С. Леп'явко - Козацькі війни К. Косинського та С. Наливайка. 1591-1596

і козацькі чайки спускалися до моря разом із нею. Ніхто не міг і припустити, що запорожці наважаться на таке небезпечне плавання на легких дерев'яних човнах. Раптовість нападу забезпечила операції успіх. Козаки напали на місто вночі, спустошили його, убили кілька тисяч чоловік і спокійно повернулися додому попри те, що в білгородській фортеці був розташований потужний турецький гарнізон. Походом на Білгород запорожці розпочали військові дії на боці антитурецької коаліції. Про це вони з гордістю повідомили австрійському цісарю.

Не змогла залишатися осторонь від подій і Річ Посполита. Наприкінці 1593 року стало відомо, що за наказом султана кримський хан збирається в похід до Угорщини. Найсуттєвішим виявилося те, що султан запланував похід татар через українські землі – Галичину і Поділля, а вже далі – через Карпати до Угорщини. Турецькому командуванню це було необхідне для того, щоб татари відразу зайшли в тил австрійських військ. Турки були настільки впевнені в слабкості Польщі, що навіть почали офіційно вимагати від польського уряду пропустити татар через свої землі. Поляки обурилися, категорично відмовилися виконати цю вимогу й заявили, що захищатимуться. Вони навіть пообіцяли австрійському цісарю, що не пропустять кримську орду. Щоправда, підготовка до відсічі татарського нападу йшла, як завжди, дуже повільно. Варшава не виділяла на це необхідних коштів і не мала достатньо війська, польські гетьмани Ян Замойський і Станіслав Жолкевський були змушені розраховувати лише на невелике двохтисячне кварцяне військо та на добровольців із українських воєводств.

Тоді згадали про козаків і запропонували їм службу за невелику платню. Щоправда, на відміну під попередніх років, платню (гроші та сукно) пообіцяли видати п'ятистам козакам відразу. Одним із посередників у пошуках козаків для служби виступив уже згадуваний біскуп Верещинський. Він розкритикував пропозиції польського гетьмана Жолкевського, який мав намір платити лише по п'ять злотих кожному козакові. І йшлося не про оплату за службу. За словами Верещинського, п'яти злотих могло ледь вистачити одному козакові для закупівлі рушниці, пороху та свинцю, тобто для мінімальної підготовки до війни. Верещинський також пропонував надати козакам право стацій у королівських і шляхетських маєтках.

Найцікавішим у листі Верещинського є опис типової тогочасної тактики бою козаків. Він писав, що «…козак кожний на коні з неприятелем не сходиться, а якщо на коні, з коня зсівши, табір собі чинить, або за табором возів бій з неприятелем веде, тому найкраще, щоб коней мали поручник, сотники і десятники, а осібно, в кожному десятку по два вози кінні для живності і для табору щоб мали». Це була тактика «пішого» бою, якою славилися козаки в усіх війнах аж до кінця XVII ст. Варто додати, що піший спосіб ведення бою був пов'язаний із поширенням вогнепальної зброї. Адже цілити в противника й перезаряджати рушницю було значно легше на землі, ніж на коні. Тому, віддавши перевагу рушниці перед іншими видами зброї, козаки тим самим почали віддавати перевагу пішому війську перед кінним. Водночас це не означало, що козацтво цілковито спішилося. Кінне козацтво застосовувало тактику, характерну для драгунів. У європейських арміях пізніших часів такі військові підрозділи були «напівпіхотою-напівкава-лерією». До поля бою діставалися кіньми, що збільшувало їх маневреність і швидкість, а на полі бою вони воювали в пішому строю тісно зімкнутими лавами, використовуючи переваги вогнепальної зброї, особливо, якщо стрільбу вели залпами.

Невідомо, чи вдалося Жолкевському залучити козаків до служби. Однак у цій ситуації особливо доречною стала поява на прикордонні загону добровольців Семерія Наливайка. У цей напружений час підготовки до опору татарам він уперше з'явився на історичній арені, а згодом, протягом наступних двох років, залишався найяскравішою дійовою особою в козацькому середовищі. У літературі ім'я цього ватажка звучить по-різному. Найчастіше його називають Северином, а іноді – Семеном. Однак тогочасні документи, насамперед, листи самого Наливайка, дають підстави вважати, що він мав рідкісне ім'я – Семерій. Адже якщо в чотирьох із п'яти його листів зустрічаємо це ім'я, то варто визнати, що саме воно і є правильним.

Наливайко походив із дрібного боярства-шляхти. Його малою батьківщиною називають містечко Гусятин на Поділлі або Острог на Волині. У будь-якому разі Острог – резиденція князя Острозького – відіграв у долі родини Наливайків значну роль. Замолоду Наливайко здобув великий військовий досвід, беручи участь у козацьких виправах проти турків і татар. Він сам писав із цього приводу, що «…бавився за молодих літ за багатьох гетьманів багато, на багатьох місцях в землях неприятельських хлібом козацьким». Потім Наливайко потрапив на службу до князя Костянтина Острозького.

Протягом майже всього XVI ст., аж до 1580-х років, козакування в молодому віці вважали найкращою військовою школою для шляхтичів. Участь у козацьких походах була приводом для гордості. Козакували не лише жителі прикордоння, але й шляхтичі та навіть магнати з віддалених від степового кордону земель. А випускники козацької школи отримали змогу зробити добру офіцерську кар'єру – як у державних кварцяному чи затяжному військах, так і в особистих військах магнатів. Українські та польські магнати тримали великі приватні війська, постійна чисельність яких могла становити від кількох сотень до тисячі вояків, а в разі необхідності збільшувалася до кількох тисяч, що засвідчив конфлікт Острозьких із Косинським. Коли Костянтин Острозький вирушав у далеку подорож, то брав із собою принаймні кількасот чоловік охорони, залежної шляхти та прислуги. Його виїзди до Кракова і Варшави супроводжували понад тисяча чоловік. Приватні війська також охороняли магнатів та їхні маєтки, захищали від татар, брали участь у міжусобних війнах, які час від часу влаштовували ворогуючі клани магнатів. Під час великих війн приватні війська виступали складовою військових сил країни. Таким чином, постійне ядро, насамперед офіцерський корпус приватних підрозділів, становили професійні воїни з великим досвідом. Як правило, це були незаможні шляхтичі, які так забезпечували собі матеріальний статок і опіку з боку магната.

Наливайко став військовим слугою князя. Імовірно, він служив сотником князівської хоругви, як традиційно називали сотні чи роти. Потрапити на таку службу можна було, лише заслуживши особливу довіру при дворі магната. Семерій мав можливість потрапити в коло довірених осіб князя, оскільки його старший брат, Дем'ян Наливайко, був особистим духівником Костянтина Острозького, тобто належав до його найближчого оточення. Як слуга Острозького, Наливайко брав участь у битві проти козаків під П'ятками. У листі до короля він згадував: коли Острозький «почав війну проти козаків, я, будучи від пана воєводи на службі… і обіцявши словом честі, служив йому, як мені по-рицарськи годилося,