Шейн Харріс - ВІЙН@: битви в кіберпросторі, Шейн Харріс

і палива, тому й становило головну мішень повстанців. Американські солдати прозвали цю дорогу «Алеєю саморобних вибухових пристроїв» (IED).

Стасіо намалював схему шосе Тампа, розділивши його на сектори, спираючись на звіти про активність повстанців. Він створив мережеві діаграми, які завдяки додатковим звітам агентів і американських військових патрулів показали, на яких ділянках території підкладали найбільше вибухових пристроїв. Стасіо позначив певні зони як особливо небезпечні, а також спробував передбачити, ґрунтуючись на інформації про попередні атаки, де саме повстанці найімовірніше спробують атакувати наступного разу. Він класифікував вибухи за видом використаного пристрою. Був це пристрій з таймером чи з дистанційним детонатором, який умикав бойовик, що перебував поблизу? В останньому випадку бойовик переважно залишався у тій самій зоні після спрацьовування пристрою. Стасіо зберігав інформацію про типи вибухової речовини, використаної в деяких вибухових пристроях, сподіваючись вистежити постачальника матеріалів для виробників бомб.

Стасіо систематично складав карту формувань підривників. А потім інші солдати систематично їх знищували. Озброєні новою тактичною інформацією, американські патрулі тепер могли знищити за одну ніч цілі мережі підривників. Вони цілили не лише у керівника терористичної групи, а й у його заступника, а також підпорядкованих їм членів третього і четвертого рівня. Послуговуючись інформацією, наданою Стасіо і його колегами, три американських підрозділи здійснювали ліквідацію мереж підривників. Група Raiders відтепер займалася полюванням на людей.

Стасіо і члени його команди могли також відстежити джерела фінансування ворогів і виявити тих представників суспільства, які підтримували бойовиків. (Деякі колишні можновладці розповідали, що гроші поступали навіть від корумпованих представників іракської влади.) Протягом наступних 15 місяців група усунула з поля битви 450 повстанців. Убили лише двох, які стріляли у відповідь. Усіх решту взяли в полон і допитали. Отриману від них інформацію передали співробітникам розвідслужб у країні. Коли Стасіо поступив наказ покинути Таджі та вирушити на нове завдання, кількість вибухів у цій місцевості скоротилася на 90 %. Шосе Тампа стало безпечним.

Такий раптовий і яскравий успіх не міг залишатися незауваженим. Дейвід Петреус, голова командування американськими силами в Іраку, відвідав Таджі та повідомив бригаді, що її потребують на півночі на базі передового розгортання Warhorse у місті Баакуба, розташованому в неспокійній провінції Діяла. Бригада прибула туди у жовтні 2007 року. Баакуба – це багатонаціональне місто середнього розміру. Стасіо, який місяць тому отримав звання капітана, знав, що місто стало сценою жорстоких боїв у тісних житлових кварталах. Вистеження повстанців і терористів, що ховалися серед цивільних, було значно складнішим завданням, ніж пошук виробників бомб уздовж однієї-єдиної ділянки дороги.

Проте нова розвідувальна машина була створена саме для такої роботи. А в Баакубі їй довелося працювати на повних обертах.

Стасіо і його команда почали зі знищення окремих груп терористів і закінчили ліквідацією терористичних формувань. Вони знайшли чоловіка, який виготовив безліч поясів смертників, використовуваних терористами, і простежили за ним до самої його майстерні. Коли солдати спецназу вибили двері, вони виявили там жінку, що саме вдягала на себе смертоносну одіж. Виробника бомби й майбутню смертницю заарештували.

Команда також знайшла сховок із кількома тисячами кумулятивних зарядів. Це був найбільший таємний склад, який їм доводилося бачити в Іраку. Ця зброя створена для ураження з відстані та здатна пробивати броньовані транспортні засоби, які повинні захищати солдатів од традиційних дорожніх мін. Заряди були сховані у підвалі звичайного житлового будинку. Стасіо і його аналітики виявили, що ці смертоносні пристрої вчить робити іракців такий собі іноземний громадянин. Його теж заарештували.

