Ерік-Емманюель Шмітт - Тектоніка почуттів, Ерік-Емманюель Шмітт

(підтримує її жарт): ...і обміну віршами! Мюссе, Верлен, Бодлер — я більше не можу! (Підсовується до Діани.) Що мені робити, скажи?

ДІАНА (ошелешено): Я правильно зрозуміла: ти питаєш у мене пораду?

РІШАР: Діано, друг ти мені чи ні?

ДІАНА: Звісно ж, я друг...

РІШАР: Хіба не ти хотіла, щоб ми залишилися друзями?

ДІАНА: Що ж, ти хотів пораду? Дай їй спокій.

РІШАР: Чому?

Він підходить, розраховуючи на ревнощі, емоційну реакцію з її боку.

ДІАНА (відсувається): Еліна й Родіка — мої подруги. Саме тому я даю таку пораду.

РІШАР: Що, перепрошую?!

ДІАНА (твердіше й голосніше): Мені не хотілося б, аби Еліна погодилася на зв’язок з тобою. Я надто добре знаю тебе: Рішаре — кохання тебе з’їдає, ти здатен на великі звершення заради кохання, однак зазвичай робиш ниці вчинки.

Атмосфера напружується.

Рішар сідає обличчям до Діани і спантеличено дивиться на неї. Таке враження, ніби дуелянти готуються до поє­динку.

РІШАР: Стримання — таку ти пораду даєш?

ДІАНА: Стримання — саме таке я раджу!

РІШАР (глухо): Обережніше, Діано, ти надто швидко рухаєшся вбік монастиря: тепер ти вклоняєшся перед честю! Не забувай, що ти ще молода вродлива жінка, що попереду багато прекрасних років, упродовж яких можна зробити безліч дивовижних дурниць! Ти турбуєш мене. Справа у нашому розлученні?

ДІАНА: Хтозна!

РІШАР: Чи це таке змагання між нами? Кому вдасться швидше налагодити своє життя після розлучення? Хто стане тим невдячним, який швидко забуде, а хто буде вірним спогадам і не забуде ніколи? Хто з нас — ти чи я — стане невтішним вдівцем чи вдовою? Зрештою, хто із нас ліпший?

ДІАНА: Боюся, що відповідь на ці запитання я знаю.

Він агресивно сміється.

РІШАР: Звісно, це ти, еге ж?

Вона з дуже серйозним виглядом відповідає:

ДІАНА: Ні. Це ти.

РІШАР (здивований): Я?!

ДІАНА: Авжеж, це ти. (Підходить до нього.) Твої бажання мають дуже просту, дитячу, егоїстичну основу — якщо одним словом, то вони здорові. Ти не приховуєш нічого: ні хитрощі, ні збочення. Прагнеш лише одного — ще більшої насолоди...

РІШАР: Тимчасом як ти...

ДІАНА (люто): Я? А що я? Ніхто не знає, на що здатна я.

Він із захватом дивиться на неї. Якусь мить вони мовчать. Потім він закидає голову й регоче.

РІШАР: Яка актриса! Геніальна гра! Я майже повірив...

Вона також починає сміятися.

ДІАНА: Справді?

Напруження спадає.

РІШАР: А тепер будьмо серйозні, повернімося до Еліни. Що мені робити?

ДІАНА: Забути її. Забути обох.

РІШАР (явно стомившись від постійної неоднозначності слів): Ти це зараз заради них кажеш чи заради себе?

ДІАНА: Ні, заради тебе! Ти лише марнуєш час. Злидні й нещастя підняли цих панійок на такий рівень відчуття чеснот, що тобі їх не досягнути.

РІШАР: А я думаю, що досягну!

Діана, не тямлячи себе, схоплюється.

ДІАНА: Навіть не думай про це, Рішаре!

РІШАР: А от і ні! Мені вдасться! Я переконаний, що подобаюсь їй! Вона буде моєю!

ДІАНА: Навіть не мрій!

РІШАР: О, ти мене ще не знаєш!

ДІАНА: Я тебе надто добре знаю...

РІШАР: Коли вже я прагну жінку, то отримую її!

Між ними западає незручна тиша.

