Теодор Драйзер - Американська трагедія

кріслах, групами і поодинці. За важкими драпіровками, в розкішно умебльованих глибоких нішах стояли письмові столи з комплектами газет, в одному кутку вестибюля — поштове відділення, в другому — галантерейний кіоск і кіоск для продажу квітів, і тут теж було людно. В цей час у місті відбувався з’їзд дантистів, і багато хто з них із жінками й дітьми зібралися сьогодні в готелі «Грін-Девідсон». Та Клайдові, який нічого не знав про це і взагалі не уявляв собі, що таке «з’їзд», здавалося, що це і є звичайна, повсякденна картина життя готелю.

З шанобливим, лякливим подивом Клайд дивився на все довкола; потім, згадавши про Скуайрса, пішов шукати його до контори «під сходами». Сходи були праворуч від Клайда — величезні, чорно-білі, мармурові, з двома розгалуженнями, які широкими плавними вигинами вели на другий поверх. Між цими двома великими крилами сходів і була, мабуть, контора готелю, оскільки там товклося багато службовців. За ближчим крилом, біля тієї ж стіни, в якій був прохід з аптекарського магазина, містилася висока конторка, і за нею стояв юнак приблизно одного віку з Клайдом, одягнений в коричневий формений костюм з численними блискучими гудзиками. На голові в нього була маленька кругла шапочка, схожа на коробочку з-під пілюль, по-хвацькому насунута на одно вухо. Він олівцем робив записи в книзі перед собою. Тут були й інші хлопчики того ж віку і в такій самій фермі: вони сиділи на довгому ослоні, поряд з конторкою, інші стрілою носилися в усіх напрямах; часом вони повертались до того, що був за конторкою, передавали йому то яку-небудь квитанцію, то ключ, то рахунок, а потім знову сідали на ослін, чекаючи, очевидно, іншого доручення, і їм нібито не доводилось довго чекати. Майже безперервно тріскотів телефон, і юнак за конторкою, вислухавши доручення, дзвонив у маленький дзвінок, що стояв перед ним, або вимовляв: «Черговий», на що відгукався перший від краю хлопчик на ослоні. Викликані бігли відразу до потрібних їм сходів, або до однієї з вхідних дверей, чи до ліфтів, і після цього майже завжди з’являлись, несучи слідом за приїжджими саквояжі, чемодани, пальта, палиці для гольфа. Інші хлопчики зникали в глибині вестибюля і поверталися з пляшками на підносах чи з якими-небудь пакетами, які вони несли до одного з номерів наверх. Певне, таку роботу довелося б виконувати й Клайдові, якби йому пощастило і його взяли на службу в цьому готелі.

І все це робилося так жваво, довкола було стільки руху, що йому дуже заманулося бути таким щасливим і потрапити сюди. Але чи вдасться? І де цей містер Скуайрс? Він підійшов до юнака за конторкою і спитав:

— Ви не можете сказати, де мені знайти містера Скуайрса?

— А ось він іде, — відповів юнак, допитливо подивившись на Клайда жвавими сірими очима.

Клайд подивився в той бік і побачив, що до них швидко наближається франтувата і, без сумніву, бувала людина років двадцяти дев’яти чи тридцяти. Він був такий стрункий, енергійний і прекрасно одягнений, і в нього було таке жорстке, колюче обличчя, що Клайд відчув не тільки збентеження, але навіть благоговійний страх: видно, це була дуже хитра, підступна людина, — в нього був такий довгий тонкий ніс, тонкі губи, такий пронизливий погляд і гостре підборіддя…

— Щойно вийшла висока сива людина з шотландським пледом, бачили? — спитав він свого помічника, спинившись біля конторки.

Той кивнув.

— Так от, мені сказали, що це лорд Ландрейль. Він приїхав сьогодні зранку з чотирнадцятьма скринями й чотирма слугами. Тільки подумати! Важна персона з Шотландії. А проте, він подорожує під вигаданим іменем. Записаний тут як містер Блант. Ось які вони, англійці,— бачили? Вміють показати клас, га?

— Цілком правильно, містер Скуайрс, — з пошаною відповів юнак за конторкою.

Тільки тепер містер Скуайрс оглянувся і кинув побіжний погляд на Клайда. Юнак за конторкою прийшов Клайдові на допомогу.

— Цей хлопець хоче поговорити з вами, — пояснив він.

— Ви хотіли мене бачити? — спитав м-р Скуайрс, повертаючись до Клайда й оглядаючи його зірким, вивчаючим поглядом; не залишився непомічений і дешевий костюм хлопчика.

Клайдові не дуже сподобалася ця людина, але він вирішив справити на неї якнайкраще враження.

— Джентльмен з аптекарського магазина сказав мені…— почав

Клайд, — тобто він порадив звернутися до вас… може, на моє щастя, вам потрібний розсильний. Я працюю помічником в аптекарському магазині Клінкла, на розі Сьомої і Бруклін-стріт, але хочу піти звідти, і той джентльмен сказав, що ви можете… тобто він думав… може, у вас є вільна посада…

Клайд був такий збентежений і збитий з пантелику холодним, допитливим поглядом цієї людини, що ледве міг перевести подих і насилу ковтав слину.

Вперше в житті він подумав, що коли хочеш домогтися успіху, треба викликати прихильність до себе в людей, зробити чи сказати щось таке, що їм сподобалось би. Отже, зважившись, Клайд запобігливо, вкрадливо всміхнувся до м-ра Скуайрсаі й додав:

— Якщо тільки ви дозволите мені спробувати, я старатимуся з усіх сил.

Людина, яка стояла перед Клайдом, на відповідь тільки холодно подивилась на нього; але, оскільки він сам був хитрий і вмів досягати своєї мети різними манівцями, то йому подобався кожен, хто спритний, меткий, умів розмовляти з людьми. І, відмовившись від свого першого бажання заперечуюче похитати головою, він зауважив:

— Але ж ви не маєте ніякого досвіду в цій справі?

— Ні, сер, але я швидко навчуся, я дуже старатимуся.

— Ну, гаразд, я подумаю, — сказав начальник розсильних, з сумнівом чухаючи скроню. — Зараз мені ніколи. Приходьте в понеділок надвечір. Тоді поговоримо.

Він повернувся на підборах і пішов.

Клайд, залишившись на самоті і не зовсім розуміючи, що все це має означати, розгублено озирався. Невже йому й справді призначили прийти в понеділок? Невже можливо, що він… Клайд повернувся і вибіг на вулицю. Він увесь тремтів. Оце успіх! Він попросив, щоб його взяли на роботу до найкращого готелю Канзас-Сіті, і йому призначили прийти в понеділок! От як? Що б це означало? Невже його можуть допустити в цей чудовий світ — і так швидко! Невже й справді так буде? 

РОЗДІЛ V

Як у зв’язку з усім цим забуяла фантазія Клайда, які мрії про майбутнє були зв’язані в нього з роботою в цьому прекрасному закладі, про це можна тільки догадуватись: його уявлення про розкіш були загалом надто перебільшені, помилкові й безглузді,— просто невиразна маячня, наслідок постійно пригнічуваної уяви, яка донині не діставала задоволення і живилася самими вигадками.

Клайд повернувся до своїх обов’язків в