Альма Лібрем - Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем

Якраз для того, щоб зачепитись за якийсь шнур і впасти.

В мене були всі шанси пролетіти через половину кабінету і врізатись головою в стіл, вирішивши всі проблеми шляхом точного удару в скроню, але ці плани також були порушені шефом. Я так і не зрозуміла, як Котовський встиг, але замість того, щоб звалитись на підлогу і отримати кілька травм, я опинилась в палких обіймах шефа. Навіть сама вчепилась в нього, правда, скоріше по інерції, намагаючись втримати рівновагу.

- Вибачте, - пробурмотала я, намагаючись вивільнитись з його рук, але замість цього ледь знов не впала.

- Ви сьогодні дуже незграбна, Ольго, - відмітив Данило Сергійович таким ласкавим голосом, що я одразу зрозуміла, чого мене викликали. Все, скотина така, пам'ятає! І рука його сповзла туди, де точно не тримають, коли намагаються врятувати дівчину від падіння. – Певне, то заважає костюм. В платті ви рухались куди точніше.

О так. В платті давати ляпаси зручніше, чим у піджаку.

- Зате ваші рухи мають схильність до повторення, - швидко червоніючи, прошепотіла я і спробувала кудись зсунути руку, яка вже змістилась куди нижче спини.

Шеф, відчувши мій спротив, геть не знітився, але тримати більше не став. Навпаки, відсунув стілець від стола і вказав на нього.

- Сідайте, Ольго.

Довелось підкоритись. Погляд, яким мене зміряв шеф, не викликав довіри, але я й так зрозуміла, що в спротиві нема сенсу. Буде чіплятись – якось вже відштовхну! Не дасть піти – кричатиму, але… Врешті решт, Котовський в найгіршому випадку просто хтива скотина. Але ж не гвалтівник!

Данило Сергійович тим часом, здається, вирішив почати першу фазу знущань: підібрав папку зі звітом, що впала на підлогу, встав в мене за спиною і шурхотів паперами. Можна подумати, він правда читає! В Котовського грошей кури не клюють, то я точно знала, і всі малі звіти з відділів типу мого, звичайно, перевіряв не він, а хтось з його помічників.

Ось, наприклад, та ж Галина.

Тим не менш, мовчання затягувалось. Говорити першою я не планувала, бажання лізти на рожен не було. Котовський же, зараза, стояв підозріло близько, прямо в мене за спиною, і я проти власної волі стискалась, уявляючи собі, як мене успішно викинуть геть з фірми.

- Ну що ж, - зволив заговорити Данило, - результати вашої роботи мені, без сумніву, подобаються.

Та не вже? Геть нема до чого причепитись?

- Але ви порушили договір, Ольго.

- Я? – від несподіванки я ледь зі стільця не впала.

- Ну звичайно. Адже ви не маєте права працювати на інші організації, - знизав плечима Котовський.

Ну ось. В нього є легальний привід вишвирнути мене з роботи і навіть не задумуватись про те, що вчинив неправильно. Клята Ксюша!

- Але це поширюється… - червоніючи, почала я, - на роботу по… Щою… - правильні слова чомусь не знаходились.

- Ви ж знаєте причину, по якій було введено цей пункт. Щоб не відволікатись на роботу в інших організаціях і повноцінно виконувати свою.

- Але це не розповсюджується на мілкий підробіток! – випалила я, згадуючи, що мені казали, коли приймали на роботу.

- А це був мілкий підробіток? – поцікавився Данило й тут же додав: - Мене не цікавить фінансова сторона питання, Ольго.

Цікаво, я схожа на буряк? Чи ще не дуже?

- Я підмінила подругу, - спробувала більш-менш спокійно пояснити я. – Вона не змогла вчасно повернутись в місто і попросила мене провести… - я кашлянула. – Свято. Дитяче

Котовський здивовано вигнув брови. Він зупинився прямо в мене за спиною, опустив руки мені на плечі, явно дразнячи, і, нахилившись вперед, протягнув:

- Те свято, яке ви проводили, не було дитячим, ви в курсі?

- Так, я помітила! – обурено викрикнула я, але потім спохватилась, зрозумівши, що я ж не з Ксюшею говорю, а з начальством, яке явно планує мене звільнити. – Ну, тобто, мені сказали, що я йду на дитяче свято. А коли я прийшла на місце і відмовлятись було пізно, мені сказали, що то корпоратив якоїсь фірми…

- І часто ви таке практикуєте? – запитав Котовський.

- Вперше, - зізналась я, ще сильніше втискаючись в стілець і пробуючи закутатись у власний піджак. Руки Данила, що лежали в мене на плечах, опалювали жаром навіть через кілька шарів тканини, і мені було якось не по собі.

- Ну що ж… - Данило зітхнув. – По всім правилам, я, звісно, повинен вас звільнити.

Що і треба було довести.

- Але, так як ніхто, крім мене, свідком порушення не був, я думаю, можу зробити невелике виключення і лишити вас на колишньому місці. Без будь-яких санкцій.

- Так? – без особливої надії поцікавилась я.

- Так, - кивнув Данило, лишивши нарешті в спокої мої плечі, обійшовши стіл і влаштувавшись в своєму кріслі. – Але, Ольго, я буду вимушений попросити вас про одну послугу.

Тон, яким він це промовив, мені не сподобався. Я несвідомо втиснулась в стілець, намагаючись уявити собі, куди саме мені захочеться послати шефа після того, як він оголосить, яку саме "послугу" він хоче. Шанси зберегти за собою посаду, раніше досить примарні, тепер і взагалі скоротились до нуля. Невже Котовський – такий гад? Невже з його зовнішністю і його достатком не можна знайти дівчат, які будуть згодні на все, без сексуальних домагань на робочому місці?