8. Мансарда

У кімнаті з низькою стелею з вузьким прорізом фрамуги перед Діаною, яка гортає папери, сидять, мов дві схвильовані школярки, Родіка й Еліна.

ЕЛІНА: Цього разу треба піддатися.

РОДІКА: Хай там як, а я вже його не стримуватиму та відчиню клітку!

Діана, дочитавши до кінця, простягає їм документи.

ДІАНА: А я кажу — ні!

ЕЛІНА: Чому?

РОДІКА: Слухайте, мадам Поммере, він кожній із нас дарує по будинку! На півдні Франції — мені, в Парижі — Еліні. Два будинки! Ви тримаєте в руках нотаріально засвідчені дарчі — це, вочевидь, не шахрайство.

ДІАНА: А ви не погоджуйтеся.

РОДІКА: Ми так не можемо.

ЕЛІНА: Ні, ми не можемо.

РОДІКА (хрипко): Нам ніколи не пропонували стільки за таку незначну послугу!

ДІАНА: І все ж таки ні!

РОДІКА: З мене годі!

ДІАНА: А з мене — ні!

ЕЛІНА: Ви його зведете в могилу! Йому потрібно бачити мене, кохати мене! Мені незрозуміло, чого саме ви хочете. Про що ви нас просили? Подарувати йому кілька місяців щастя, перш ніж його не забере рак. І я хочу їх якнайшвидше подарувати Рішару!

ДІАНА: Ще рано.

ЕЛІНА: Як?! Він же хворий!

ДІАНА: Я хочу, щоб він іще глибше зав’яз.

ЕЛІНА: Ми тільки втрачаємо час!

ДІАНА: Заспокойтеся. Коли квапишся — втрачаєш ­більше. Якщо ви сьогодні скажете «так», він подарує кожній із вас по будинку. Подумайте, що можна буде витягнути із нього, якщо відмовити!

РОДІКА: Нічого.

ДІАНА: Шлюб.

Румунки приголомшені.

ДІАНА: Рішар дуже багатий, прямих спадкоємців не має. Якщо Еліна вийде за нього, то невдовзі успадкує мільйони!

ЕЛІНА (щиро): Але мені вони не потрібні!

ДІАНА: От не кажіть дурного! По-вашому, ліпше, щоб їх отримали якісь далекі племінники або держава? Якщо ви згаєте останні тижні його життя на роль коханки і доглядальниці — хіба це не варте певної винагороди, га?

РОДІКА: Еліно, це, звісно, не моя справа, але розрахунок мадам Поммере правильний. Мета буде та сама, а от винагорода значно зросте!

Еліна заламує руки.

ЕЛІНА: О ні, я хочу щонайшвидше приділити йому хоч трохи своїх кохання й уваги! Не треба шлюбу!

ДІАНА: Зробите, як я скажу!

ЕЛІНА: Мені дуже шкода, але я не можу.

ДІАНА: Еліно, ви тут лише з мого дозволу і клялися в усьому слухатися мене! Якщо ви відступите, то я все йому розповім!

ЕЛІНА (голосно): Ні!

ДІАНА: Повірте, я скажу йому все.

Еліна опускає голову, готова коритися.

9. Ніч. Два телефони

Дві лампи розділяють два телефони в повній темряві: телефон Рішара і телефон Діани.

Похмурий Рішар у пальто і з валізою, важко дихає.

Діана ж у своєму кутку примостилася зручно.

Чути шум зливи.

РІШАР: Їду. Залишаю Францію.

ДІАНА: І куди?

РІШАР: Придбав квиток на літак на край світу.

ДІАНА: А можна спитати, у чому причина?

РІШАР: Ліпше не відповідатиму.

ДІАНА: О... то це через неї... через Еліну?

РІШАР: Не хочу про це говорити.

ДІАНА: І де міститься отой твій край-світ?

РІШАР: Пустеля Ахаггар. У Нігері.

ДІАНА: А не задалеко для сентиментальних шмарклів?

РІШАР: Я тобі просто повідомляю, а не питаю пораду.

ДІАНА: Гаразд.

РІШАР: До зустрічі, Діано.

ДІАНА: До зустрічі, Рішаре. Стережися там. Дбай про себе. І потелефонуй, коли повернешся — приїду за тобою в