Галина Бабич - Тюті

їх не бути.

"Щось таки він пронюхав. Бо вчора вона знов не ночувала в гуртожитку".

— До речі, тютьо, сьогодні я зайду до вас. Увечері латиніст чергує в гуртожитку, а я завжди його супроводжую...

Тебе тільки нам бракувало! Тут до попереднього захисту диплома треба готуватися, а не з поетом вечір збавляти. Хоча з латиністом не гріх було б побачитися. Він на першому курсі був у нас за керівника на сільгоспроботах у Криму. З роками події минулого визернюються, набувають більшої рельєфності. І хоча не все з того колишнього варте, щоб залишатися в пам'яті, проте богиня Мнемозіна раз у раз підкидає нам ту чи іншу пригоду. Отже, студентські колгоспи...

Без колгоспної епопеї, що мала офіційну назву "трудовий семестр", наше студентське життя у ті часи видавалося б неповним. Не тому що ми так його прагнули, а тому що "так було заведено". Усілякі відступи від академічного процесу викликали інтерес не самі по собі, а скоріше як офіційно дозволена розрядка після, або в очікуванні занудних лекцій деяких викладачів. Експериментів у ті часи було чимало. Хтось під час канікул їхав з будзагоном на цілину; хтось після закінчення юридичного факультету їхав працювати головою відсталого колгоспу... А той, кому бракувало відваги або місця в команді цілинників, міг бодай піти на факультет журналістики послухати лекцію голови артілі "Пам'яті Леніна" Черкаської області Г.Коваленка, про що з захопленням повідомляла офіційна студентська газета "За радянські кадри". А от на сільгоспроботи бажання ні в кого не питали. Їхати, і крапка! І їхали. Тюті теж. До Криму!

Разом зі студентами в Криму працювали шістдесят дев'ять викладачів. А студентів? Прикиньте самі, якщо Виконавчий комітет Кримської обласної ради по закінченні збирання кукурудзи оголосив подяку аж трьомстам вісімдесятьом студентам! От тільки незрозуміло, за що конкретно нам дякували, за саму участь у збиранні, чи за певну кількість центнерів? Ми самі своїми досягненнями не дуже пишалися. Хоча б тому, що і наша кукурудза, і наші побутові умови були... як вам сказати?.. Ні, краще, ніж наш керівник-латиніст написав у своєму листі до дружини, не скажеш: "Родная Сонечка! Здесь, как на войне, только не убивают... А кукуруза не крупнее, чем собачий хрен. Но ее очень много!.." Далі цитувати не можна. Листи — це інтим. Досить і того гріха, що ми вже взяли на душу. Але так сталося, що це недописане письмо латиніста знайшла Клава Доцик біля сільського клубу, в якому ми всі мешкали: хлопці на сцені, дівчата в залі. Усі на підлозі, а двоє кураторів — на лавах.

Якщо шанувальник латини виливав свою тугу з приводу тутешньої кукурудзи в листах до коханої Соні, то ми — горлаючи на всі заставки модну "Мучу", щоправда перелицьовану та ще й на російську мову.

Отже, зразок студентського фольклору у виконанні кукурудзяного ансамблю:

Бэса мэ, новая куча, а до конца кукурузы еще далеко. Бэса мэ, бэса мэ мучо, руки в крови, и от зноя дышать нелегко. В дыме махорочном злые и грязные, тяжко вздыхаем во сне. Даже глаза твои, звездные, ясные, снятся колючками мне. Гордый мой, губ моих жгучих не охладить и холодной водой. Бэса мэ, было бы лучше, если бы нас отпустили домой. Ради чего грызли мы математику? Разве, чтоб кучи считать?! Встретимся снова ли мы на Крещатике? Или не стоит мечтать?

— Гарна пісня, — дослухавши до кінця, сказав другий наш керівник, — хоч і російськомовна".

Та попри все працювали ми сумлінно. Зважте самі — аж шестеро з нашої академічної групи були серед відзначених. Усіх не буду називати, але одного з них назву, хоча б тому, що сьогодні він видатний український поет, прозаїк і кіносценарист Олесь Лупій. Колгоспне начальство обіцяло, що за нашу роботу нам ще й заплатять по 3 карбованці за трудодень. Попри безкоштовне харчування. Але при кінці бригадир підсумував: грошей не буде, бо ніхто з вас трудодня не відробляв, а те, що з гріхом навпіл заробили, проїли. Дарма! Зате колгоспних кавунів наїлися досхочу. Маленькі, соковиті, рожеві й запашні, мов троянди. Носили їх з бахчі до клубу мішками, а їли, заюшуючись, рожевий сік струмками стікав по лицях.

Найпам'ятнішою подією тодішнього кукурудзобрання була травма, що її зазнала наша староста, Галя Король. Ото ще... Гасала, як причмелена, верхи на конях. Звідки це в неї?! Коні там були справжні татарські, не такі здохляки, як у баби Варки на фермі. Одного разу невдало проскакала у ворота, зачепивши ногою за стовпа. Коняка побігла далі, а