Вадим Денисенко - Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців, Вадим Денисенко

програма стала джерелом корупції як для її адміністрації і керівництва ООН, так і для самого Хусейна. Нам же зараз важливіше, що вона стала джерелом підкупу владною партією Іраку свого народу.

Іракцям було забезпечено досить високий рівень життя навіть попри жорсткі санкції. Благоденство часів тирана Саддама багато жителів Іраку досі згадують з ностальгією57. Крім дешевого пального, громадяни отримували щомісячну продуктову допомогу на суму, еквівалентну 100 доларам. Продовольчі пайки роздавали через систему громадського розподілу (СГР), якою керувало міністерство торгівлі Іраку. У кожної сім’ї була картка, видана в місцевому відділі СГР. Для 60 % іракців цей пайок був одиноким джерелом харчування58. Крім їжі, пайок містив предмети особистої гігієни, інші товари першої необхідності. Ці пайки нівелювали протестні настрої і забезпечували народну любов до Хусейна.

27 березня 2000 року відбулися чергові вибори до Національних Зборів. 30 депутатів від КРІ знову призначив уряд Іраку. Із решти 220 мандатів 165 дісталися партії Баас59.

16 жовтня 2002 року пройшли чергові президентські вибори у формі референдуму. Згідно з офіційною статистикою, явка склала 100 %, при цьому всі 11 445 638 виборців відповіли «так» на питання, чи згодні вони, щоб Хусейн зберіг за собою посаду президента60.

Можна стверджувати, що завдяки продуктовим пайкам режим Хусейна мав великий запас міцності і міг би спокійно протриматися ще довго, принаймні до Арабської весни, яка почалася 2010 року. Проте 20 березня 2003 року війська США і Великої Британії почали воєнні дії проти Іраку і того самого дня припинився експорт нафти з Іраку за програмою «Нафта в обмін на продовольство». 9 квітня коаліційні війська вступили в Багдад. Хусейна знайшли й заарештували 13 грудня 2003 року, стратили 30 грудня 2006 року.

22 травня 2003 року Рада Безпеки ООН резолюцією № 1483 скасувала санкції проти Іраку та ухвалила припинити програму «Нафта в обмін на продовольство» протягом шести місяців61. Разом із цією програмою мала бути зліквідованою і СГР. Та невдовзі з’ясувалося, що за роки дії цієї системи в іракського суспільства виникла ледь не наркотична залежність від неї, точніше від дармових продовольчих пайків. Отож систему було збережено, і вона надалі відігравала велику політичну роль. Міжнародна незалежна організація Refugees International у своєму звіті, опублікованому 10 квітня 2007 року, вказувала: «Новий уряд Іраку відновив систему СГР, і вона працювала так ефективно, що коли 2004 року в Іраку почалася передвиборча кампанія до парламентських виборів у січні 2005-го, списки виборців складали за даними із СГР. Дані були надзвичайно точні. У виборчих списках зареєстрували 90 % людей, хай навіть у 20 % із них було неправильно вказано дату або місце народження. Їжу просто обміняли на бюлетені. Так картки СГР набрали нового політичного значення, яке вони зберігають до сьогодні»62.

Світовий банк у червні 2005-го констатував, що іракська СГР — це «найбільша громадська продовольча програма, яка діє сьогодні у світі, і чи не найпомітніша програма іракського уряду — вона забирає 21 % урядових доходів»63. Залежності від неї іракське суспільство позбавлялося дуже повільно. У травні 2013 року у проєкті IRIN Офісу ООН з координації гуманітарних питань зазначалося: «Хоча вартість пайка СГР для більшості іракців зменшилася (нині вона становить лише 8 % загальних витрат на харчі), він залишається основним джерелом пшениці й рису для 72 % і 64 % домогосподарств відповідно, за даними опитування IKN 2011 року»64.

