Ян Ланкастер Флемінг - Із Росії з любов'ю

був заступником одного з керівників цього міністерства. Коли посаду ліквідували, він присвятив свою енергію складанню таємних планів повалення Берії — виконував секретні доручення могутнього генерала Сєрова, чиєї впливовості вистачило для того, щоб вивести генерала Г. із зони досяжності самого Берії.

Герой Радянського Союзу Сєров, ветеран відомих попередників МДБ — ЧК, ОДІТУ, НКВС, МВС — був людиною у багатьох відношеннях більшою і вищою за Берію. Він безпосередньо стояв за кулісами масових репресій тридцятих років, внаслідок яких загинули мільйони людей; був metteur en scene більшості великих московських показових процесів; організовував кривавий геноцид на Центральному Кавказі в лютому 1944; був натхненником масової депортації з Балтійських республік, викрадання німецьких фахівців з ядерної фізики та інших наук, які після війни допомогли Росії зробити великий стрибок у розвитку техніки.

Генерал Г. одержав СМЕРШ як винагороду, щойно Берію і весь його двір послали на страту. Щодо генерала армії Івана Сєрова, то цей разом із Булганіним та Хрущовим тепер править Росією, а одного дня може видертися й на вершину, і цілком можливо, припустив генерал Воздвиженський, позираючи на стіл, де віддзеркалювалося зображення схожого на більярдну кулю черепа, в компанії з генералом Г., який не так уже й далеко відставатиме від свого покровителя.

Череп підвівся, і важкі, трохи вирячені карі очі уп'ялися просто в генерала Воздвиженського, який спромігся відповісти спокійним, навіть трохи допитливим поглядом.

Цей — не простак, подумав генерал Г. Спрямуємо на нього світло прожектора й побачимо, як він покаже себе на звуковій доріжці.

— Товариші,— золото засяяло з обох кутиків його рота, як тільки він розтяг вуста в начальницькій усмішці,— не дуже лякаймося. Навіть під найвищим деревом часом лежить сокира. Адже ми й доти не вважали наші служби такими блискучими, що вони можуть опинитися поза критикою. Те, що мені доручили сказати вам, не буде несподіванкою для жодного з вас. Тож зустріньмо цей виклик з добрим серцем і візьмімося до роботи!

У відповідь на ці банальності не промайнуло жодної усмішки. Та й не сподівався на це генерал. Він закурив цигарку і провадив:

— Я сказав, що ми повинні одразу ж запропонувати терористичний акт у сфері розвідки, і немає сумніву, що одній із наших служб доведеться його здійснити.

За столом відчулася невиразна полегкість. Отже, принаймні відповідальність нестиме СМЕРШ. Це вже щось.

— Проте вибір цілі — завдання серйозне, і наш колективний обов'язок — зробити правильний вибір.

М'яке — тверде, тверде — м'яке. М'яч повернувся в поле.

— Справа полягає не в тому, щоб висадити десь будівлю чи вбити прем'єр-міністра якоїсь країни. Ми не можемо вдаватися до буржуазної вовтузні. Наша операція має бути витончена, рафінована й націлена просто в серце розвідувального апарату Заходу. Вона повинна завдати ворогові серйозних втрат — прихованих втрат, про які громадськість, може, нічого і не дізнається, але які стануть темою для секретних розмов в урядових колах. Операція має викликати також громадський скандал такої руйнівної сили, щоб світ почав глузувати з дурості наших ворогів. Та й уряди, зрештою, довідаються про силу радянської конспирации. Це добре! Це буде етапом «твердої політики». Агенти та шпигуни Заходу дивуватимуться з нашого розуму й тремтітимуть зі страху. Зрадники й потенційні втікачі змінять свої задуми. Такий наш вияв сили й таланту підбадьорить і наших власних оперативників, надихне їх на нові зусилля. Звісно, ми заявимо, нібито нічого не знаємо про заподіяне, хоч би там що, і вкрай бажано, аби прості люди в Радянському Союзі залишалися аж ніяк не поінформовані щодо нашої участі в цій справі.

Генерал Г. знову прискіпливо зиркнув на представника РУМЗС, і знову той мав безтурботний вигляд.

— Тепер нам треба вибрати організацію, якій слід завдати удару, а потім поговоримо про конкретну ціль усередині цієї організації. Товаришу генерал-лейтенанте Воздвиженський, оскільки ви стежите за театром дій закордонної розвідки з нейтрального погляду (це був натяк на горезвісні ревнощі, що розпалювались між воєнною розвідкою ГРУ і таємною службою МДБ), то, може, ви зробите для нас короткий огляд? Ми хочемо вислухати вашу думку про те, яку відносну вагу мають розвідувальні служби Заходу. А потім виберемо найнебезпечнішу з них — ту, якій і треба завдати удару.

Генерал Г. відкинувся на спинку високого крісла, поставив лікті на бильця, а підборіддя поклав на переплетені пальці зімкнутих рук. Він нагадував учителя, який приготувався вислухати довге пояснення свого учня.

Таке завдання Воздвиженського не збентежило. Він понад тридцять років служив у розвідці, переважно за кордоном: був комендантом Радянського посольства в Лондоні за часів Литвинова, працював у ТАРС у Нью-Йорку, а потім знову повернувся до Лондона, цього разу в радянську торговельну організацію. Були в його біографії і такі помітні сторінки, як п'ятирічна служба військовим аташе під керівництвом блискучої мадам Коллонтай у посольстві в Стокгольмі, участь у підготовці радянського супершпигуна Зорге перед його від'їздом до Токіо. Під час війни він якийсь час очолював резидентуру в Швейцарії (або в «Шмідтленді», як її називали на шпигунському жаргоні), де допомагав висівати зерна сенсаційно успішно, але трагічно хибно використаної мережі «Люсі». Кілька разів йому привелося в ролі кур'єра до «Rote Kapelle» відвідати навіть гітлерівську Німеччину, звідки він ледь виніс ноги. Після війни його перевели до Міністерства закордонних справ, де він брав участь в операції «Бергесс і Маклін», а також у безлічі інших спроб упровадитись у міністерства закордонних справ Заходу. Воздвиженський був професіональний шпигун від голови до п'ят, отож чудово вмів оцінювати суперників, з якими все життя схрещував мечі.

Його ад'ютант почував себе не так упевнено й нервувався з того приводу, що РУМЗС приперли до стіни, навіть не згадавши про успіхи управління. Тож він нашорошив вуха, щоб не пропустити жодного слова.

— У цій справі,— неквапом почав Воздвиженський,— не слід плутати людину з її службою. Кожна країна має добрих шпигунів, і не завжди буває так, що найбільші країни мають найкращих шпигунів. Секретні служби обходяться дорого, і малі країни не можуть дозволити собі великих зусиль, що кінець кінцем і роблять розвідку ефективною,— відділів підробок, радіомережі, архіву, аналітичного відділу, який оцінює і порівнює донесення агентів. Є агенти-індивідуали, які обслуговують Норвегію, Голландію, Бельгію і навіть Португалію. Ці країни могли б завдати нам значної шкоди, коли б усвідомлювали цінність донесень, що потрапляють до їхніх рук, або належним чином їх використовували.

Та вони цього не роблять. Замість