Джордж Орвелл - Колгосп тварин

дренаж, силосування, фосфатні добрива, навіть опрацював напрочуд складну систему, за якою тварини мали випорожнятися просто у полі, щоразу в іншому місці — це дозволяло не возити гній на поля. Наполеон нічим таким не займався, зате нашіптував, що у Сніжка з того нічого не вийде: схоже, він вичікував слушної миті. Але жодна з їхніх суперечок не була настільки гострою, як суперечка про вітряк.

На розлогому пасовиську неподалік височів пагорб, найвища точка у Колгоспі. Оглянувши ґрунт, Сніжок заявив, що оце і є місце для вітряка, який обертатиме динамо-машину й забезпечуватиме Колгосп електроенергією. Вітряк освітлюватиме стійла й опалюватиме їх узимку, а також живитиме циркулярку, січкарню, бурякорізку та електродоїлку. Тварини ніколи не чували про таке (бо ферма була відсталою й мала примітивні механізми), тож лише здивовано слухали, тоді як Сніжок малював їм, як фантастичні машини виконуватимуть за них роботу, а вони собі пастимуться на вигоні або розвиватимуть свій інтелект читанням та мудрими розмовами.

За кілька тижнів Сніжок остаточно сформулював свої задуми щодо вітряка. Технічні подробиці здебільшого походили з трьох книжок, які колись належали містерові Джонсу: «Тисяча корисних у господарстві справ», «Будівельник у кожному з нас» і «Електрика для початківців». Кабінет для своїх студій Сніжок облаштував у хлівці, в якому колись був інкубатор: на його гладенькій підлозі було дуже зручно робити креслення. Сніжок просиджував там годинами. Він метушився посеред розгорнутих і притиснутих камінцями книжок, креслячи лінію за лінією затиснутим у ратиці шматочком крейди, і аж попискував від утіхи. Поступово задум утілювався у складне плетиво важелів та шестерень, які вже встеляли більшу частину підлоги, що інші тварини сприймали, як щось незбагненне, але вкрай вражаюче. Кожен хоча б раз на день приходив поглянути на Сніжкові креслення. Приходили навіть кури з качками, намагаючись не наступати на крейдяні позначки. Лише Наполеон лишався байдужим. Він із самого початку заявив, що не визнає вітряка. Проте якось несподівано і сам завітав поглянути на креслення. Він важко ступав по хлівцю, придивлявся до кожної деталі, навіть кілька разів нюхнув креслення. Якийсь час скоса позирав на них, а тоді раптом підняв ногу, надзюрив на схеми і без жодного коментаря пішов геть.

Той вітряк розколов колгосп на два табори. Сніжок не приховував, що його буде важко збудувати. Треба тесати камінь, зводити з нього стіни, робити крила, тоді ще знадобляться динамо-машини і кабелі (про те, де їх дістати, Сніжок мовчав). Але він вважав, що за рік з цим можна впоратися. А тоді, казав він, ощадитиметься стільки праці, що тварини зможуть працювати лише три дні на тиждень. Наполеон, навпаки, доводив, що зараз найперше слід збільшувати виробництво кормів, бо, якщо гаяти час на вітряк, то всі передохнуть з голоду. Утворилися дві фракції під гаслами: «Ми — за Сніжка і триденний робочий тиждень!» і «Ми — за Наполеона й повні ясла!» Бенджамін був єдиним, хто не пристав до жодної фракції. Він не вірив ні в те, що побільшає корму, ні в те, що вітряк полегшить працю. «З вітряком чи без вітряка життя буде таким, як і було, себто поганим», — казав він.

Але крім вітряка, оборонне питання також викликало суперечки. Всі добре розуміли, що хоча люди й зазнали поразки у Битві під Корівником, вони можуть вдатися до ще однієї, рішучішої спроби захопити їхній Колгосп і повернути панування Джонса. Тим паче що у них для цього побільшало причин, оскільки звістка про їхню поразку рознеслася повсюди, провокуючи заворушення на сусідніх тваринницьких фермах. Як і завжди, Сніжок з Наполеоном не знаходили спільної мови. На думку Наполеона, варто було розжитися вогнепальною зброєю і добре освоїти її. Сніжок вважав, що слід висилати дедалі більше голубів, щоб ті підбурювали до повстання тварин на інших фермах. Один доводив, що коли вони не захистяться, то їх неодмінно підкорять, інший доводив, що в разі всезагального повстання відпаде сама потреба оборонятися. Тварини слухали то Наполеона, то Сніжка і не могли вирішити, хто з них має слушність. Насправді ж вони завжди погоджувалися з тим, хто говорив саме цієї миті.

І от настав день, коли Сніжок завершив свої креслення. Наступної неділі на Мітингу мало стояти питання: бути чи не бути вітрякові.

Тварини зібралися у великому хліві, Сніжок підвівся і, не зважаючи на овече бекання, виклав свої міркування щодо вітряка. Тоді підвівся Наполеон. Він спокійно докинув, що вітряк — дурниці, і закликав голосувати проти і відразу сів. Його виступ тривав хіба що півхвилини, скидалося, ніби результати його зовсім не обходять. Сніжок підхопився на рівні й, перекрикуючи овець, які знову розбекалися, пристрасно закликав спорудити вітряк. Досі симпатії тварин ділилися майже порівну, але далося взнаки красномовство Сніжка. Він яскраво й захопливо змалював, яким стане Колгосп, коли всі не муситимуть тяжко працювати. Тепер його уява не обмежувалася січкарнями та бурякорізками. Електрика, казав він, рухатиме молотарки, плуги, борони, газонокосарки, жатки, снопов’язалки, а ще кожне стійло матиме власне освітлення, гарячу й холодну воду, електричне опалення. Коли він завершив свою палку промову, вже було зрозуміло, чия тепер візьме гору. Але саме цієї хвилини знову підвівся Наполеон і, скоса кинувши на Сніжком, тонко запищав, так, як від нього ніхто й ніколи не чув.

І відразу ж знадвору донісся моторошний гавкіт. У хлів заскочили дев’ять величезних псів у нашийниках з латунними шипами. Вони кинулися до Сніжка, який ледве встиг відскочити від роззявлених, вишкірених пащек. Він вискочив з хліва, а за ним погналися пси. Остовпілі й перелякані, тварини тиснулися у дверях, спостерігаючи за гонитвою. Сніжок мчав довгим пасовиськом, що вело до шляху. Мчав так прудко, як лише може мчати свиня. Та пси його наздоганяли. Раптом він послизнувся і здалося, що гончаки його наспіли. Але він знову підхопився і помчав ще прудкіше. І знову пси стали його наздоганяти. Один уже був схопив Сніжка за хвіст, але той вчасно ним крутнув. Сніжок знову наддав ходи, відірвався на кілька дюймів, потім прослизнув у дірку в паркані й зник з очей.

Мовчазні й налякані, тварини почвалали до хліва. А ще за хвилю примчали пси. Ніхто не міг второпати, звідки взялися ці страховиська. Але невдовзі все з’ясувалося: то були ті цуценята, що їх Наполеон відібрав у матерів і сам виховував. Ще не зовсім дорослі, вони, проте, були вже як телята і з вигляду кровожерні, наче вовки. Тримаючись Наполеона, вони — це всі помітили — махали біля нього хвостами точнісінько так, як колись собаки махали ними біля ніг