Євген Стеблівський - Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара

Біля станції простояли добу. Наступного ранку прийшли ще два ешелони з козаками. Максим похмуро курив свою люльку під старим ясенем. Неподалік спішились Семен з кількома сотниками.

— Чому не йдемо далі, отамане? — спитав кошового нетерплячий Антін Шкільний.

— Міхновський наказав зачекати. Веде переговори з Винниченком.

— То Києву ми не потрібні?

— Москалів наші роззброїли на станціях, у Раді їх більш не бояться.

— Вони нас бояться більше за москалів.

— А брати правду кажуть, — стиха мовив Семен Максиму. — В Раді нас дехто називає «пагромнимі бандітамі». Й панічно бояться єврейських погромів…

В Києві того дня вперше стріляли. Полуботківці відстрілювались від надто жвавих поборників російської адміністрації. Було кілька поранених. Центральна рада відправила назустріч полк імені Богдана Хмельницького й наказала повсталим відійти в казарми. Й назавтра готуватись до відбуття на германський фронт. Полк скорився й збирався виконати наказ уряду — щоб не проливати братньої крові. Напівмирне повстання полуботківців закінчилось.

Полк був відправлений на фронт до Румунії, де за кілька днів майже весь загинув у страшній м'ясорубці…

Жовтень 1917 р.

Після повернення з-під Мотовилівки робота пішла бурхливо. Семен разом із Звенигородськими, вільхівецькими, моринськими сотниками започаткував з’їзд Вільного козацтва в Чигирині. 16 жовтня 1917 року з’їзд відбувся. Вслід за Звенигородським Вільне козацтво почало організовуватися на Волині, у Подолії, на Полтавщині, Чернігівщині, Херсонщині, Одещині. В Черкасах кіш очолив Яків Водяний. Поки Центральна рада домовлялась про федерацію з Тимчасовим урядом — знизу, з повітів і волостей, збиралась грозова сила. Ще пам’ятали люди козацький устрій!

— Украіна страшная страна! — казав Міхновському в Києві знайомий письменник: — Нєпонятно, откуда бєрьотся такая сила!

Бойовою одиницею запорожців завжди була сотня. З чотирьох — п'яти сотень формувався курінь, з кількох куренів — повітовий кіш або полк. То так і повелося. На з’їзд у Чигирин прибуло майже триста делегатів від шістдесяти тисяч козацтва з найбільших волостей України — і Кубані. Семен був на з’їзді першим — одягнув козацькі строї, шапку з червоним шликом, на пояс причепив криву шаблю! Склик пройшов бурхливо під запорізькими малиновими прапорами. Хтось пропонував йти на Київ, щоб провчити Раду, комусь тьмарила очі «пролетарська» ідея. Хоча небезпеку від більшовиків єством відчували всі. Селянам України совєцька власть була чужа й — непотрібна!

— Якого хріна мені нада ці старці? — гримів на трибуні шполянський «дід» Шаповал — один з найяскравіших ватажків на Шполянщині. — Вони вже збираються під корчмою, то скажу хто саме: дрантогуз Івашка — то такий рукосрач, що тільки гімно мішати, та ще Стецько Цюцюрка, два опеньки Пономаренки — нацмуляться зранку, костогриза небогий дід Лантух, цундрій Гола Васька, Йося й Шлепень Слуцькі. Червоні банти нав’язали, хочуть все поділити! То скажіть мені: що такого їм наобіцяв Ленін, що вони більшовикам готові дупи лизати? А я скажу що! В них руки із сраки ростуть, вони робити нічо' не вміють!

Зал вибухнув сміхом з трьохсот здорових горлянок.

— …Отож, кажу — ледачі! — й не моргнувши оком, продовжив «дід» Шаповал. — Нам Столипін й так землю віддав, то ми тепер газди — ті, хто думає працювати! Золота земля у нас, хлопці! Нам «Пітєр» та його червона брехня не треба! Бо я вже бачу, хто за них піде.

…Як тільки спробує хто забрати в нас землю — буде йому Коліївщина!

Закінчився з’їзд у козацьких традиціях — виборами. Військовим отаманом Вільного козацтва обрали нащадка гетьманського роду Скоропадських — генерал-лейтенанта Павла Скоропадського, Полтавця-Остряницю — наказним отаманом. Семена Гризла — генеральним хорунжим!

— Ти розумієш, — гаряче ділився Семен новинами уже дома, — до Києва поїхав Полтавець-Остряниця, повіз статут на затвердження. А хлопці, яких делегували за зброєю в Раду, зустрілись з Винниченком. Так той все їх випитував, чи не думають вони йти проти уряду?! Потім виписав кожному по 10 патронів і по одній гвинтівці — на п’ять чоловік! Боже, яка благуватість! Вони самі нас запирають! А потім Винниченко взагалі переробив статут, скасував Генеральну раду козацтва й вписав нову графу. То тепер в кожному селі чи містечку козаків може бути не більш як одна сотня! І це в той час, коли більшовики збирають полки на станціях!

… Максим вже збирався йти, коли Семен зупинив його.

— Чув? — сказав уже спокійніше. — Остряниця був у Петрограді й забрав з Історичного музею козацькі прапори і шаблі. Взяв з собою збройних козаків — і вивіз. Керенський віддав наказ силою все те забрати. То Остряниця сказав: «Ми забрали тільки своє. Нам чужого не треба», — і не віддав! Чув: нам чужого не треба. Ми тільки своє заберемо. Добре сказав, правда?..

Листопад 1917 р.

…Увечері 10 листопада в Києві тисяча учасників козачого з’їзду, юнкери і офіцери — члени Союзу георгіївських кавалерів — оточили більшовицький Ревком у палаці на Печерську. Ревком здався. Але його прибічники підняли в місті більшовицьке повстання. Три дні перестрілка точилась між більшовиками і загонами Керенського. Центральна Рада вважала себе сучасною революційною силою, натхненницею російської революції, — й тому зайняла нейтральну позицію. 20 листопада обнародували Третій Універсал, у якому Українська Народна Республіка — УНР — проголошувалась як одна з федеративних земель Росії. Людям у найкращих традиціях соціалістів обіцяли свободу, націоналізацію земель, восьмигодинний робочий день, місцеве самоуправління. Ревком вимагав у Ради допомоги в роззброєнні юнкерів і поки що не наважувався перекинути на Київ з-під Жмеринки збільшовичений Другий корпус Евгенії Бош. Ще не був на силі, боявся конфлікту з Центральною радою — як і вона боялась конфлікту з Петроградом. 17 грудня більшовики навіть скликали в Києві Всеукраїнський з’їзд рад, на який, окрім ста делегатів від більшовиків, з'їхались близько двох тисяч