та сідаю в салон. 

Ще сорок хвилин займає дорога до будинку хресного, а коли заходжу всередину, там мене зустрічає Світлана. 

– Ти голодна? Пішли на кухню, нагодую тебе! – бере за руку і за собою веде. 

Світлана дуже схожа на мою маму. У неї дуже добрий характер і Ярослава вона дуже любить. У цьому домі я ніколи не почувалась зайвою, і це саме завдяки їй. 

– Добре, що ти погодилася піти на свято до батька. Він зрадіє, – говорить, розкладаючи на столі прилади. – Скоро привезуть твою сукню, а ще я попросила приїхати дівчинку з салону. Вона зробить тобі зачіску та макіяж. 

– Круто! 

Якесь дивне у мене відчуття зараз. Сукню мені купили, красу наведуть… Таке враження, що не до зустрічі з татом готують, а до заручин.

Поївши, йду у кімнату, тому що дівчина з салону вже чекає мене там. Вона робить макіяж, світле волосся накручує локонами і робить з мене справжню ляльку. Не скажу, що це негарно, але незвично якось. 

Коли дівчина йде, Світлана заносить у кімнату сукню. Вона рожева і довга, практично до підлоги. Одягнувши її, тільки підтверджую свої слова про ляльку. Гарна, але… це ж не я зовсім… 

– Ти така красуня! – випалює Олег, зазирнувши у кімнату. – І коли тільки виросла? 

Не знаю, що йому відповісти, тому вирішую мовчати. 

Взуваю туфлі на підборах і молюсь, щоб не поламати собі ноги. Все начебто гарно, я б навіть сказала – ідеально, але на душі якось неспокійно. Мабуть, це все-таки хвилювання дається взнаки. Зустріч із татом зовсім скоро відбудеться. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