Ця система діє дотепер і чудово почувається. Її можна було б назвати анахронізмом, але вона не збирається відходити в минуле, навпаки, осучаснюється. У травні 2019 року міністерство торгівлі Іраку оголосило про початок оцифрування СГР. У повідомленні сказано, що «після десятиліть непосильних ручних і паперових процесів розподілу продуктів харчування сьогодні уряд забезпечує громадянам Іраку право на харчування за допомогою біометрично захищених смарткарток». Міністр торгівлі Іраку Мохаммед Хашем Аль-­Ані підкреслив, що оцифрування СГР унеможливить випадки шахрайства й корупції, покращить прозорість СГР та її підзвітність громадянам Іраку65. Як грузини на президентських виборах погасили кредити

Усіх вразив приклад разового підкупу виборців перед вирішальним голосуванням на президентських виборах у Грузії 2018 року. Вразив одночасно й зухвалістю, й ефективністю.

Президентом тоді був Ґіорґі Марґвелашвілі, який 2013 року переміг Міхеїла Саакашвілі. Проте цього разу владна партія «Грузинська мрія — Демократична Грузія», яку заснував олігарх Бідзіна Іванішвілі (нині Forbes оцінює його статки в 4,9 млрд доларів66), вирішила не висувати свого кандидата, а підтримала незалежну кандидатку Саломе Зурабішвілі.

У першому турі 28 жовтня Зурабішвілі посіла перше місце, набравши 38,64 % (615,6 тис.) голосів. Лише трохи відстав від неї висуванець партії «Єдиний національний рух» (свого часу її лідером був Саакашвілі) Ґріґол Вашадзе, якого підтримала коаліція «Сила в єдності». Він здобув 37,74 % (601,2 тис.) голосів. Третє місце посів лідер ще однієї опозиційної партії «Європейська Грузія» Давид Бакрадзе з результатом 10,97 % (174,8 тис.). Решту голосів поділили 22 кандидати-­аутсайдери. Загалом у голосуванні взяли участь 1647,9 тис. виборців, явка склала 46,83 %67.

Одразу після першого туру Бакрадзе заявив про підтримку Вашадзе68. Спільно виборці двох опозиційних кандидатів мали перевагу над Зурабішвілі. Про це говорили й соціологи. Наприклад, за даними опитування американської соціологічної компанії Edison Research 12–18 листопада, Вашадзе мав перемогти Зурабішвілі з рахунком 52 % проти 48 %69.

Однак другий тур 28 листопада спростував ці прогнози і приніс перемогу Зурабішвілі. Вона отримала 59,52 % (1147,7 тис.) голосів — майже в півтора раза більше, ніж Вашадзе, якого підтримали 40,48 % (780,7 тис.). Загалом участь у голосуванні взяли 1988,8 тис. виборців — на 340,9 тис. більше, ніж у першому турі; явка зросла до 56,36 %70. Порівняно з першим туром електорат Вашадзе збільшився на 179,5 тис. виборців (переважно це були прихильники Бакрадзе), а Зурабішвілі — аж на 532,1 тис. Звідки ж у неї взялося більше як пів мільйона нових симпатиків?

Одна з розгадок полягає в тому, що за дев’ять днів до виборів прем’єр-міністр Грузії Мамука Бахтадзе оголосив, що до кінця року більш як 600 тисячам громадян спишуть їхні банківські борги на 1,5 млрд ларі (близько 570 млн доларів). Малося на увазі, що борги викупить благодійний фонд «Карту», пов’язаний з Іванішвілі. Бахтадзе уточнив, що йдеться про громадян, чия заборгованість перед банками й іншими фінансовими установами не перевищує 2000 ларі (близько 760 доларів) і які більше ніж на рік прострочили виплату боргу. Бахтадзе подякував фонду «Карту», «без якого ця дуже велика ініціатива була б неможливою». Зурабішвілі привітала цю ініціативу, натомість Вашадзе назвав її «відчайдушним трюком, мотивованим страхом програти» на виборах71.

Три впливові неурядові організації, які спостерігали за перебігом президентських виборів у Грузії, заявили, що