Людмила Когут - Мудрі жінки

його батьків не мало меж, вони не могли натішитися своїм сином — він жив у царських хоромах, які побудував собі сам, тяжко працюючи і постійно навчаючись. Вони пишалися ним небезпідставно.

Але от в особистому житті Романові не зовсім поталанило — сім я не склалась. Іепер про свою дружину він думав постійно, і не міг зрозуміти: чого їй не вистачало, що їй ще було потрібно? Вона мала все! То якщо вона від нього пішла, не взявши нічого, навіть власної дитини — то чогось важливого їй усе-таки не вистачало. Напевне, насамперед совісті, а також, як казала його мама, доброго прочухана.

Зрештою, зараз це були тільки його домисли. Роман хотів, щоб дружина розповіла йому про все, що з нею коїться. Але вона мовчала вже місяць.

Єдине, що йому зараз потрібно, — знайти порядну і сумлінну няньку для Соломійки. Скільки ж дитина може жити з бабусею в селі, де немає жодних вигод? Без донечки він не уявляв свого життя…

У дитини була колись нянька, але це було тоді, коли Соломійка тільки народилась. У той час молода сім’я якраз переселилась у свій гарний новий будинок. Тут завжди було багато роботи — молодий сад навколо, квітники, велике подвір’я. Окрім того, треба ще зварити їсти і, найголовніше, пильнувати дитину. Романові було шкода дружину, і він найняв для роботи по господарству подружжя пенсіонерів, які не мали дітей. Вони з радістю господарювали: чоловік — біля будинку, дружина — у домі, а також допомагала Оксані глядіти за дитиною.

Ще тоді зауважував Роман, що його дружині ніяк не сидиться вдома і не в радість їй гарний новий будинок.

Оксана вийшла на роботу, не відбувши декретної відпустки. Аргументувала це тим, що її посаду може посісти хтось інший.

Чоловік жалів її, розумів, що молодій жінці хочеться більше бути в товаристві, між людьми. Але він не знав, що робота і власні примхи можуть бути головнішими за сімейні обов’язки.

Оксана працювала в бюро туристичних подорожей і дуже часто супроводжувала тури за кордон. Роман зауважував нервові зриви та різкі зміни в настрої дружини після її повернення. її нервувало усе — що нянька погано випрала дитячий одяг, чогось не доробила чи недобре доглянула Соломійку, що на подвір’ї багато листя і неакуратно оброблені квітники. Перелік зауважень і претензій був нескінченний, але вони були, зрештою, безпідставними. За вікном — осінь, тож листя на подвір’ї є нормальним явище. А якщо на дитині, може, і не зовсім чиста якась кофтина, так це ж маленьке дитя, яке може в будь-яку хвилину забруднитися.

Потім Оксана ледь стримувалась, щоб не кричати на Соломійку, коли та вередувала.

Роман, як тільки міг, намагався розвіяти поганий настрій дружини. Доводив їй, що вона даремно доскіпується до няньки та її чоловіка. Нарешті ті не витримали примхливого характеру Оксани і, отримавши платню за останній місяць, залишили будинок.

Соломійці тоді було майже два роки. Оксані довелося взяти відпустку на роботі. І от тепер, того злощасного дня, дружина кудись зникла.

Роман перетелефонував своїм замовникам, перепросив їх, переніс зустрічі на наступний тиждень.

Їхав додому, на душі — неспокій, з дружиною — невизначеність. Упродовж останнього часу йому не подобалася поведінка Оксани, її ставлення до нього і до донечки, а спілкування дружини з нянечкою не витримувало жодної критики. Часто в Оксани був поганий настрій, і вона не опановувала себе, але нянька мала просто золотий характер, терпіла і намагалася все перевести на жартівливу хвилю. Вона любила Соломійку, як рідне дитя, доглядала її майже з народження, вчила її всього, бачила, як дівчинка підростає, дорослішає. Соломія також любила цю добру старшу жінку, бо була з нею постійно — більше ніж з матір’ю.

…Роман приїхав додому. Майже вбіг у дім. Оксани ніде не було. Піднявся сходами нагору. Там панував безлад, на ліжку кріслах лежав одяг дружини. Відчинив її шафу — там лишились якісь незначні деталі одягу, пояси, ремені. Найкращого, найпрактичнішого одягу не було. Те саме було і з взуттям.

Зрозумів, що щось не так. Знав, що сам себе дурить, але йому так не хотілося думати про найгірше!

Може, викликали на роботу, поспішала в якусь термінову поїздку? Але чому не зателефонувала йому, нічого не сказала мамі, не залишила записки?

Щось негаразд! Передзвонив до Оксани на роботу — нікого вже не було.

Зателефонував до її начальниці додому, та вона виявилась у поїздці з групою туристів.

Вечір. Роман уже нікуди не їхав — повісив у шафу розкиданий по ліжку одяг. Півночі не спав, ходив, курив. Настрій такий, що мало не плакав. Злості, на диво, не було — тільки образа, приниження та біль.

Він не знав, як йому показатись на очі людям, бо треба буде сказати, що Оксана від нього пішла.

Спати на подружньому ліжку він не міг і цієї ночі, і в наступні. Романові, як тільки заплющував очі, здавалось, що Оксана лежить поруч і сміється з нього. Це було нестерпно. Він ледь дочекався ранку!

Майже вдосвіта поїхав до мами в село, пояснив ситуацію. Батьки мало не зомліли від такої несподіванки. Здивуванню батьків не було меж: їхній син для них був незаперечним авторитетом, ідеалом. Вони знали, що для багатьох жінок він був недосяжною мрією, бо мав дружину і дитину, а для чоловіків — прикладом. У ньому гармонійно поєдналася гарна людина, успішний бізнесмен, чудовий сім’янин. І от оказія! Полишав батьків у смутку.

Пішов до Оксани на роботу. Увійшов у приміщення і по тому, як жінки в кімнаті замовкли, зрозумів, що усі вже все знають, він дізнався останній.

Привітався і підійшов до Оксаниної найближчої подруги — Слави. В офісі не хотів спілкуватися, бо забагато цікавих очей. Пішли на каву. Те, що розповіла Слава, було для нього як грім серед ясного неба.

Виявляється, у дружини упродовж останнього року тривав роман із дуже багатим мужчиною з Італії. Він мав графський титул, величезну віллу на узбережжі та будинок у Римі. Розлучений бездітний юрист.