Арі Турунен - Забуті історії міст: як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантністю

од заснування Александрії. Цей шедевр цивільного будівництва спостерігач міг бачити на відстані п’ятдесяти кілометрів. Його мідне дзеркало відбивало вночі світло багаття, а вдень — світло сонця. Він справляв настільки сильне враження, що мореплавці почали називати Фаросом радше маяк, ніж сам острів, де його було збудовано. І дотепер у багатьох мовах Середземномор’я словом «Фарос» (гр. pharos, іт. faro, фр. phare) позначають маяк або лампу. Завдяки маяку Александрія перетворилася на найжвавіший порт світу. Фарос був також першою візитівкою Середземного моря, що спрямовувала торговий люд до Александрії.

Александрія розташована в чудовому місці, на перехресті трьох континентів. Грецькі купці привозили родоське вино, афінський мед, чорноморські горіхи, візантійські сухофрукти та сири. Торгові судна, що приходили з Червоного моря, були переповнені прянощами з Азії і парфумами та пахощами з Аравії. Нілом прибували леопардові шкури з Африки. З Малі каравани привозили її славнозвісну сіль. Склади міста були набиті вщент ліванським кедром. Витончені вироби мистецтва грецьких полісів обмінювали на збіжжя долини Нілу.

Птолемей ІІ, що ввів у дію маяк, заснував численні міста на узбережжі Червоного моря та побудував зрошувальні канали. Нові міста розвинули торгові зв’язки та ще більше пожвавили економіку. Птолемей ІІ вів торгівлю навіть з індійським царем Ашокою.

Також Александрія стала центром мистецтв. У світі високо цінувалися тамтешні вироби зі скла, ювелірні прикраси, скульптури та мозаїки. Завдяки атмосфері невимушеності та підприємництва Александрія почала зростати і манила до себе мешканців з міст Анатолії, островів Греції, і особливо з Палестини.

За письмовими джерелами, влада Александрії не підтримувала дискримінації за етнічною ознакою. Від заснування тут поважали різні віросповідання. Були поширені шлюби між представниками різних етнічних груп. Єгиптяни, зацікавлені в успішній кар’єрі, вільно володіли грецькою.

Александрія була не лише одним із найвеличніших міст еллінського світу, а й домівкою найбільшої єврейської громади того часу. Завоювавши Палестину, Птолемей захопив у полон і перевіз до Єгипту сто двадцять тисяч євреїв, яких пізніше було звільнено. За свідченням історика Йосипа Флавія, багато євреїв добровільно переселилися до Александрії, приваблені ліберальністю Птолемея. Вони були ремісниками, банкірами та купцями, деякі — дуже заможними. Багато хто отримав також александрійське громадянство.

Євреї в Александрії насолоджувалися політичною свободою, більшою, ніж деінде у світі. За часів династії Птолемеїв стосунки між євреями та правителями були здебільшого добрі. Лише двічі — у 145-му та 88 роках до н. е. — спалахували сутички, проте їхні причини були радше політичними, ніж расовими.

Населення Єгипту збільшилося вдвічі, до майже восьми мільйонів жителів, за часів приходу до влади Клеопатри. Такого самого рівня ця кількість не сягала аж до початку XIX ст.

Нетолерантність Афін

Честолюбною метою Птолемея було зробити з Александрії найдивовижніше місто в світі. Місто-конкурент Афіни стало ще більш нетолерантним, і Птолемей відчув, що час настав. Він почав переманювати до себе вчених і філософів, яких зневажали в Афінах.

Після смерті Александра Великого в Афінах відверто вороже ставилися до іноземців, особливо до македонян. Іноземець (metoikos) завжди мав повідомляти владі Афін, хто з афінян є його юридичним покровителем (prostates). Іноземці не мали права ні укладати шлюб з афінянами, ні купувати землю. Також їм доводилося платити податок за перебування у місті, у разі несплати якого вони ризикували бути проданими работорговцям.

Чимало визначних філософів у Афінах були іноземцями. Крім Аристотеля, метойками (неповноправними мешканцями Аттики) були Теофраст, Ксенократ і Феодор. Вони не брали участі в афінських релігійних культах, оскільки підтримували абстрактне уявлення Платона щодо релігії. Їх звинувачували у симпатіях до македонян, а надто у недотриманні афінських релігійних звичаїв. Особливо підозр зазнавав Аристотель, як колишній учитель Александра Великого.

Аристотель заснував у Афінах власну філософську школу, що була присвячена Аполлону Лікейському і розташовувалася поблизу його храму. Звідси школа дістала назву Лікей, яка у подальшому залишилась у мові як слово «ліцей». Хоча досягнення Аристотеля були незаперечними, йому також не вдалося уникнути нападок.

За рішенням первосвященика Еврімедонта, Аристотеля звинуватили у написанні хвалебного гімну на честь свого свекра Гермія, оскільки такі гімни могли присвячуватися лише Аполлонові. Аристотель вирушив у добровільне вигнання, адже не хотів «давати афінянам можливість утретє вчинити злочин проти філософії». Цим він нагадував про вирок проти Анаксагора та Сократа. Аристотель залишив свою школу Теофрастові, якого спіткала така ж сама доля.

Третій філософ Лікею Феодор був відвертим атеїстом, заперечував усі вірування, пов’язані з богами, і написав на цю тему твір «Про богів». Думки Феодора викликали свого часу скандал. Його також вигнали з Афін.

Послідовник Платона Ксенократ не хотів собі афінського громадянства, але не зміг заплатити податок для іноземців, і тому його продали работорговцям. Його викупив і звільнив Деметрій Фалерський. Цей учень Теофраста і наступний керівник Лікею був також політиком — керманичем Афін. Його десятирічне правління принесло місту мир і заможність, проте напруга ширяла у повітрі. Коли до влади прийшов Деметрій Поліоркет, син Антигона, полководця Александра Великого, він змусив Деметрія Фалерського зректися влади і залишити місто. Пізніше останнього також було заочно засуджено до смерті.

І тут на сцені з’явився Птолемей, готовий запросити до Александрії мислителів, що потрапили у скрутне становище і потерпали від переслідувань. Він запропонував притулок Теофрастові і Деметрію Фалерському. Перший увічливо відмовився. Натомість він відрядив до Александрії свого обдарованого учня Стратона, що став учителем сина Птолемея.

А ось Деметрій Фалерський ухопився за цю пропозицію. Завдяки його дружбі з Птолемеєм утворився найпотужніший культурний інститут серед усіх, що будь-коли існували. Ідеї Сократа, Платона та Аристотеля знайшли середовище для випробування на практиці саме