Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фантастика » Зламані янголи 📚 - Українською

Річард К. Морган - Зламані янголи

189
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Зламані янголи" автора Річард К. Морган. Жанр книги: Фантастика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 9 10 11 ... 129
Перейти на сторінку:
всіяне ними.

Я прицілився в міну попереду й майже невимушено її підстрелив. У мене на очах із решти шести мін вирвалися перші торпеди й вилетіли з води до нас.

— Вони на нас напали.

— Бачу, — лаконічно відповів Шнайдер, і шатл, ухиляючись, описав криву. Я засипав море мікроснарядами в режимі автопошуку.

Назва «розумна міна» неправильна. Насправді вони досить дурні. Безперечно, їх створюють для такого вузького діапазону дій, що програмувати для них великий інтелект небажано. Вони прикріплюються до морського дна клешнею, що забезпечує стабільність запуску, й чекають, поки щось не промине їх згори. Деякі здатні заритися досить глибоко, щоби сховатися від спектросканерів, деякі маскуються під уламки на дні. Це, по суті, статична зброя. В русі вони таки можуть битися, але тоді в них страждає точність.

Що ще краще, їхній розум оснащений категоричною системою виявлення цілей «або-або», що мітить усі об’єкти на поверхні або в повітрі, перш ніж у них вистрілить міна. У повітряний транспорт вона стріляє мікроснарядами класу «поверхня-повітря», у кораблі — торпедами. Торпеди можуть у крайньому випадку переходити в ракетний режим, скидаючи з себе на рівні поверхні рушійні системи та злітаючи за допомогою грубих малотягових ракетних двигунів, але вони повільні.

Ми були сприйняті як корабель, бо перебували майже на рівні поверхні та скинули швидкість так, що мало не зависли. Торпеди виринули в нашій тіні, нічого не знайшли, а мікроснаряди в режимі автопошуку знищили їх, поки вони намагалися скинути з себе підводні двигуни. Тим часом розсіяні мікроснаряди, які я запустив, знайшли та знищили дві, ні, заждіть, три з мін. За такої швидкості…

Несправність.

Несправність.

Несправність.

У верхній лівій частині мого поля зору запульсував індикатор збою й почалася прокрутка деталей. Читати їх мені було ніколи. Засоби керування вогнем у моїх руках ні на що не реагували, їх заклинило, а наступні два мікроснаряди лишались у своїх пускових тримачах на запобіжниках. У мене в голові метеором промайнуло: «Срані нафталінові надлишки ООН». Я рвучко натиснув на опцію аварійного авторемонту. Примітивний мозок шатла, спрямований на усунення збоїв, зайнявся заклиненими схемами. Часу не було. Їхнє лагодження могло зайняти аж кілька хвилин. Із поверхні в повітря злетіли останні три міни, взявши курс на нас.

— Ш…

Шнайдер, попри всі свої недоліки, добре літав. Не встиг я вимовити цей склад, як він уже поставив шатл на хвіст.

Ми кинулись у небо, за нами шлейфом потягнувся рій ракет «поверхня-повітря», а моя голова різко вдарилася об спинку сидіння.

— В мене заклинило.

— Знаю, — напружено відповів він.

— Засипте їх обманкою, — спробував я перекричати сигнали небезпечного зближення, що верещали у моїх вухах. Показник висоти з блиманням перевалив за кілометрову позначку.

— Є.

Шатл загупав, випускаючи обманні бомби. Вони здетонували за нами дві секунди по тому, всіявши небо крихітними електронними закусками. Серед обманних цілей вогонь снарядів «поверхня-повітря» загубився. На панелі озброєння збоку мого поля зору спалахнув зелений індикатор дозволу, і пусковий пристрій, наче підтверджуючи це, виконав останню свою команду, на якій його заклинило, й запустив два мікроснаряди, що чекали, у вільний від цілей простір перед нами. Шнайдер біля мене скрикнув і крутнув шатлом. Завдяки запізнілій компенсації високоманеврених полів я відчув, як на повороті мої нутрощі захвилювалися, як неспокійна вода, і я подумав: «Сподіваюся, Таня Вардані останнім часом нічого не їла».

