Микола Олександрович Дашкієв - "Володар Всесвіту", Микола Олександрович Дашкієв

поінформований, що навіть ті півмільйона доларів, які витрачено вами на оцю лабораторію, були… е-е… просто подаровані вам чарівною міс Бетсі… М-м-м… Я зміг би виплатити за вас неустойку… і… надав би вам можливості побудувати нову лабораторію, не обмежуючи вас у коштах…

Настала пауза. Нарешті прозвучав несміливий, запобігливий голос Харвуда:

— Але я люблю Бетсі, і вона згодна стати моєю дружиною…

— М-м… Я не можу запропонувати вам подібної комбінації, бо дочки у мене нема. От хіба племінниця… Але я пропоную вам дещо краще: того дня, коли ваш апарат почне працювати бездоганно… е-е… ви станете моїм компаньйоном… Ваш інтегратор і мої… е-е… мільйони повергнуть увесь світ до ніг Америки…

Запала глибока мовчанка. Джек тримався рукою за груди, де шалено колотилося серце. Він був присутнім зараз при складанні надзвичайної угоди з далекосяжною метою: підкорити увесь світ! Яким чином? Що ж це за інтегратор такий?..

Джек заплющив очі, і в його уяві пропливли нескінченні стовпчики золотих монет. Блиск металу засліплював. У вухах лунав тонкий дзвін… А потім, немов на екрані кінотеатру, замерехтіли універсальні магазини, комфортабельні машини, швидкохідні яхти…

Петерсон не розумів, що з ним робиться. Він тільки відчув, що може мати все це. І навіть дуже просто. Оволодіти секретом інтегратора. Усунути… так, усунути, — вбити, знищити Харвуда й Сміта. А потім…

Джек подивився на свої великі жилаві руки, і йому яскраво уявилося: вони в крові… Так, це було дуже давно, на фермі, в Техасі. Джека, десятирічного хлопчика, батько примусив зарізати кроля. З того часу Петерсона нудило, коли він бачив кров. Ось і зараз…

Та все одно: перемогло хиже почуття. Джека вже не цікавила розмова Харвуда з мільйонером. Знаючи, що в кабінет боса навряд чи вдасться пролізти ще раз, інженер вирішив не гаяти часу. Наскільки вистачало шнура «радіошолома», він відійшов од інтегратора і, ледве дотягнувшись, дістав зі столу перше, що трапилося під руки, — товсту шкіряну папку. На її обкладинці, у горішньому кутку, світилися золоті готичні літери: «Отто Вагнер. Німеччина. Берлін».

— Вагнер… Вагнер… — шепотів Петерсон, розв'язуючи папку. — Хто такий Вагнер?

Спадали на думку славетний композитор Вагнер, потім лейтенант Вагнер з Чікаго, ресторатор Вагнер, ще кілька Вагнерів. Але як оця папка потрапила сюди?

Та ледве-но погляд Петерсона упав на перший аркуш грубезного рукопису, як інженер скрикнув од радості.

«Принцип роботи інтегратора», — було написано старанним, чітким почерком. А трохи нижче — підкреслено подвійною рискою — «ПЕРЕДУМОВИ. І. Фізична…»

О, Джек пізнавав знамениту німецьку педантичність! Логічно, пункт за пунктом, розкривалася суть дії апарата, призначеного для сприймання й посилення електромагнітних коливань мозку. Навіть не маючи «радіошолома», який в сотні раз підвищував розумові здібності, інженер зміг би легко розібратися в принципі дії інтегратора. Тепер же йому навіть не доводилося читати: один погляд на сторінку — і весь її зміст моментально вкладався у мозок.

А ось і схема приладу. Ого!.. Дев'ятсот вісімдесят радіолампочок!.. Та й лампи — невідомі: «OX-6-1107», «N-4-ВСУ»…

Інженер старанно дослідив радіосхему. Лише тепер він зрозумів, що інтегратор становив собою один з допоміжних керівних пристроїв. А основна конструкція — з величезним числом деталей і радіолампочок — очевидно, була дуже громіздкою. На схемі її окреслював знак суцільного екранування з приміткою: «Встановлювати на монолітній бетонній брилі масою щонайменше п'ятсот тонн».

Джек зрозумів принцип дії апарата. Він запам'ятав усю схему і міг би хоч зараз перерисувати ЇЇ на такий самісінький аркуш батистової кальки. Але щоб мати оцю неймовірну пам'ять і здатність до аналізу, слід володіти інтегратором.

Петерсон вирішив за всяку ціну переписати основні твердження рукопису і скопіювати радіосхему. Висмикнувши із стосу паперу чистий аркуш, він з запалом взявся до роботи.

Справа посувалася туго. Думка летіла далеко вперед, а рука, виписуючи ланцюжки цифр і хитросплетіння формул, повзла по паперу з швидкістю слимака. Джек зрозумів, що таким чином йому нічого не вдасться досягти, і з досади шпурнув геть олівець.

Був ще один вихід: захопити всю папку і втекти з Грінхауза. Але куди втечеш? Навіть до Сінгапура не дійдеш за добу. На автостраді, безперечно, одразу ж будуть виставлені сищики Харвуда, а піти джунглями — значить потрапити до пазурів хижака або ж до рук бунтівників-туземців. Ех, коли б фотоапарат!

І ледве-но він подумав про фотоапарат, як у повітрі почув запах фотоплівки. Так, так, — слабенький характерний запах, знайомий Джеку з часів захоплення фотографією, посилившись у багато разів, плив по кімнаті. Отже, десь тут були фотоматеріали!

Ще дві години тому Джек зареготав би, коли б хтось запропонував йому нанюхати сховану річ. А зараз він, як, можливо, його доісторичний предок, роздимаючи ніздрі, водив головою туди й сюди.

Там!.. У отій он шафі біля вікна зберігаються фотоматеріали!

Короткий шнур «радіошолома» не давав змоги підійти до того місця, а без інтегратора в оцій темряві людина цілком безпорадна. Але Петерсон зважився й на це. Він ще раз якнайстаранніше прослухав увесь діапазон звуків.

Харвуд бесідував з Паркером лагідно, вкрадливо: —…Мільйони містера Кліпса, поєднані з вашими, становитимуть силу, якій не зможе опиратися ніхто!..

Одночасно почувся вередливий голосок Бетсі:

— …Ну, то коли ж він прийде?!.

Петерсон рішуче зняв шолом і в абсолютній темряві, яка впала на кімнату, помацки рушив до вікна. Насамперед він опустив щільну важку запону, потім увімкнув давно помічену настільну лампу й відчинив шафу.

Йому таки щастило. Він виявив не тільки чималий запас високочутливої плівки, але й найновішу модель апарата «Контакс» з автоматичним експонометром.

Джек Петерсон фотографував сторінку за сторінкою, час від часу повертаючись до «радіошолома», щоб прислухатися до бесіди, яка все ще тривала. Радіосхему він сфотографував про всяк випадок аж десять разів. Нарешті, скінчивши справу, інженер акуратно зав'язав папку, сховав на місце фотоапарат і поклав до кишені вісім касет по тридцять шість знімків у кожній.

«П'ятсот плюс триста — вісімсот! — думав Джек, сідаючи в крісло перед інтегратором. — Отже, кожна касета коштує сто мільйонів доларів!.. Чи