Віктор Маслов - Сам себе катаю

нерухомість роз'їдає людський організм? Щоб виявити фізіологічні зміни, які відбуваються в організмі, так би мовити, в його завмерлому стані, співробітники однієї московської клініки провели такий експеримент. Відібрали десять фізично здорових добровольців і уклали їх в ліжка на чотири місяці, тобто 120 діб. Піддослідні мали можливість читати, розмовляти з рідними по телефону, але не покидаючи свого ложа. Високочутливі датчики і прилади, приєднані до кожного зокрема, пильно стежили за біологічними та психофізіологічними процесами у пацієнтів. З’ясувалося: загальмована рухливість обернулася для них небажаними морфологічними зрушеннями і передусім в стінках судин. Вони дещо втратили еластичність і гнучкість, стали ламкими і хрусткими, що негативно позначилося на роботі серцево-судинної системи в цілому. А функціональні перебої, мов ланцюгова реакція сповільненої дії, поширюються згубно на всі органи.

Повною мірою підтвердили це і космічні польоти: у стані невагомості незавантажені м'язи перетворюються, як висловлюються медики, у "желе", а кістки — у "віск". Аби уникнути такої підступної метаморфози, космонавти беруть з собою на орбіту "домашній велосипед", еспандери та інші пристосування, що дають роботу м'язам, а водночас і серцю. По дві години щодоби виконують вони обов'язкові вправи на тренажерах, і якщо хтось наважився ухилитися од космічної фіззарядки, в Центрі керування польотом одразу виказують невдоволення, оскільки в умовах невагомості м'язи прискорено атрофуються. Так, між м'язами і серцем існує нерозривний взаємозв'язок.

Чому ми повинні знати про це? Щоб раз і назавжди усвідомити: саморухливість закодована в людині природою, і що без активної фізичної діяльності не може бути повноцінного життя. "Гаразд, — погодиться читач і мимоволі кине риторично: — То що ж його робити — боротися з цивілізацією?" Така постановка питання, звичайно, наївна. Хода цивілізації незворотна, закономірна. Вихід тут, мабуть, єдиний — потрібно розумно користуватися благами, що несе нам науково-технічний прогрес, і ні на день не забувати про особисту моторність. Тому медики і застерігають, і рекомендують, а подекуди і вмовляють: всюди і завжди знаходити для себе активний рух, використовувати для цього будь-яку можливість. Дехто з юнаків, можливо, ставиться до таких закликів скептично, мовляв, я зараз у розквіті сил і залишусь таким на все життя. Заспокоюватися цим максималізмом — по суті, сліпо мститися самому собі. Юність не буває вічною. Якщо змалку не подбаєш про свою фізичну форму, то досить скоро настане старість, а тоді вже важко надолужити те, що бездумно розтринькав за молодих літ.

Гіподинамія починає підточувати, як іржа, здоров'я вже в ранньому виді. Теперішні підлітки, як свідчать недавні дослідження, рухаються значно менше, ніж того вимагає природна конституція організму. Тривале просиджування в школі за партою, вдома — за робочим столом, а потім то від телевізора не відірвешся, то зачитаєшся… А якщо ви додатково займаєтеся ще музикою, малюванням, іноземною мовою чи фізикою, тоді на спортивні розваги чи просто біганину не знайдеться вільного часу. Не в кращому становищі і старші товариші, наприклад студенти вузів. Статистика показує, що фізична підготовка старшокласників навіть дещо ліпша, ніж у випускників вищої школи. Тож і виходить: молодій людині уже близько тридцяти, а у неї виявлено симптом передчасного старіння. І настає час, коли нехтувати своїм здоров'ям, як кажуть, далі нікуди, бо його фактично згублено. А тоді починають хапатися за голову: а куди ж ти дивився раніше, на що сподівався?..

Втішатися тим, що чудодійні таблетки поставлять все на своє місце, — проявляти ще більше невігластво. Відомий французький лікар Тіссо застерігав ще в XVII столітті: "Рух як такий може замінити своєю дією будь-які ліки, але всі засоби світу не зможуть замінити дію руху". Еліксиром вічної молодості може бути лише спорт і все, що дає м’язам живлючу працю. Ранкова гімнастика і туристські походи, танці і картинг, плавання і футбол, теніс і дельтаплан. Спорт багатогранний і демократичний, оскільки доступний кожному, тоді як стати космонавтом чи кінорежисером дано не всякому.

Юний друже, іншого вибору у тебе немає, як загорітися бажанням бути здоровим. Бо тільки кванти здоров'я допоможуть тобі якнайповніше виявити свої здібності і здійснити задумане. А для цього варто пожертвувати частиною свого дозвілля, пізніше жертва переросте у благодать.

Чим же зайнятися конкретно? Якими рухами збагатити своє буття? Кваліфіковану пораду може дати лікар, але якщо ти не скаржишся на своє здоров'я, прояви ініціативу за своїм вподобанням. У кожній школі є спортивний майданчик і гімнастичний зал, за місцем проживання — стадіон чи спортивна секція, зрештою, можна захопитися бігом чи гантелями, стати на лижі та ковзани, побільше ходити і не цуратися фізкультури. Що саме обрати, аби досягти найбільшого оздоровчого ефекту — на це запитання ніхто не дасть точної відповіді. Усі види фізичної діяльності корисні і сприяють гармонійному розвитку тіла.

Наприклад, сам автор переконався на власному досвіді, що їзда на велосипеді — це один із найдоступніших і милих серцю вид вправ. Велосипед не потребує великого клопоту, щоб вписатися в наш спосіб життя будь-де — в місті чи не селі. Енергійне натискування на педалі залучає до руху чималу групу м'язів, причому не меншу, ніж під час бігу або динамічної ходьби. "Я начебто росту, ширшаю в плечах і стаю вищим", — сказав один гонщик про своє відчуття велоїзди. І це справді так. "Але ж усе то — емоції і суб'єктивні враження, — може завважити читач. — А хотілося б знати, як оцінює велосипед наука, зокрема медицина. Як впливає "сталевий коник" на організм людини, у чому проявляється ефект велотерапії?"

З-поміж "сторожів здоров'я" минулого належно оцінив педалювання перший російський лауреат Нобелівської премії, визначний фізіолог І. П. Павлов. Молодий учений придбав велосипед, щоб вирішити свою транспортну проблему: йому доводилося суміщати роботу із навчанням в установах, що знаходилися одна від одної на 20-кілометровій відстані. Отож, будучи дослідником організму людини, він мимоволі й сам став піддослідним, прислухаючись до серця за педалями. "Велосипед збагачує м'язову працю людини, збуджує застійні функціональні процеси в організмі", — так казав учений своїм друзям. їзду на велосипеді він виклав в образну формулу "м'язової радості", якою нині широко послуговуються лікарі. Усім, хто захоплюється велосипедом, радив кататися з розумом. "Ось придивіться, як настає день, — завважував Іван Петрович, — сонце сходить повільно і навкруги світлішає поступово, а вже згодом світло поширюється прискорено. Починати їзду потрібно теж неквапливо, а коли організм втягнеться в роботу, можна нарощувати темп. Тоді м'язи і серце міцнішають і людина здоровішає". Павлову було вже за сімдесят, а він все ще