Олександр Романович Бєляєв - Небесний гість, Олександр Романович Бєляєв

Її вже видно неозброєним оком не тільки вночі, а й удень. Як збільшилися сонця за короткий час!

Раптом рубінове і сапфірове сонця ковзнули вбік, і в ту ж мить Тюменєв відчув, що падає на підлогу. Амфібія вирівнялась, вийшовши з піке. Спалахнуло світло, весело задвигтіли мотори.

На дверях каюти з'явився Архімед, і вже дивним здавалось, що він стоїть на підлозі, а не на стіні.

— Ми вийшли з небезпечної зони, — сказав він спокійно. — А були ж на волоску від того, щоб звалитися із Землі.

Пролунав телефонний дзвінок.

— Слухайте текст другої телеграми, товаришу Тюменєв, — повідомляв радист Едер повеселілим голосом: — «Філіппіни залишено. Йдемо до острова Туам. Лягайте на курс 12°44′ п. ш. і 145°50′ сх. д. Шипольський».

— Неподобство! «Лягайте на курс!» Чого їх там носить? — закричав Тюменєв, не віднімаючи телефонної трубки від рота. — «Лягайте!» Неподобство! То ж бо й воно!

— Я ж не винен, товаришу Тюменєв, — виправдувався Едер. По голосу було чутно, що він усміхається.

— Ви, звичайно, не винні. І я не вас лаю, — схвильовано говорив у трубку Тюменєв. — Але, розумієте, яке безглуздя виходить! Вони можуть зірвати всю справу. Зоря не чекатиме! Я запізнюсь, і океанська вода полетить без мене. Наш теплохід мав доставити мене з Владивостока у Манілу. Але він навряд чи змінить курс і піде до острова Туам, який лежить далі на схід, осторонь океанських шляхів. Що ж мені тепер робити? На перекладних подорожувати? Але як? От стрибуни! Шипольському вісімдесят чотири роки, а стрибає, мов…

— Чекайте, товаришу Тюменєв! Я одержав одну зашифровану телеграму, — сказав радист. — Зараз розшифрую.

За кілька хвилин він сповістив:

— Ну от. Шипольський повідомляє, що навколо Філіппін, морської бази Сполучених Штатів, надзвичайної сили припливами зірвано багато плавучих мін. Виловлювати їх серед вируючого океану неможливо, небезпека підірватись на міні велика. Тому Шипольський перейшов до острова Туам. Він сподівається, що до вашого приїзду встигне дослідити під час відпливу найглибше місце океану коло цього острова.

— Знаю, Шипольський казав. 9636 метрів. А біля Філіппін глибина 10 793 метри. Та мене цікавить не морська глибина, а небесна.

— Спробуймо домовитися з нашими далекосхідними моряками. Може, вони нам допоможуть, — запропонував Турцев.

— Підводний корабель? Це ідея! Товаришу Едер! — закричав Тюменєв у трубку телефону. — З'єднайте мене…

Радянський теплохід «Нептун» недарма називали плавучим океанографічним інститутом. Він був однаковою мірою пристосований і до мирних наукових досліджень, і до боротьби з розбурханими стихіями океану: численні лабораторії, бібліотека, чудова наукова апаратура, надійна подвійна обшивка, міцні й часті внутрішні переборки, жироскопічний пристрій, що надавав судну стійкості.

Наукова експедиція під керівництвом вісімдесятичотирьохлітнього океанографа академіка Шипольського вивчала найглибші місця Тихого океану біля берегів Японії, Філіппін та Маріанських островів за допомогою автономного гідростата.

Тюменєв не перебільшував, називаючи гідростат чудом техніки.

Апарат циліндричної форми міг занурюватись на глибину майже десять кілометрів, уміщав до десяти гідронавтів і міг перебувати під водою тривалий час. Він був устаткований різноманітними науковими приладами. Мав ілюмінатори й перископи для спостережень оком, для фото- і кінознімання. Крім того, поверхня його оболонки була вкрита найдрібнішими фотоелементами-комірками, як в оці мухи, з проводами, що йшли всередину апарата на екран. Це й робило стіни гідростата ніби прозорими. Потужні прожектори освітлювали водні глибини. Керували гідростатом — його занурюванням, поворотами, спливанням — зсередини. З десятикілометрової глибини гідростат підіймався близько двох годин. Новітні акумулятори незвичайної потужності цілком забезпечували апарат енергією.

Всередині гідростат був схожий па багатоповерховий будинок. Прутковий трап сполучав поверхи. В нижньому, «підвальному» поверсі містився акумуляторний відсік, вище на платформі — центральний пост управління: поряд — електрична станція, що регулювала надходження кисню, прилад регенерацїї повітря, манометри. Піднімаючись ще вище прутковим трапом, можна було попасти у механічний відсік, де стояли пускові реостати моторів, прилади для спалювання водню, гідравлічний насос, механізми для обертання гребних гвинтів і поворотні механізми. Ще вище, у двох відсіках, було обладнано каюти для житла. І ще вище йшли продовольчі склади. Гідростат вінчався «горищем» — легкою надбудовою, де могли розміститися люди після спливання, коли море було бурхливе і не давало можливості вийти назовні.

У палубі був люк еліптичної форми, що закривався водонепроникною кришкою та ілюмінатором.

Гребні гвинти проходили крізь стіну та ущільнювальний сальник. Інерційний механізм, масивний маховик на вертикальній осі, який приводився в рух мотором, обертав гідростат у горизонтальній площині.

Робота експедиції ішла успішно. Кожне занурення гідростата давало цінний науковий матеріал. Дуже сильні припливні явища викликали небувале переміщення нижніх та верхніх шарів океанської води, і на поверхні з'являлися трупи розірваних внутрішнім тиском глибоководних тварин. Співробітникам «Нептуна» лишалось тільки підбирати їх.

Проте чим ближче підходила зоря до Землі, тим небезпечнішим ставало перебування експедиції на екваторі, де притягання зорі відчувалось особливо сильно. Переходи від припливу до відпливу супроводилися чимдалі бурхливішими явищами в повітрі та океані,

«Нептун» поступово підіймався припливом угору разом з водяною горою, яка збільшувалася, потім повільно, кілька годин, опускався вниз. Якщо теплохід опинявся не на самій вершині, а на схилі водяної гори, він потрапляв у критичне становище. Судно падало набік, його заливали хвилі небувалої висоти. Хмари то змішувалися з хвилями, то раптом перелітали через водяну гору або ж піднімалися на неймовірну височінь і зникали. Атмосфера була насичена електрикою.

Капітан теплохода Виноградов нервував усі останні дні і, нарешті, не витримав: запросив до себе в каюту академіка Шипольського та його молодих співробітників — Прохорова, Залкінда, Савича й Дудіна — і звернувся до них з такою промовою:

— Мені наказано чекати професора Тюменєва. Він не прибув своєчасно і не подає про себе ніяких вісток. Може, загинув. Цілком імовірно в такий час. Чекати більше не можу. Я відповідаю за теплохід, відповідаю за команду, за всіх вас. Зараз відплив, і ми опускаємося. З наступним припливом — через кілька годин — зоря відірве частину океану з теплоходом.