Йон Колфер - Артеміс Фаул. Утрачена колонія, Йон Колфер

кілька хвилин дивилася на зображення, намагаючись знайти щось незвичне.

— Це будинок, спроектований Гауді, — підказав Фоулі. — Тобі подобається Гауді? Він дуже полюбляв мозаїку.

Холлі придивилася уважніше.

— О господи, — раптом сказала вона. — Не може бути.

— Але є, — розсміявся Фоулі, збільшивши части­ну мозаїчного полотна. На ній було дві фігури, що спускалися з неба. Одна була явно демоном, а інша — Артемісом Фаулом.

— Це неможливо. Будинку більше ста років.

— Час — ключ до всього, — відповів Фоулі. — Гібрас підняли над часом. Демон, якого стягнуло з острова, мандрує сторіччями, немов кочівник у часі. Тож де­мон прихопив Артеміса із собою. Може, їх і побачив хтось із помічників Гауді чи навіть сам архітектор.

Холлі зблідла.

— Ти хочеш сказати, що Артеміс...

— Ні, ні. Артеміс удома в ліжку. Ми відвели су­путник з орбіти, аби стежити за ним двадцять чоти­ри години на добу сім днів на тиждень.

— Як це можливо?

Фоулі промовчав, тож на запитання відповіла Він­йайа.

— Розкажу я, бо Фоулі не подобається в цьому зі­знаватися. Ми не знаємо, Холлі. Ця справа постави­ла багато питань, відповідей на які немає. Тому ви нам і потрібні.

— Що ми можемо зробити? Я ж зовсім нічого не знаю про демонів.

Вінйайа кивнула.

— Так, проте багато знаєш про Артеміса Фаула. Мені здається, ви підтримуєте зв’язок.

Фоулі відкашлявся і відкрив аудіофайл.

— Гей, Артемісе, — сказав голос Холлі. — У мене проблемка, і ти можеш допомогти.

— Буду радий, Холлі, — відповів голос Артемі­са. — Сподіваюся, щось складне.

— Це пов’язано з піксі, якого ми вистежуємо, але він парубок моторний.

Фоулі вимкнув запис.

— Зв’язок ви точно підтримуєте.

Холлі сором’язливо посміхнулася, сподіваючись, що ніхто не поцікавиться, звідки в Артеміса ельфійський комунікатор.

— Гаразд. Інколи я йому телефоную. Щоб не ви­пускати з виду. Заради загального добра.

— Це твоя справа, — покивала головою Вінйайа, — але нам потрібно, щоб ти з ним зв’язалася. Вирушай не поверхню і дізнайся, як йому вдалося з такою точ­ністю передбачити появу демона. Згідно з розрахун­ками Фоулі демона іще шість тижнів не буде, але нам би хотілося точно знати, де він може вискочити.

Холлі поміркувала.

— З якими повноваженнями я звертатимусь до Артеміса?

— Ви капітан, ваше старе звання. Звісно, тепер ви працюватимете на Восьму Секцію. Усе, що ви роби­тимете для нас, має лишитися в таємниці.

— Шпигун?

— Шпигун, але з дуже щедрими понаднормовими і медичною страховкою.

Холлі кивнула на Мульча.

— А мій партнер?

Гном скочив на ноги.

— Я не хочу бути шпигуном. Занадто небезпеч­но, — підморгнув він Фоулі. — Але можу бути кон­сультантом. За винагородження.

Вінйайа спохмурніла.

— Ми не можемо гарантувати Діггумсу візу на по­верхню.

Мульч знизав плечима.

— Ну і добре. Поверхня мені не подобається. За­надто близько до сонця, а шкіра в мене чутлива.

— Але ми можемо компенсувати втрату роботи.

— Не знаю, чи я готова знову надягти форму, — зітхнула Холлі. — Мені подобається працювати з Мульчем.

