Тім О’Райлі - ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє

Завдяки тому, що девелопери (принаймні спочатку) не намагалися конкурувати на комерційному рівні й зосереджувалися на конкретних технологічних проблемах, лишався простір для експериментів. Як часто казали, відкрите програмне забезпечення — знаряддя для тих, у кого «сверблять руки» додати щось своє. Завдяки розподіленій розробці, що дає користувачам змогу додавати нові фічі, відкриті програми «еволюціонують» до невпізнанності. Як я писав 1998 року в доповіді «Залізо, софт й інфо-забезпечення», «еволюція породжує не переможців, а розмаїття».

Саме з огляду на розмаїття зерно майбутнього було посіяне радше вільним програмним забезпеченням й інтернетом, ніж укоріненими технологіями Microsoft.

Хочете передбачити майбутнє? Приглядайтеся не до мейнстримних технологій, а до інноваторів «на периферії».

Більшість із тих, хто 40 років тому започаткував індустрію програмного забезпечення для ПК, не були підприємцями. То були діти, які палко захопилися ідеєю мати власний комп. Програмування було наркотиком — ба ні, чимось кращим за наркотик, за участь у рок-гурті, та й, звісно, за будь-яку роботу, що поставала в їхній уяві. Те саме з Linux — це відкрита операційна система, якою нині користуються на ПК понад 90 мільйонів осіб. Мільярди людей користуються нею, бо це основа більшості великих сайтів. До того ж Linux — базовий код майже кожного телефона на Android. Знаєте, як називається книжка Лінуса Торвальдса про те, чому він розробив Linux? «Задля втіхи» (Just for Fun)31.

Так само починалася всесвітня павутина. Спершу ніхто не сприймав її серйозно й не вважав інструментом заробітку. Йшлося про втіху: як це чудово — оприлюднити свою роботу; як приємно в один клік з’єднатися з компом за півсвіту; як добре підтримувати зв’язок з однодумцями з різних країн. Ми всі були ентузіастами, а деякі — ще й підприємцями.

Власне підприємці (Білл Ґейтс, Стів Джобс і Майкл Делл в епоху персональних комп’ютерів; Джефф Безос, Ларрі Пейдж, Сергій Брін і Марк Цукерберґ в епоху інтернету) збагнули, що світ, двигуном якого є жага відкриттів й обміну досвідом, може стати колискою нової економіки. Вони знайшли фінансові ресурси, перетворили іграшку на інструмент і побудували бізнес, що став рушійною силою цілої індустрії.

Очевидний висновок: допитливість і жага знань — ключ до майбутнього. Допитливість — це ентузіазм божевільних людей, які бачать те, чого не бачите ви... поки що не бачите.

Розмаїття програм, розроблених навколо вільного програмного забезпечення, зумовило величезну кількість тематичної літератури і підживило мій видавничий бізнес. Писали не тільки про Perl. Моє видавництво в 1990-х роках опублікувало найпопулярніші книжки про технології: згадувана «Програмування на Perl», а ще «Вивчаємо текстовий редактор Vi» (Learning the Vi Editor), «Sed&Awk», «DNS і BIND», «Запускаємо Linux» (Running Linux), «Програмування на Python» (усе це назви, що чіпляють програмістів). Це книжки про програми окремих девелоперів, які безкоштовно розповсюджувалися в інтернеті. Зрештою, уся всесвітня мережа стала осередком відкритого доступу.

Я розумів, що більшість авторів програм не знайомі між собою. Спільнота вільного програмного забезпечення, що сформувалася навколо Linux, не перетиналася з інтернет-громадою. Як видавець IT-літератури, я крутився в обох колах. Отож вирішив звести їх докупи. Вони повинні були усвідомити, що мають спільну діяльність.

У квітні 1998 року я організував захід, який назвав «Самітом вільного ПЗ», де мали зібратися девелопери найважливіших програм вільного доступу.

Кращої нагоди годі було шукати. У січні корпорація Netscape Марка Андрессена, покликана комерціалізувати браузер, запустила проект Mozilla з відкритим вихідним кодом. Netscape мусила повернутися до безкоштовних засад розповсюдження інтернет-програм через шалену конкуренцію з Microsoft. Конкуренти розробили власний браузер, який роздавали безкоштовно (щоправда, із закритим вихідним кодом), щоб «задушити Netscape»32.

На зустріч, що відбулася в готелі Stanford Court у Пало Альто (нині готель має назву Garden Court), я запросив і Лінуса Торвальдса, і Браяна Белендорфа (одного із засновників веб-серверу Apache), і Ларрі Волла, і Ґвідо ван Росума (творця мови програмування Python), і Джеймі Завінскі (головного девелопера проекту Mozilla), а також Еріка Реймонда, Майкла Тімана (засновника і виконавчого директора компанії Cygnus Solutions, яка комерціалізувала інструменти програмування вільного ПЗ), Пола Віксі (автора й фахівця BIND (універсального каркасу для побудови елементів інтернет-інфраструктури — програми, на якій ґрунтується доменна система імен в інтернеті), Еріка Оллмана (автора програми Sendmail, яка маршрутизувала більшість електронних пошт в інтернеті).

Чільною темою зустрічі було «вільне програмне забезпечення». У руху Річарда Столлмана за вільне ПЗ з’явилося багато ворогів. Вони виступали проти того, щоб розробники роздавали всі вихідні коди задарма, й не погоджувалися, що робити інакше — аморально. Ба більше, для багатьох людей термін «вільне ПЗ» свідчив про те, що девелопери взагалі проти комерційного використання. На нашому саміті Лінус Торвальдс зазначив: «Я й не знав, що за словом “вільний” стоїть два латинських поняття: “liber” (свобідний) і “gratis” (безкоштовний)».

Лінус був не єдиним, хто інакше розумів слово «вільний». На окремій зустрічі Кірк Маккусик — керівник проекту Berkeley Unix — сказав мені: «Річард Столлман часто повторює, що авторське право — зло, тому нам потрібен новий термін “авторське ліво”. Ми в Берклі оперуємо поняттям “копі-райту” — відправляємо людей у Copy Central (місцевий копірувальний центр) і загадуємо робити копії». Проект Berkeley Unix розробляв ключові фічі й службові програми Unix, що лягли в основу Linux. Саме Berkeley Unix познайомив мене 1983 року з цією операційною системою. Проект здійснювався в межах давньої академічної традиції обміну знаннями. Вихідний код роздавали, щоб люди просували розробки, зокрема з комерційною метою. Єдина вимога — посилання на джерело.

Боб Шейфлер, директор проекту Массачусетського технологічного інституту (MIT) із розробки X Window System, практикував такий самий підхід. X Window System була запроваджена 1984 року. Коли я натрапив на неї 1987-го, вона ставала стандартною віконною системою для Unix і Linux, на яку переходили майже всі розробники. Моє видавництво підготувало серію посібників із програмування на X, де ми взяли за основу специфікації MIT. Ми переписували, розширювали їх і передали права користування компаніям, які продавали нові