Костянтин Киріце - Замок дівчини в білому, Костянтин Киріце

білому з усіма товаришами. Сьогодні ж увечері. Тому й пішли обоє розшукувати друзів: Тік — Урсу, щоб заразом і вибачитися за запізнення, а Дан — Лучію з Марією. Добрий шмат дороги вони пройшли разом, та коли дісталися на вулицю, де мешкала дівчина в білому, обидва аж стрепенулися. Біля житла ворога, якраз там, де Тік прикріпив до бабусиної спідниці послання для полонянки, стояла вона, та сама особа, котру цієї миті обидва черешняки менш за все воліли бачити.

Тікова арапка, розводячи руками, наче балерина, весело говорила з якимось набундюченим молодиком, дуже високим і статечним. І Дана, і Тіка охопило хвилювання, але його одразу ж змінив подив, бо в співрозмовникові дівчини вони впізнали іншого грізного ворога: супротивника Урсу, який уже два роки підряд утримував звання чемпіона серед юніорів.

— Гм-м, але ж і вродлива! — не втримався Дан.

Тік і вухом не повів на приятелеві слова. Його обсіли, як завжди, конкретні питання: «Звідки цей здоровило знає дівчину в білому? Чому дівчина в білому, коли вона хоче мати друзів, замість шукати черешняків, дружить із цим типом, — він же навіть не з нашого міста? І чому баба-яга дозволяє їй зустрічатися з ним вечорами?»

— Побий мене грім, Дане, коли я що-небудь розумію! — скис Тік.

— Я теж. Крім одного: у неї грізна особиста гвардія.

Обидва зупинилися серед вулиці. Намагаючись не показати цього один перед одним, вони одночасно спробували виконати однаковий маневр: звернули з дороги, щоб поглядом не зустрітися з ворогами. Але це їм ще й не спало на думку, як дівчина в білому мимохіть повернула голову й помітила їх. Тік, на щастя, здогадався почати зав’язувати шнурок, який притьмом розв’язався. А то, подумав він, дівчина могла б підняти їх на сміх! Але Дан не зрозумів одразу і спитав:

— Що таке? Ти вдарився?

— Хочеш, щоб вона подумала, ніби ми страшки? — спитав у свою чергу Тік. — Упусти щось і намагайся підняти.

Дан упустив хустину, яку поспіхом дістав з кишені, і зразу ж відчув себе кумедним.

— Ти щось надумав?.. Ми ж себе виставили на посміх!

— Вона нас побачила! Я певен, що зараз почне кепкувати.

— Ясно, як день! — буркнув Дан. — Коли битимемо поклони серед вулиці, наче два блазні.

— Ходімо просто на них! — запропонував раптом шибеник.

Обидва прибрали спокійного та байдужого вигляду і попростували на двох своїх лютих ворогів. Дан утупився поглядом у дівчину в білому й запримітив, що вона ледь кирпата і що в неї дуже великі зеленкуваті очі, а Тік метав блискавиці на здорованя. Дівчина заливчасто сміялася. Вона розповідала щось веселе своєму товаришеві. Незважаючи на всі зусилля, Тік уловив лише шматок фрази: «…якісь дітлахи! Їм подобається гратися в розвідників, шпигунів, прикидатися дурниками…» Але це його так страшенно розлютило, особливо коли той здоровило вибухнув сміхом і кинув: «Ну й дурні!», що він майже крикнув Данові:

— Ох, коли б Урсу пересадив йому носа бодай на кілька сантиметрів вище…

— Гей, базіко! — почув Тік позад себе басовитий і злий голос.

На превеликий подив Дана, Тік крутнувся й пішов прямісінько на здорованя. А коли опинився перед ним, заклав руки в кишені і зміряв поглядом від голови до ніг:

— Що ви хотіли, перепрошую?

І запитання, і сам вигляд Тіка спантеличили здорованя. Розгубилася навіть дівчина в білому. Черешняк скористався їхньою розгубленістю і кинувся в атаку:

— Передайте, будь ласка, своїй кралі, що коли ми захочемо гратися в ослів, то звернемося до вас…

Він повернувся, спокійно пройшов кілька метрів, а потім рвонув, мов навіжений. Розрахунок був точний. Бо саме тієї миті, коли Тік ударився в ноги, здоровань зрозумів, що з нього посміялись, і хотів кинутися за малим, але дівчина засміялася, і він зупинився. Парубійко стиснув кулаки й гаркнув:

— Хуліган!

Шибайголова зупинився серед вулиці, теж погрозив кулаком і гукнув щосили:

— А мене звати Тік! Радий познайомитися!

Цього разу дівчина в білому аж зайшлася сміхом. А Тік тим часом намагався переконати Дана, ніби він заздалегідь наготував відповідь, бо знав, що скаже його ворог.

— А якби він продовжував: «Хуліган, хуліган!»? — спитав Дан.

— Тоді я втягнув би його в конфлікт із будь-яким перехожим. Наприклад, із цим дідусем. Я сказав би: «Дідусю, ви чуєте, отой йолоп обзиває вас хуліганом…» Були б йому непереливки.

Його хитрощі були спрямовані на інше. Він не думав, що парубійко спокійно проковтне й другу пілюлю, але й гадки не мав, що дівчина в білому, яка так щиро сміялася, не встигне заспокоїти свого приятеля. Тож малий не озирався й не помітив, що здоровило кинувся за ним. А коли повернув голову, то було вже пізно — уздрів його за два метри від себе. Ривкові Тіка міг би позаздрити чемпіон світу з бігу на сто метрів. І тільки цей блискавичний старт порятував його від суворої прочуханки. Але здоровань усе-таки трішечки дістав його носаком.

Десь за сто метрів марного бігу, бо задоволений парубійко давно повернувся до дівчини, Тік зупинився, почекав Дана і спитав розгублено:

— Ти бачив, як він мене підчепив?

Дан, хоч як співчував другові, не міг стримати усмішки:

— Ти начебто казав, що ще не народився той, що зможе копнути тебе носаком.

Тік презирливо глянув на Дана:

— По-перше, аби ти знав, він мене дістав тільки трішечки. По-друге, клянусь тобі, що пошлю його в нокаут, навіть коли доведеться тренуватись десять років підряд на мішку з піском і все своє життя присвятити боксерству.

Малий говорив так тихо і так упевнено, що Дан тільки рота роззявив, але найголовніше те, що й потреби не було тренуватися десять років на мішку з піском та обирати кар’єру боксера, щоб здійснити страшну помсту.

5

Урсу, ніби в воду