— Можемо вважати цю місію випробним термі­ном. Зроби це для нас. Побачиш, чи подобається тобі те, як ми працюємо.

Холлі вагалася.

— А якого кольору форма?

— Матовий чорний, — посміхнулася Вінйайа.

— Гаразд, — сказала Холлі. — Згодна.

Фоулі знову її обійняв.

— Я знав, що ти погодишся. Знав. Холлі Шорт ні­коли не відмовиться від пригоди. Так їм і казав.

Вінйайа віддала честь.

— Вітаємо на борту, капітане Шорт. Фоулі закін­чить усі формальності й видасть усе необхідне об­ладнання. Прошу встановити контакт з об’єктом якомога швидше.

Холлі відсалютувала у відповідь.

— Так, командире. Дякую, командире.

— А тепер прошу мене вибачити, маю поговори­ти з піксі, якого нам удалося ввести до гоблінської тріади. Він шість місяців носив костюм із луски і те­пер переживає кризу особистості.

Вінйайа тряхнула срібною гривою і зникла. Лише двері зачинилися за нею ледь чутно.

Фоулі потягнув Холлі з крісла.

— Мені так багато потрібно тобі показати, — ра­дісно заторохкотів він. — Ельфи тут дуже чемні, але трохи меркантильні. Вони будуть охати й ахати, але ніхто не буде з тобою таким щирим, як я. У нас є влас­ний порт для транспортерів. А яке обладнання! Ти не повіриш! Зачекай, от побачиш новий мерехтливий костюм. А шолом! Холлі, ця штука дорогу додому сама знайде. Я вбудував туди міні-рушії. Літати шо­лом не може, але може підстрибувати, якщо потріб­но. Геніальна річ!

Мульч затулив вуха.

— Старий Фоулі. Скромний до непристойності.

Фоулі удав, що хоче штовхнути Мульча копитом, але в останню мить зупинився.

— Притримай язика, Діггумсе. Я можу вдарити будь-якої миті. Не забувай, що я наполовину звір.

Мульч відвів копито пальцем.

— Ой, не можу, — поскаржився він. — Скільки мелодраматизму!

Фоулі знову повернувся до свого дорогоцінного екрана. Він вибрав і збільшив зображення острова Гібраса.

— Знаю, усе це схоже на теорію змови, і ти вважа­єш, що я роблю анаконду із хробака. Але повір, десь на цьому острові перебуває демон, який і не підоз­рює, що йому доведеться здійснити подорож на Зем­лю й ускладнити нам життя.

Холлі підійшла ближче до екрана. І де ж він є, той демон? Чи уявляє він, що скоро його висмикне зі звичного виміру і вкине до іншого?

Але так сталося, що обидва питання Холлі були неправильні. По-перше, демон, про якого йшлося, був не зовсім демоном. Так, бісеня. А по-друге, важко було сказати, що бісеня нічого не підозрює. Власне, йому дуже кортіло відвідати Землю.

ГЛАВА 3: ПЕРШІ ВРАЖЕННЯ

Острів Гібрас, Чистилище

ЯКОСЬ уночі бісеняті Номер Один снилося, що воно перетворилося на демона. Воно бачило уві сні свої вигну­ті й гострі роги. Шкіра у нього була грубою і міцною, а пазурі такими гострими, що легко розідрали б дикого кабана. Йому снилися й інші демони, що вклонялися перед ним, а тоді розбігалися, щоб він не покалічив їх, коли буде корчитись у спазмах.

Сон тієї ночі був просто чудовий, та коли настав час прокидатися, бісеня знову було бісеням. Звісно, технічно то була не ніч. Небо над Гібрасом завжди пофарбоване рожевим сяйвом світанку. Але Номер Один уважав час спочинку ніччю, хоча ніколи її не бачив.

Бісеня швидко вдяглося і побігло до передпокою поглянути на своє відображення у дзеркалі — рап­том уві сні відбулася деформація? Але нічого не змі­нилося. Та