Альфред Шклярський - Томек у країні кенгуру

обходиться значно дорожче, ніж додаткові витрати, пов’язані з залагодженням формальностей від’їзду. Мабуть, мандрівник користувався тут чималим впливом, якщо навіть директор гімназії Мельников не лише не перешкоджав, а й допомагав йому. Ще до закінчення навчального року Томек отримав свідоцтво про переведення його до наступного класу.

Незважаючи на блискучі перспективи, що відкривалися перед Томеком, дядько Антоній і тітка Яніна не приховували турботи про майбутню долю хлопця, якого вони вже звикли вважати своїм сином. Особливо переживала тітка, заламуючи руки й плачучи, коли Смуга на прохання Томека та його двоюрідних братів розповідав про умови життя в далекій і так мало відомій ще Австралії.

Розповіді мандрівника про п’ятий континент для мешканців Варшави звучали справді страхітливо. І дійсно, як можна порівнювати тихі вулиці рідного міста з випаленими сонячним палом неозорими австралійськими степами й пустелями, з густими хащами колючих чагарників, з нетрями дрімучих лісів, висохлими руслами річок, які після дощів блискавично заповнюються стрімкими потоками води, з піщаними бурями та різкими коливаннями температури? А надто дикі собаки динго, кенгуру, страуси ему та багато інших, зовсім невідомих у Європі дивовиж і небезпек чигали на Томека під час його мандрівки.

Томекові аж розпирало груди від гордості, коли він слухав тітчині побоювання й бачив неприховане захоплення розповідями Смуги, що з’являлися в очах двоюрідних братів і сестри. І все-таки, в міру того, як наближався день від’їзду, він із сумом, а іноді й зі страхом думав про розлуку з усім, що йому було дороге.

Остаточне прощання з дядьком і тіткою відбулось на пероні варшавського вокзалу. Томек із великим хвилюванням обійняв дядька Антонія, котрий того дня був ще мовчазніший, ніж звичайно, й розплакався, побачивши сльози на очах у тітки Яніни. Він довго прощався з Іреною, Збишеком і Юреком Тимовським, який разом зі своїм батьком відпровадив його на вокзал. Зайнявши місце у вагоні, він раптово відчув себе всіма покинутим і самітним. У перші години мандрівки він ледве розумів те, що йому говорив Смуга. Сидів неуважний і навіть не дивився на сусідів по купе. Пожвавішав Томек лише на прикордонному пункті, коли Смуга шепнув йому на вухо, що вже не скоро побачить ненависні йому мундири російських чиновників. Через дві години вони прибули до Кракова, де Смуга вирішив зупинитися на короткий відпочинок. Тут Томек нарешті позбувся гнітючого відчуття смутку, і к и плюванням відвідав Вавельський замок — стародавню резиденцію польських королів, зійшов на величний курган, насипаний співвітчизниками на пам’ять про Костюшка — національного героя, ознайомився з іншими пам’ятками старовини, що збереглися в місті — колисці польської культури.

Після дводенного відпочинку Томек зі Смугою виїхали потягом до Відня. Величезне чуже місто, що вирувало вільним життям, привело Томека в радісний настрій, він повеселішав, до нього повернулися гумор і властива йому фантазія.

Утішений гарним самопочуттям молодого товариша по мандрівці, Смуга вирішив переночувати у Відні; отож вони сіли в потяг, який прямував до Трієста, лише вранці другого дня.

Спочатку Томек дивився у вікно вагона з великим інтересом: адже вони їхали однією з найкращих залізниць у Європі. Потяг то звивався на крутих поворотах гірської траси, то піднімався на схили гір, то зникав у темних тунелях, то зависав на віадуках, перекинених через провалля, і Томек милувався мальовничим пейзажем, що постійно змінювався.

Після кількох годин їзди Томек, намилувавшись чудовими краєвидами, засипав Смугу численними запитаннями. Під час цієї тривалої розмови йому вдалось отримати надзвичайно важливу інформацію.

По-перше, він остаточно переконався, що батько чекає на них у Трієсті, бо Смуга послав йому телеграму з повідомленням про час приїзду. По-друге, він довідався, що вони попливуть до Австралії старим вуглевозним пароплавом, тоннажністю у дві тисячі тонн, уже вилученим із регулярного плавання. Підприємство Гаґенбека купило цей пароплав за безцінь на аукціоні та відремонтувало його на верф’ях Трієста. Трюми пароплава пристосували для перевезення диких тварин. І ось тепер колишній вуглевоз мав вирушити у свій перший рейс як плавучий звіринець.

Крім того, Томек дещо поглибив свої знання про австралійську фауну. Наприклад, він довідався про те, що сумчасті ссавці[4], які належать до другого класу ссавців, — це не лише довгоногі стрибуни кенгуру. До цієї групи належать тварини дуже розмаїті за зовнішнім виглядом і способом життя. Серед сумчастих є хижаки, які харчуються м’ясом хребетних тварин, є комахоїдні й травоїдні. Одні з них пересуваються стрибками, як кенгуру, інші бігають, лазять; є й такі, що живуть у земляних норах, подібно до наших кротів.

Характерною ознакою всіх сумчастих є сумка на животі самок, у якій заховані молочні соски. Усі сумчасті належать до живородних тварин і годують маленьких молоком. Отже, вони є ссавцями з буквальному значенні цього слова. Сумчасті[5] вже давно вигинули майже на всіх континентах, але в Австралії ще збереглось близько ста шістдесяти видів цих тварин.

Не менше зацікавили Томека такі своєрідні для Австралії однопрохідні тварини, які хоч і належать до ссавців, але за будовою стравоходу та сечостатевих органів схожі на птахів, земноводних і плазунів. У першому підкласі ссавців однопрохідні утворюють один ряд тварин, що поділяється на дві родини: качкоподібні та єхидні.

Томек без утоми розпитував Смугу про диких і хижих собак динго, про риб, що дихають одночасно жабрами та легенями, про птахів-лірохвостів і про багатьох інших цікавих тварин.

Розповіді мандрівника, хоча й були не дуже детальними, неабияк схвилювали Томека, і він почав розпитувати Смугу про жителів Австралії, про клімат та інші особливості континенту. Відповідаючи на град запитань, Смуга відчув спочатку легке лоскотання в горлі, а потім його стало хилити на сон.

Незабаром він дійсно заснув, перервавши мову на півслові. Сидів навпроти Томека й, не зважаючи на дуже незручне положення, проспав уже майже годину.