Ахмед Салман Рушді - Гарун і море оповідок

Якщо бути точним, то Гарун саме задрімав, коли його розбудив якийсь скрип, бубоніння, стогін і бурмотіння; спочатку він подумав, що тато не зміг заснути і на черепасі. Однак звуки долинали не з Черепашачої Кімнати, а з його власної. Двері ванної були відчинені, світло увімкнене, і Гарун розгледів у дверному прорізі силует постаті, яку й словами не опишеш.

Замість голови — величезна цибулина, замість ніг — баклажани, в одній руці істота тримала скриньку з інструментами, а в другій — щось на зразок розвідного ключа. Нічний грабіжник!

Навшпиньки Гарун підійшов до ванної. А істота знай собі щось безперестанку бурмотіла й бубоніла.

 — То підключи, то відключи. Він їде сюди, й ти мусиш іти за ним і встановлювати, до того ж негайно, а в мене купа роботи. А потім раз — і вже йому не треба, й здогадайся, хто має знову квапитися й знімати все обладнання, і знову ж таки — негайно, як на пожежу. А куди ж я подів цю кляту штуковину? Хтось уже порався? Не можна нікому довіряти. Гаразд, гаразд, дію за приписами. Гарячий кран, холодний кран, ось середина, а тепер шість дюймів угору, тут має бути Оповідний Кран. Але ж де він? Хто його поцупив? Еге ж, а це що таке? Так, так, ось де ти. Думав, сховаєшся, але я знайду. Гаразд. Відключаємо.

Коли звучав цей дивний монолог, Гарун Халіфа просовував з-за одвірка голову дуже, дуже повільно, аж поки півока не змогло заглянути всередину ванної — і він побачив літнього маленького чоловічка, завбільшки з нього самого, на голові якого був величезний пурпуровий тюрбан (спочатку здався йому «цибулею»), одягненого в мішкуваті шовкові шаровари, зібрані внизу на щиколотках (а це здалося «баклажанами»). До того ж чоловічок мав вражаючі бакенбарди дуже незвичайної барви: найблідішого відтінку небесної синяви.

Раніше Гарунові ніколи не доводилося бачити блакитного волосся, й він з цікавости нагнувся трохи вперед, і, на його нещастя, дошка підлоги голосно скрипнула. Блакитноволосий завихорився, тричі обернувся навколо себе і зник; але через поспіх забув розвідний ключ, що випав у нього з руки. Гарун прожогом забіг у ванну, схопив той ключ і притиснув до себе.

Повільно, ніби дуже знехотя (хоча Гарунові важко було сказати точно, оскільки раніше він ніколи не бачив такої матеріалізації), маленький синьобородий чоловічок знову з'явився у ванній кімнаті.

 — Тільки без жартів, досить, свято закінчилося, по-чесному, — швидко промовив він. — Віддавай.

 — Нізащо, — відповів Гарун.

 — Рознімач, — показав він на ключ. — Негайно передай його мені, віддай власникові, поверни справжньому господареві; ну ж бо, не комизися.

Тепер Гарун помітив, що інструмент, який міцно стискали його руки, вже не нагадував розвідний ключ, так само як голова синьобородого не скидалася на цибулину; іншими словами, в загальних рисах він мав форму розвідного ключа, але був радше рідким, ніж твердим, і складався з тисяч маленький судин, по яких текли різнобарвні рідини, що утримувалися разом якоюсь незбагненною, невидимою силою. Він був чудовий.

 — Нічого я вам не віддам, — промовив Гарун твердо, — аж поки ви мені не скажете, що тут робите. Нічний грабіжник? Що, кликати поліцію?

 — Мені заборонено розголошувати мету своєї місії, — набундючився малий чоловічок. — Цілком таємно, тільки візуальний доступ; у жодному разі не можна довіряти балакучим хлопчикам у червоних нічних сорочках з пурпуровими латками, які цуплять все, що легко лежить, а тоді звинувачують у злодійстві інших людей.

 — Ну що ж? — промовив Гарун, — тоді я буджу тата.

 — Ні. — Швидко заперечив синьобородий. — Жодних дорослих. Про це сказано у всіх правилах і приписах, за це суворо карають, мене виженуть з роботи. Я так і знав, що потраплю в халепу.

 — Я чекаю, — наполягав Гарун на своєму. Малий чоловічок випростався на повен зріст.

 — Я Джин Води Якщоб, — промовив він сердито.

 — З Океану Оповідних Потоків.

Гарунове серце тьохнуло.

 — Ви хочете сказати, що ви один із тих Джинів, про яких мені розповідав тато?

 — Постачальник Оповідної Води з Великого Моря

Оповідок, — вклонився той. — Саме так, ніхто інший, але я власною персоною. Однак мушу сказати, що на превеликий жаль, цей джентльмен відмовляється від наших послуг; він припиняє розповідну діяльність, бо визнав себе переможеним, себто здався. Відмовляється від поставок. Тож моя поява у ванній кімнаті пояснюється відключенням Оповідної Води. Ось з якою метою я прибув сюди. Будь ласка, віддай Інструмент.

 — Не так швидко, — промовив Гарун, в якого голова йшла обертом не лишень від того, що він побачив справжнього Джина Води, і навіть не від того, що Велике Море Оповідок було не «просто казкою», а найбільше від усвідомлення: Рашид припинив оповідну діяльність, здався, зімкнув свої уста.

 — Я не вірю вам, — сказав він Джинові Води Якщобу. — Як він міг повідомити вам про своє бажання, коли я був з ним майже весь час?

 — Він надіслав його у звичайний спосіб, — Якщоб знизав плечима. — ПНСП.

 — А це що таке?

 — Не що інше, — провадив Джин Води насмішкувато, — як Процес, Надто Складний для Пояснення.

 — А побачивши Гарунів смуток, додав:

 — У таких випадках береться до уваги Випромінювання Думки. Ми налаштувалися на його