Стасіо був лише молодим офіцером. Проте в своїй новій ролі аналітика йому потрібно було з’ясовувати, де зберігалися міни, хто їх виготовляв і хто фінансував виробництво. Перед кожною зустріччю свого керівника з шейхом або місцевим очільником Стасіо мусив робити стислий виклад політичної передісторії, розповідати про заплутані та мінливі місцеві союзи, які американські джерела сподівалися використати задля завоювання «сердець і розумів» іракців.

Іще ніколи у воєнній практиці, наскільки він знав, від офіцера такого низького звання не вимагали володіння такими масивами тактичної й стратегічної інформації, розуміння не лише особливостей поля битви, а й геополітичних реалій війни. Зазвичай подібний аналіз проводили люди із зірками на погонах.

Друзі-офіцери підсміювалися над ним: «Бобе, ти вже відзвітував перед президентом?»

Він сприймав це як комплімент.

Стасіо був лишень одним із багатьох членів розлогої хакерської організації, авангарду нової кібернетичної війни. Після того як Буш віддав відповідний наказ, гібридні підрозділи солдатів і розвідників із бойових і розвідувальних загонів почали проводити в Іраку щоденні атаки. Оперативний центр розташовувався в залізобетонному ангарі на військово-повітряній базі в Баладі на північ від Баґдада, на якій колись перебували іракські винищувачі. Нині тут залишалися здебільшого безпілотні літальні апарати. Їхні оператори працювали спільно з хакерами АНБ, слідчими з ФБР і елітними загонами спецназу. Усі вони були поділені на кластери, але працювали як єдиний, майже живий організм. Хакери викрадали інформацію з електронних пристроїв противника і передавали її аналітикам, які складали для загонів списки цілей. Коли вони вирушали у рейд, оператори дронів спостерігали за територією за допомогою складних камер і сенсорів, розроблених у ЦРУ, попереджуючи загони про небезпеки. Інколи оператори безпілотних пристроїв самостійно знищували цілі за допомогою ракет.

Після закінчення атаки загони відбирали у захоплених на місці проведення операції бойовиків мобільні телефони, ноутбуки, флешки, списки контактів і паперові записки, так зване кишенькове сміття, на якому могло бути лише ім’я і номер телефону, поштова або електрон­на адреса. Все це приносили аналітикам, які завантажували інформацію в бази даних і за допомогою програм інтелектуального аналізу шукали зв’язки з іншими бойовиками, зокрема і з ув’язненими. Особливу увагу приділяли пошукові джерел фінансування операцій бойовиків, зокрема від іноземних спонсорів із Сирії, Ірану та Саудівської Аравії.

Співробітники підрозділу викривали від 10 до 20 нових бойовиків щодня. Таким чином виявляли цілі терористичні формування, позаяк представники американських збройних сил почали думати й діяти так само, як ворог. Вони змінили вертикальну ієрархію на вузлові групи відповідно до місцевих умов. Ця структура формувалася під час просування вперед з урахуванням нових методів ведення бою.

АНБ уже вибудувало інфраструктуру для проникнення в телекомунікаційні мережі. Після терактів 11 вересня агентство встановило нові пункти прослуховування і збору інформації для відстежування в кіберпросторі телефонних дзвінків терористів, їхньої електронної пошти та інших засобів цифрового зв’язку. Чимало цих пунктів доступу були розташовані всередині офісів і комутаційних станцій найбільших операторів зв’язку США. Аналітики, які відстежували конкретного терориста, могли бачити, коли він реєструвався у мережі. Вони передавали цю інформацію оперативникам, і ті перехоплювали сигнал у бездротовій мережі. (Якщо наземні загони були дуже далеко, для перехоплення сигналу використовувалися літаки