Паоло Россі - Їсти. Потреба, бажання, одержимість

Я не ладний міркувати про те, чи задоволеність або насолода Адріани Дзаррі (або які ще там антоніми можна підібрати до слова «скорбота»?) якось пов’язані з традиціями християнства. Та мені здається цікавим той факт, що в 2004 році у передмові до своєї праці під назвою «Їжа та християнство» (Cibo e cristianesimo) ця завзята теологиня написала (відразу під назвою):

«В Євангеліях сказано: Христос явився нам через їжу та її споживання, помножив хліби та рибу, бо непокоївся про апетит люду. Та незважаючи на це, у працях і трактатах із містичної теології повно вчень щодо посту та поміркованості і зовсім мало уваги приділяється святковому харчуванню. Чому так?»

Явлення Христа через їжу якимось чином пов’язане з бучними банкетами та розкішними обідами? Чи, може, їжа та харчування лежать в основі християнської теології? Особисто я вважаю себе християнином лише в тому сенсі, якого надавав цьому виразові Бенедетто Кроче, коли стверджував, що ми, західноєвропейці, не можемо відмежуватися від християнства. Та й то я майже з полегшенням прочитав такі рядки з «Приміток щодо деяких публікацій професора Райнхарда Меснера», виданих 30 листопада 2000 року Конгрегацією доктрини віри за підписом тодішнього її префекта (теперішнього папи[35]) Йозефа Ратцинґера:

«Церква переконана у віруванні в те, що сам Христос — як про це розповідається у Євангеліях (Мт.: 26, 26–29; Мр.: 14, 22–25; Лк.: 22, 15–20) і святим Павлом в апостольському віровченні (1 Кор. 11, 23–25) — під час вечері перед Страстями Христовими передав своїм учням у вигляді хліба та вина своє тіло та свою кров і таким чином запровадив таїнство Євхаристії / Святого Причастя, що насправді становить найбільший його дар Церкві за всіх часів. Отже, недостатньо було б уважати, що Христос під час Тайної вечері — як продовження причастя за столом — здійснив символічний акт святкування, аналогічний есхатологічній перспективі. Вірування Церкви полягає в тому, що Христос під час Тайної вечері запропонував своє тіло та свою кров — самого себе — своєму Отцеві та дав себе в їжу своїм учням у вигляді хліба та вина»[36].

Запропонувати самого себе власним учням у вигляді хліба та вина. Між природою та культурою у суспільстві, дітьми якого ми є, їжа та їсти, поза сумнівом, посідають особливе місце.

Існує неймовірна кількість літератури, присвяченої життєписам святих-жінок, їхньому дотриманню посту та голодуванню, їхньому аскетизмові. Ось лише кілька прик­ладів, доступних італійською мовою: La santa anoressia. Digiuno e misticismo dal Medioevo a oggi[37] Рудольфа М. Белла (1985); Sacro convivio, sacro digiuno: il significato religioso del cibo per le donne del Medioevo[38] Керолайн Волкер Байнум (1987); Dalle sante ascetiche alle ragazze anoressiche: il rifiuto del cibo nella storia[39] Вальтера Вандерейкена та Рона ван Дета (1994). Дві з цих трьох книжок порівнюють форми посту минулих століть із тим, що в наш час визначають як анорексію. Коли доводиться стикатися з такою літературою, слід пам’ятати попередження, яке так чітко висловив психіатр Паоло Сантонастазо: голодування, крайня стадія схуднення, тенденція до пожертви, форми самопокарання, ізоляція характеризують явища, що можуть бути дуже далекими одне від одного, крім того, можуть виражатися дуже різними, дуже віддаленими поміж собою способами. Саме тому існує постійний ризик надмірного спрощення та хибної ідентифікації таких явищ.

Відокремити значення від контексту досить складно. Магія чинквеченто належить до періоду розквіту високої культури в Європі. Говорячи про магію як позитивну реальність, не можна не згадати Генріха Корнеліуса Аґріппу, Джамбаттісту делла Порту, Джордано Бруно, Томазо Кампанеллу, Парацельса. Чи між цими персонажами та чудодійним магом Отельмою, Першим Теургом Церкви Живих і Великим Магістром Ордена Магії Геліоса (це один із тих багатьох чародіїв і магів, яких зараз так часто запрошують для участі в телешоу на італйському телебаченні) простежується бодай якийсь зв’язок? Магія існувала в XVI та в XVII століттях, існує також і в XX. То чому ж нікому не спадає на думку написати книжку під назвою на кшталт «Від Джордано Бруно до мага Отельми»?

У книжці Байнум досить докладно доведено, що у контексті Високого Середньовіччя, в якому значення понять «їжа» та «піст» значно відрізнялося від сьогочасного, кожен вірний християнин дотримувався посту щоразу перед причастям та отримував свого Господа через їжу. Містики та проповідники «від Авґустина до Івана Золотоустого, ба аж до Бернарда Клервоського, Таулера та Жерсона зробили з їжі метафору релігійного натхнення, а з посту — символ покаяння та підготовки»[40]. Робити культ зі страждання у тому світі, до якого належать Катерина Сієнська та Вероніка Джуліані, мало певний сенс. У ньому, на відміну від нашого світу, страждання не було проявом патології чи хвороби. У тому світі дівчина, яка вперто голодувала, видавалася чимось незвичайним, у багатьох випадках виникала підоз­ра, що та перебуває під впливом нечистої сили, і лише після вилучення тієї нечистої сили на перший план виходять здивування та захоплення. Дівчина, яка відмовляється від їжі або щоразу після її вживання вперто викликає в себе нудоту та перетворюється на живий скелет, сьогодні здається нам патологічним випадком, тобто проявом сумного явища, що повторюється в наші дні досить часто, протягом довгого часу було темою наукових досліджень і детально описано в численних підручниках. Якщо нам доводиться стикатися з такою тяжко хворою юною особою, вона не викликає в нас нічого схожого на подив, і вже