Кіра Леві - Крило метелика (частина 1), Кіра Леві

Микита і підлітком був симпатичним, а тепер виріс у чудовий зразок чоловічої краси. Блондин із блакитними очима, високими вилицями та квадратним вольовим підборіддям — вбивче поєднання. І зріст не підкачав, і мускулатура розвинена. Відразу зрозуміло, що чоловік не з чуток знає, що таке спортзал.

— Врятувалися ті, хто був на верхній палубі яхти: судновласник, частина команди, гості, частина охорони. Усього вісімнадцять осіб. Яхта на щось напоролася і перекинулася поруч із берегом. Що далі з нею сталося, я не зрозумів. Вона зникла в якомусь блакитному світінні. Ті, хто опинився по цей бік від стіни, що світилася, ближче до пляжу, врятувалися. Решта зникла разом із судном. Ти маєш версії, що це могло бути?

— Ні. Я думала, це землетрус…

Осторонь почувся жіночий вереск і ляск пострілу. Я різко відвернулася від співрозмовника, почувши ці тривожні звуки. По вигляду стрільця можна було зрозуміти, що це охоронець. Чоловік застрелив здоровенну чорну змію поруч із тим місцем, де тулилися одна до одної три жінки.

Невдоволено примружившись, я похитала головою. Використання вогнепальної зброї у такій ситуації невиправдане. Усі перебувають у стані стресу. Нерви у всіх напружені до краю. Можуть почати палити без розбору. Для повного комплекту залишилося тільки шалену кулю спіймати, і відпочинок би вдався на славу.

— Краще зберіть зброю від гріха якомога далі, — тихо сказала Соболєву-молодшому. — Давайте вже організовуйте народ. Усім потрібно обсушитися та зігрітися.

Здається, температура повітря зменшилася. Або це я так сильно промерзла в крижаній воді, що ніяк не могла вгамувати тремтіння. Хотілося переодягнутися в сухе і ковтнути чогось гарячого, зігріти нутро.

***

У таборі відпочивати мені не довелося. Звичайно, я перевдяглася у сухий одяг, перш ніж взятися за справу.

Лізу з Іллею одразу відправила на кухню заварювати чай. Добре, що дров для багаття студенти накололи з великим запасом. Щоб напоїти ораву у двадцять один чоловік, воду на чай поставили кип'ятитися на триногах відразу у двох похідних чавунних котлах: на шість і на три літри. Чай Ліза заварила солодкий, середньої міцності. Спеціально щоб він заспокоював, а не тонізував. Такий рекомендують у стресових ситуаціях. Як раз стосується наших обставин.

З вісімнадцяти врятованих з яхти осіб, жінок виявилося лише четверо. Їх розмістили у наметі. Я зібрала мокрі речі дам, розвісила їх для просушування на мотузці для білизни, не знятої ще після від'їзду студентів. Хоч ростом жінки та ми з Лізою були різними, а комплекцією приблизно однаковими, я не стала пропонувати наші запасні речі. Віддала їм флісові пледи. Довелося розпорошити один з уже зібраних мішків.

Я все ще сподівалася сьогодні вдень покинути цей берег і попливти з дітьми вниз по річці. Хоча розуміла, навряд чи вдасться відправитися до полудня, як планували вчора.

Свій громадянський обов'язок я виконала — допомогла, чим змогла. А далі нехай самі розбираються з яхтою, що потонула, викликають ДСНС, спілкуються з поліцією, добираються до найближчого селища за десять кілометрів по трасі. Вони не малі діти.

Але на душі було тривожно. Телефони ні в кого із присутніх не ловили мережу. Відсутність зв'язку, вірніше, неможливість викликати будь-кого на допомогу викликала роздратування. І цілком логічне пояснення, що зв'язок зник у результаті поки незрозумілого явища природи, не заспокоювало уяву, що розійшлася.

Перебираючи в думках все, чому я стала очевидцем, і, виходячи зі слів Микити, однією з версій того, що сталося, я розглядала проведення військовими випробування якоїсь зброї. Або якими-небудь вченими. Є ж гіпотеза, яка пов'язує досліди Ніколи Тесли щодо передачі великої кількості енергії повітрям з падінням Тунгуського метеорита в Сибіру. Сучасники свідчили, що незадовго до падіння метеорита в небі можна було спостерігати сонячне гало та полярне сяйво — навіть у тих широтах, де це було абсолютно аномальним явищем.

Але теорію краще залишити на спокійний час. Зараз моїм першочерговим завданням було влаштувати людей, зігріти, напоїти, допомогти їм прийти до тями.

Поки я поралася з жінками, чоловіки самі про себе подбали. Це мене більш ніж влаштувало. До того моменту, коли всі прийшли до табору, від багаття, біля якого ми сиділи з дітьми, залишилося тільки червоне вугілля.

Після трудового дня на розкопках це багаття служило місцем для вечірніх посиденьок. На колодах, розташованих навколо нього, могло поміститися до сорока людей. Так що потерпілі від корабельної аварії легко розмістилися тут. Хлопці з найміцнішими нервами швидко включилися у справу.

Розвели велике багаття. Розвісили сушити мокрі речі. І тепер усі поголовно сяяли оголеними торсами. Я раз у раз натикалася поглядом на оголеного Микиту. Це відвертало увагу. Але одягу відповідного розміру в запасах не було. Деякі потерпілі втратили взуття. Якщо з жіночою статтю можна було поділитися запасною парою, то з чоловіками, на жаль, ні.

Поки люди приходили до тями, хтось залишився сидіти на колодах, хтось ліг у просторі, що утворився між колодами та багаттям, я обійшла кожного.

Дивно, але серйозних травм ніхто не мав. Обійшлося подряпинами, стесаною шкірою, та й то не в усіх. Мені довелося розпатрати аптечку та обробити перекисом ранки, приліпити пластир. Найбільші побоювання викликав капітан судна «Вільний вітер» Лев Аркадійович. Чоловік виглядав років на п'ятдесят. Я боялася, щоб його не хватів інсульт через сильний стрес. Виглядав він несамовито. Його обличчя почервоніло, а руки тремтіли, як у запійного алкоголіка. Збудження змінювалося повною апатією. Він то схоплювався, пориваючись бігти на берег ріки, то падав на колоду і розгойдувався з боку на бік. Це нервувало інших.