Ернст Теодор Амадей Гофман - Лускунчик і Мишачий король, Ернст Теодор Амадей Гофман

що вони пожерли сало, призначене на його ковбаси. Була скликана таємна державна рада, на якій вирішено подати в суд на пані Мишильду й конфіскувати все її майно. Але король боявся, що, поки триватиме слідство, вона з'їсть у нього ще чимало сала, тому справу передали двірському годинникареві й ворожбитові. Цей чоловік — його звали, так само як і мене, Кристіан Еліас Дросельмаєр — пообіцяв за допомогою одного хитромудрого винаходу на віки вічні вигнати з палацу пані Мишильду та її родину. І справді, він винайшов невеличкі, дуже хитро зроблені прилади, в яких на ниточці підвішували присмажене сало і які Дросельмаєр понаставляв навколо злодійчиного помешкання.
Пані Мишильда була надто мудра й досвідчена, щоб не розгадати Дросельмаєрових хитрощів, але дарма вона повчала, дарма застерігала своїх родичів — зваблювані чудовим запахом, [40] усі семеро синів її і багато-багато кумась та тітоньок забралися в Дросельмаєрові прилади, і саме тоді, як вони хотіли схопити сало, ґратки опустились, вони опинилися в полоні й потім загинули на кухні ганебною смертю. Пані Мишильда зі жменькою своїх уцілілих одноплемінців залишила місце горя і плачу. Сум, розпач і жадоба помсти сповнювали її серце. Двір нетямився з радощів, проте королева була стурбована, бо добре знала вдачу пані Мишильди й розуміла, що вона неодмінно захоче помститися за смерть своїх синів і родичів.
І справді, одного разу — королева тоді саме готувала для свого вельможного чоловіка печінковий паштет, який він дуже любив, — перед нею раптом з'явилася пані Мишильда і сказала:
"Моїх синів, моїх кумась і тітоньок забито. Бережися, королево, щоб володарка мишей не перекусила твоєї королівни надвоє. Бережися!"
Після цього вона зникла і більше не показувалась. Проте королева так перелякалася, що впустила паштет у вогонь і таким чином пані Мишильда вдруге зіпсувала королю його улюблену страву, що його дуже розгнівило.
— Але на сьогодні досить, решту дізнаєтесь завтра.
На Марі казка хрещеного справила особливе враження, та хоч скільки вона просила його розповідати далі, все дарма. Він підвівся і сказав:
— Чого забагато, те шкодить здоров'ю, решта лишиться на завтра.
Коли він уже рушив до дверей, Фріц запитав:
— Скажіть, дядечку Дросельмаєре, а це правда, що пастку на мишей винайшли ви? [41]
Мати розсердилась.
Але старший радник суду дуже дивно усміхнувся й тихо мовив:
— А хіба я не вправний годинникар? То чом би я не міг винайти пастку на мишей?




Тепер ви знаєте, діти, — повів далі Дросельмаєр другого вечора,— чому королева так пильно охороняла свою красуню-доньку королівну Пірліпат. Як їй було не боятися, що пані Мишильда виконає свою погрозу, повернеться й загризе на смерть королівну? Дросельмаєрові прилади нітрохи не допомагали проти мудрої, найхитрішої пані Мишильди, і лише двірський звіздар, який був водночас головним тлумачем прикмет і небесних світил, з'ясував, що вберегти колиску від пані Мишильди може тільки рід кота Мура. Саме тому всі шість служниць біля колиски тримали на колінах по одному з синів цього роду, яким, до речі, при дворі надали титул таємних радників посольства, і невтомно гладили їх, щоб полегшити їм обтяжливу державну службу.
Якось опівночі одна зі старших доглядачок, що сиділа біля самої колиски, враз прокинулась ніби з глибокого сну. Все навколо поринуло в сон, не муркотіли таємні радники посольства, стояла така мертва тиша, що чути було, як шурхотять у дереві шашелі. Та що відчула старша доглядачка, коли побачила в колисці велику бридку мишу, яка звелася на задні лапи і головою торкалась обличчя королівни! [42]
Нажахано крикнувши, доглядачка схопилася з крісла, всі прокинулись, проте пані Мишильда — бо то вона забралася в колиску Пірліпат — шаснула в куток кімнати. Радники посольства погналися за нею, але надто пізно — вона зникла в шпарці. Той гармидер збудив Пірліпат, і вона жалісно заплакала.
"Хвалити Бога, — вигукнули доглядачки, — вона жива!"
Та як же вони перелякалися, коли глянули на королівну й побачили, що з неї стало! Замість кучерявої голівки херувима з крихітного зморщеного тіла витикалася велика потворна голова, блакитні, як небо, оченята перетворилися в зелені тупо вирячені баньки, а ротик розтягся від вуха до вуха.
Дарма королева голосила, а в кабінеті короля стіни довелося оббити ватою, бо він раз у раз товкся об них головою і плаксиво вигукував:
"О бідолашний я, нещасливий монарх!"
Йому б тепер визнати, що краще було б їсти ковбасу без сала й не займати пані Мишильди та її роду, хай би собі жили під піччю, але вельможний батько Пірліпат про це не подумав, а всю вину склав на годинникаря і ворожбита Кристіана Еліаса Дросельмаєра з Нюрнберга. І видав мудрий королівський наказ: Дросельмаєр мусить за чотири тижні повернути королівні Пірліпат її колишній вигляд чи принаймні знайти на це певний спосіб, а якщо він цього наказу не виконає, його чекає ганебна смерть від сокири ката.
Дросельмаєра неабияк налякав королівський наказ, а проте, покладаючись на свій хист і на своє щастя, він негайно розпочав першу операцію, яка йому здавалася не зайвою. Він [43] дуже вправно розіклав королівну Пірліпат на частини, повідкручував їй ручки й ніжки і оглянув її внутрішню будову. Та ба! Не було ніякої ради, він переконався, що королівна чим більше ростиме, тим ставатиме потворніша. Він знов обережно склав її і з тяжким серцем опустив назад у колиску, від якої не мав права відлучатися.
Тим часом почався четвертий тиждень, настала середа, і до кімнати, де лежала Пірліпат, заглянув король. Очі його палали гнівом, він погрозливо махнув берлом і вигукнув:
"Вилікуй королівну, Кристіане Еліасе Дросельмаєре, а то буде тобі смерть!"
Дросельмаєр гірко заплакав, а Пірліпат лежала собі в колисці й задоволено лускала горіхи. Вперше ворожбит замислився над її незвичайною любов'ю до горіхів і над тією обставиною, що вона з'явилася на світ уже з зубами.