На мить ми зависли на крилах АГ-полів шатла, а тоді Шнайдер зупинив підйом і ми різко опустилися до поверхні моря. З води нам назустріч вилетіла друга порція ракет.

— Обманку!!!

Бомботримачі гучно повідкривалися знову. Навівши приціл на три неушкоджені міни внизу, я спорожнив магазини шатла й чекав, затамувавши подих. Мікроснаряди запустилися вдало. Тієї ж миті Шнайдер знову ввімкнув гравітаційні поля, і маленьке судно здригнулося від носа до корми. Обманні бомби, що тепер падали швидше за різко розвернутий шатл, який їх запустив, вибухали перед нами й під нами. Моє віртуальне поле зору наповнилося малиновим градом, спричиненим бурею маскувальних сигналів, а далі — вибухами ракет «поверхня-повітря», які руйнувалися серед неї. Моїх же мікроснарядів там не було: їх було випущено в малесенькому вікні можливостей до вибухів обманки, і вони захопили міни десь унизу.

Шатл полетів по нисхідній спіралі за уламками обманки та збитих зі шляху ракет. Усього за кілька секунд до того, як ми торкнулися поверхні моря, Шнайдер випустив ще одну ретельно налаштовану пару обманних бомб. Вони здетонували саме тоді, коли ми прослизнули під хвилі.

— Ми під водою, — оголосив Шнайдер.

Ми тонули носом донизу, а тим часом у мене на екрані темнішала бліда блакить моря. Я закрутився в пошуках мін і знайшов лише втішну купу уламків. Я видихнув останнє повітря, яке вдихнув десь у всіяному снарядами небі, й відкинув голову на спинку сидіння.

— Оце так, — сказав я невідомо кому, — катавасія.

Ми торкнулися дна, зупинилися на мить, а тоді знову потроху попливли вгору. Навколо нас повільно осідали на морське дно уламки випущених обманних бомб. Я уважно вивчив рожеві шматочки й усміхнувся. Дві останні бомби я начиняв сам, витративши на це менше години ввечері напередодні нашої поїздки по Вардані, зате на розвідку в покинутих зонах бойових дій і на розбомблених посадкових смугах, де я збирав уламки оболонок корпусів і схем, аби їх наповнити, в мене пішло аж три дні.

Я стягнув із себе стрілецьку маску й потер очі.

— Скільки нам ще летіти?

Шнайдер покрутив щось на приладовій панелі.

— Із такою підйомною силою — годин із шість. Якщо я долучу до потоку гравітацію, ми можемо впоратися за вдвічі менший час.

— Еге ж, а ще нас можуть підірвати з води. Я останні дві хвилини не стрільби навчався. Тримайте поля в похилому положенні до кінця дороги й вигадайте тим часом якийсь спосіб стерти сліди на цьому кориті.

Шнайдер зухвало поглянув на мене.

— А чим ви тоді будете займатися?

— Ремонтом, — коротко відповів я й пішов назад до Тані Вардані.

Розділ п'ятий

У стрибучих тінях від вогню її обличчя перетворилося на камуфляжну маску зі світла й темряви. Можливо, це обличчя й відзначалося строгою красою, перш ніж її поглинув табір, але важкі умови інтернування з політичних мотивів замучили його, лишивши самі кістки й западини. Її очі прикривали важкі повіки, а щоки запали. Десь у глибині її погляду на нерухомих зіницях виблискувало світло вогню. Неслухняні пасма волосся соломою падали їй на чоло. Між губами вона затисла незапалену цигарку.

— Не хочете покурити? — за якийсь час спитав

1 ... 9 10 11 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зламані янголи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зламані янголи"