Валентин Лукіч Чемеріс - Анна Київська – королева Франції
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Отакої! Гості вже в Києві, з далеких країв прибули, а вона… спати… Вставай! Відіспала ти своє.
– Та що таке лучилося?
– Посли приїхали…
– У Київ до батька мого завжди посли приїздять, і це не привід, аби я вставала так рано. Не до мене вони приїхали.
– Не до тебе, але за тобою, дівко.
Анничка мало не прожогом схопилася.
– Свати?
– Атож. Вставай, та будемо тебе наряджати і сватам показувати.
Засмутилась весела й досі безжурна Анничка, печаллю дівочою запечалилась, тихо-тихо заспівала:
Чи я в батька не дитина була, Чи я в батька не кохана була? Взяли ж мене заміж дали І світ мені зав’язали — Така доля моя! Гірка доля моя!Співали тоді так усі дівчата на Русі, яких віддавали за нелюбів:
Чи не було річеньки утопитися, Чи не було кращого полюбитися? Були річки – повсихали, Були кращі – повмирали — Така доля моя! Гірка доля моя!– Отакої! – не йняла віри матінка і з печаллю та любов’ю на донечку свою дивилася. – Її заміж за короля віддають, а вона… побивається!
– Що з того, що за короля, як за нелюба?
– Королі беруть дівчат не для любові, а щоб королевами їх зробити. Радій, доню. Любов з часом минеться, а королевою не кожна стає…
Над Києвом опускалося тихе осяйне надвечір’я, і в промінні сонця, що сідало десь за Дніпром, золотом спалахнули бані церков і соборів.
Анничка того вечора стрибала, як кізонька, і волосся на її голівці відливало золотом.
– Моя ти златовласка… – посміхаючись шепотіла мати.
А дочка безтурботно наспівувала:
О ля-ля, о ля-ля, Видають за короля. Стану йому любкою, Любкою-голубкою… О ля-ля, о ля-ля, Заміж йду за короля, Королевою стану сама — Хоч би не зійти з ума!А тоді зненацька розплакалась, ткнулась личком у плече матері і ніяк не могла заспокоїтись. А мати Ірина, втішаючи дочку, ласкаво казала:
– Така твоя доля, доню моя, королевою маєш стати. – І чомусь плакала, але сльози її були світлими – як кришталь…
Анничка то плакала, то крізь сльози посміхалася, співала ніби безжурно, а виходило чомусь журно-журно:
«Ой ти, дівчино зарученая, Чого ж ти ходиш засмученая?» «Ой ходжу, ходжу засмученая, Що не за тебе зарученая!» «Ой ти, дівчино, словами блудиш, Сама не знаєш, кого ти любиш!» «Ой знаю, знаю, кого кохаю, Тільки не знаю, з ким жити маю!..»Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Анна Київська – королева Франції», після закриття браузера.
