Петер Вольлебен - Таємниче життя дерев

бік підсилює, що видно по особливо темних річних кільцях (вони містять менше повітря й зберігають більше субстанції). Ще гірше, коли утворюються два центральні пагони. Такі дерева називають двійнятами. Їхній стовбур на певній висоті роздвоюється й далі росте в парі. Під час різких поривів вітру ці дві частини з двома власними кронами хитаються в різних напрямках і вкрай навантажують місце розгалуження. Перехідна ділянка, сформована у вигляді камертона чи латинської літери U, є досить-таки безпечною. Проте нелегко ведеться тим двійнятам, що мають форму букви V, тобто дуже загострене осердя поєднання. Пориви вітру раз за разом роздирають їхнє найглибше місце — там, звідки ростуть обидва стовбури. Оскільки для дерева цей процес дуже болючий, то, щоб запобігти подальшому розщепленню, воно утворює там грубі нарости з деревини. Проте здебільшого такі старання марні й звідти постійно точиться рідина, що через бактерії набуває чорного кольору. Ситуацію погіршує ще й вода, яка проникає в тріщини й зумовлює гниття. Тому одного дня більшість двійняток розламується навпіл. Стабільніша половинка стоїть далі, проте жити їй зосталося лише кілька десятиліть — не довше. Адже велетенська відкрита поверхня рани затягтися вже не годна, тому гриби повільно пожирають дерево зсередини.

Скидається на те, що деякі дерева за зразок для форми свого стовбура обрали банани. Знизу вони ростуть дуже косо й тому здається, що лише згодом вони знову переорієнтовуються на ріст угору. Їм байдуже до лісового етикету, й, очевидно, не тільки їм: часто так поводяться цілі лісові райони. Чи закони природи втрачають там свою силу?

Зовсім навпаки, саме навколишня природа змушує дерева набирати таких форм росту. Наприклад, на певній висоті в горах, незадовго до закінчення лісового покриву. Взимку шар снігу там часто досягає метрової висоти й нерідко зісковзує вниз. І мова йде навіть не про лавини, тому що і в спокої сніг повільно, незримо для людського ока, зсувається в напрямку долин. Зісковзуючи, він огинає стовбури дерев, принаймні молодих. Тому для молодняка в цьому немає нічого трагічного, адже після танення снігу він, не зазнаючи серйозних ушкоджень, випростовується знову. Але пошкоджується стовбур підлітків, що якраз доросли до висоти кількох метрів. У найгіршому разі стовбур ламається, в інших випадках — перекошується. Дерева намагаються вийти з цієї ситуації й тягнуться знову догори. Та оскільки в дерева росте тільки верхівка, то нижня частина залишається кривою. Наступної зими дерева викривлюються поновно, одначе так само і пагін знову тягнеться догори.

Така гра триває кілька років. Як наслідок, утворюється дерево шаблеподібної форми. І тільки з віком грубий стовбур стає настільки стабільним, що звична кількість снігу вже не здатна заподіяти йому ніякої шкоди. Нижня частина «шаблі» залишається вигнутою, а верхня частина стовбура, спокій якої вже ніщо не порушує, стає гарною і стрункою, як в інших дерев.

Це може статися з деревами й без участі снігу, щоправда, так само на схилах. Тоді причина полягає в ґрунті, що впродовж багатьох років неймовірно повільно сповзає вниз. Часто земля зсувається тільки на кілька сантиметрів, проте дерева не відстають і також опускаються додолу, хоча водночас і намагаються й далі рости вгору.

Екстремальні прояви цього явища можна спостерігати на Алясці чи в Сибіру, де у процесі змінювання клімату тане багаторічна мерзлота. У дерев зникає опора, й у в’язкому ґрунті вони повністю втрачають свою перпендикулярну поставу. Оскільки кожен екземпляр перехиляється в інакший бік, ліс скидається на гурт п’яниць, що ледве тримаються на ногах. Науковці, відповідно, такі дерева називають «drunken trees», тобто «п’яні дерева».

На узліссях правила щодо прямого росту стовбурів уже не такі суворі. Сюди дістається бокове світло з луки чи озера, де не ростуть жодні дерева. Менші представники виду можуть ухилитися від опіки великих дерев, пустивши пагони в напрямку відкритого простору. Наприклад, листяні дерева за допомогою неймовірно косого стовбура, що росте практично горизонтально, здатні перемістити свої крони аж до десяти метрів. Звісно, через це дерево наражається на небезпеку бути зламаним, приміром, коли падає багато снігу й свою данину вимагає закон рівноваги. Проте коротке життя з достатньою кількістю світла для продовження роду таки є краще, ніж ніяке. Якщо більшість листяних дерев цією нагодою послуговуються, то більшість хвойних представників виду демонструє свою впертість. Рости можна тільки прямо, і край! Виключно всупереч силі земного тяжіння, тобто лише вертикально догори, щоб сформувати стабільний стовбур ідеальної форми. На узліссі тільки їхні бічні гілки, що мають приступ до світла, стають товстішими та довшими. Оце й усе. Нескромно поводиться лише сосна, що через жадібність пересуває своє верховіття. Не дивно, що саме вона є видом хвойних дерев з найвищою часткою падінь під вагою снігу.

Лісова школа

Деревам тяжче витримати спрагу, ніж голод, тому що останній вони здатні втамувати будь-коли. Як пекар, котрий завжди має вдосталь хліба, через фотосинтез дерева спроможні відразу ж заглушити будь-яке бурчання в шлунку. Утім, як і найкращий пекар нічого не може випікати без води, так само й дерева не здатні харчуватися без вологи. Дорослий бук через гілля та листя може вполювати за день понад п’ятсот літрів води, й доки її в надрах землі достатньо, доти бук так і чинить{10}. Але якби влітку так відбувалося щодня, ґрунт швидко втратив би всю свою вологість. У теплу пору року випадає занадто мало дощу, щоб знову наповнити висохлу землю. Тому вона заправляється взимку: тоді випадають рясні дощі, а споживання скорочується до нуля, адже в той час майже всі рослини відпочивають. Разом із збереженими в надрах землі весняними опадами зібраної вологи здебільшого вистачає аж до початку літа. А тоді, майже щоліта, стає сутужно. Після двотижневого спекотного періоду без жодної краплини дощу більшість лісів опиняються в скрутному становищі. Це стосується насамперед тих дерев, що ростуть на особливо добре забезпеченому водою ґрунті. Вони не вміють обмежувати своє споживання, а тому марнотратно поводяться з