Марта Уеллс - Усі системи червоні

неба; У мене були його дані, але я поставив би команду сповіщати мене, якщо вони зіткнуться з чимось на зразок енергетичного сканування чи ознак життя. Він сказав: «Я просто відчув озноб. Хтось ще відчув озноб?»

— Трохи, — зізнався Оверс. «Дивний збіг обставин, чи не так?»

«З того часу, як ми потрапили сюди, у проклятого супутника періодично щось вимикалося», — сказала Пін-Лі з кабіни пілота. «Нам зазвичай його не потрібно для комунікації між собою». Вона мала рацію. Я повинен був періодично перевіряти їхні особисті журнали на випадок, якщо вони планували обдурити компанію або вбити один одного чи щось подібне, і востаннє, коли я дивився на Пін-Лі, вона відстежувала супутникові проблеми, намагаючись з'ясувати, чи була у відмовах якась закономірність. Це була одна з багатьох речей, які мене не хвилювали, тому що канал розваг оновлювався лише зрідка, і я завантажував його для локального зберігання.

Ратті похитав головою. «Але це перший раз, коли ми достатньо далеко від свого середовища існування, і коли для спілкування нам потрібен супутник, він ламається. Це здається дивним і викликає підозру».

Менса озирнулася на них. «Хтось хоче повернутися назад?»

Я підняв руку, але не набрав голосів. Інші сиділи спокійно якусь хвилину, а потім Оверс сказав: «Якщо виявиться, що групі DeltFall дійсно потрібна допомога, а ми не пішли, як ми будемо почуватися?»

«Якщо є шанс врятувати їхні життя, ми повинні це зробити», — погодилася Пін-Лі.

Ратті зітхнув. «Ти маєш рацію. Я б почувався жахливо, якби хтось помер, тому що ми були надто обережними».

«Тоді домовилися», — сказала Менса. «Ми продовжимо».

Я б хотів, щоб вони були обережнішими. Раніше у мене були контракти, де обладнання компанії давало серйозні збої, але в цьому випадку було щось, що змусило мене подумати, що тут ховається щось більше. Але все, що у мене було, — це лише відчуття.

До мого наступного запланованого чергування було чотири години, тому я перейшов у режим очікування та поховав себе у завантажених файлах, які зберігав.

* * *

Коли ми туди потрапили, починало світати. DeltFall поставили свій табір у широкій долині, оточеній високими горами. Павутина дрібних струмків прорізала траву та огинала одинокі дерева. Вони були масштабнішою операцією, ніж наша, з трьома зв'язаними середовищами існування та гаражем для наземних транспортних засобів, а також зоною посадки для двох великих хопперів, перевантажувача та трьох маленьких хопперів. Хоча це було обладнання компанії, згідно з контрактом, воно зазнавало тих самих збоїв і несправностей, що й наше.

Надворі нікого не було, жодного руху. Жодних ознак пошкоджень, жодних ознак наближення ворожої фауни. Супутник був мертвий, хоч Менса спланувала потрапити на місце проживання DeltFall на момент, коли ми будемо знаходитися у зоні його досяжності.

«Вони сіли у транспорт?» — спитала Менса.

Ратті перевірив запис того, що вони мали, який я скопіював з HubSystem перед від’їздом. «Ні, хоппери всі на місці. Я думаю, що наземні транспортні засоби знаходяться в гаражі».

Я підійшов ближче до пілотів. Стоячи за місцем пілота, я сказав: «Доктор Менса, я рекомендую вам приземлитися поза їхнім периметром». Через локальний канал я надіслав їй усю інформацію, яку мав, а саме, що їхні автоматизовані системи реагували на пінг, який надсилав наш хоппер, але це було все. Ми ще не вмикалися у їхній канал, а це означало, що їхня HubSystem перебуває у режимі очікування. Від інших двох секцій не було нічого, навіть пінгів.

Оверс, у кріслі другого пілота, подивився на мене. «Чому?»

Мені довелося відповісти на це запитання, тому я сказав: «Протокол безпеки», що звучало добре і ні до чого мене не зобов'язувало. Ніхто назовні не відповідає на комунікацію. Якщо всі вони не сіли на свої наземні транспортні засоби і не вилетіли на польові роботи, залишивши свої Hub та SecUnits вимкнутими, вони всі мертві. Песимізм підтверджував це.

Але ми не могли бути впевнені, не подивившись. Сканери хоппера не можуть бачити всередину середовищ існування через захист, який в дійсності потрібен лише для захисту приватності, тому ми не могли отримати жодних ознак життя чи показників енергії.

Ось чому я не хотів сідати на майданчик. У мене були чотири абсолютно хороших людини, і я не хотів, щоб вони були вбиті тим, що знищило DeltFall. Я не поводився так, ніби я особисто про них дбав, але у моєму записі це виглядало б погано, а мій журнал і так був досить жахливим.

«Ми просто обережні», — сказала Менса, відповідаючи на погляд Оверса. Вона посадила хоппер на краю долини, на протилежній стороні широкого струмка.

Я дав Менсі кілька підказок у стрічці — вони повинні взяти ручну зброю з екіпіровки для виживання, Ратті повинен залишитися всередині хоппера з люком, запечатаним і замкненим, оскільки він ніколи не проходив курсу навчання зброї, і, найголовніше, що я повинен піти першим. Вони були тихі і стримані. До цього часу я думаю, що всі вони дивилися на це як на якесь ймовірне стихійне лихо, і вони збиралися викопувати тих, хто вижив, зі зруйнованого середовища проживання, або допомагати боротися зі стадом ворожих тварюк.

Однак тут було щось інше.

Менса віддала потрібні накази, і ми рушили вперед, я попереду, люди — на кілька кроків позаду. Вони були у своїх повних костюмах із шоломами, які давали певний захист, але були призначені для екологічної небезпеки, а не проти інших важко озброєних людей (або розлючених недоброзичливців SecUnit), які могли навмисне намагатися нас убити. Я був навіть більше знервованим, ніж Ратті, який нервував у наших комунікаціях, стежив за скануваннями і в основному казав нам бути обережними на кожному другому кроці.

У мене вбудована енергетична зброя та велика снарядна зброя, яку я активував. У мене також було шість дронів, витягнутих із запасу хоппера і які були під моїм контролем через його «корм». Це були маленькі дрони, ледь сантиметр у поперечнику; без зброї, просто камери. (У компанії роблять кращі, які не набагато більші і мають маленьку імпульсну зброю, але тоді вам потрібно отримати один із пакетів компанії вищого рівня, переважно розрахованих на набагато більші контракти.) Я наказав дронам піднятися в повітря і дав їм розвідувальний маршрут.

Я зробив це тому, що це здавалося розумним, а не тому, що я знав, що роблю. Я не бот-вбивця, а охоронець. Я утримую речі від падіння на клієнтів і обережно намагаюся перешкоджати клієнтам нападати один на одного. Я був далеко зі своєї глибини тут, що стало ще однією причиною, чому я