Вацлав Чтвртек - Пригоди Румцайса (на украинском языке)

крейцерів. Аптекарю за такі гроші невигідно було продавати. Почухав він собі ніс, сховав торбинку з порошком і підсунув Румцайсові та Манці круглу коробочку.

— Тут у мене є трішки безплатних розбійницьких ліків першого сорту.

Румцайс і Манка взяли коробочку й пішли. А Калина-аптекар сказав своїй жінці:

— Було у мене трохи громового порошку, щоб висаджувати в повітря скелі. Якщо сюди прийдуть пруссаки, мав би я з цим порошком неабиякий клопіт. Добре, що я його позбувся.

Румцайс і Манка відійшли зовсім недалечко від Їчина, коли Румцайсові раптом засвербіло в носі.

— Манко, мерщій порошку! — мовив він і почав утягувати носом повітря, ніби ковальський міх.

Манка відкрила коробочку, відсипала трохи Румцайсові на долоню, і він нюхнув. Та йому від того зовсім не полегшало. Почервонів Румцайс, надувся і тільки й зміг видушити із себе:

— Швидше поверни мене носом на порожнє місце!

Манка і повернула його носом у бік військового плацу під Чержовською горою. Якусь мить всередині у Румцайса набирався грім, а потім із носа в нього пролунав постріл. По плацу наче буря промчала: каміння з землі повилітало, дерен догори корінцями поперевертало, навіть хмари попід небом з місця зрушило. Жах, та й годі!

Румцайс аж потом умився від напруги. Втер він носа рукою і каже:

— От клятий аптекар!

А Манка вирішила закопати в землю той порошок, щоб не вийшло через нього якоїсь біди.

Знайшли вони м'яку місцинку при межі і вже хотіли заховати там круглу коробочку, як раптом хтось за спиною в них промовив суворо:

— Хальт!

Румцайс глянув і побачив коня.

А на коні сидів прусський генерал.

— Хальт, нічого не закопувати! —сказав генерал, насварився на Румцайса рукою в рукавичці з козлячої шкіри і забрав у нього круглу коробочку. — Я приїхав сюди із Пруссії не для того, щоб дивитися, як хтось закопує такі цінні речі.

Румцайса взяло за живе, що чужинець йому наказує.

— А я хотів би знати, що ти взагалі за один? — спитав він.

Генерал зіскочив з коня.

— Я найвищий генерал артилерії, і послав мене король Фріц подивитися, звідки найзручніше стріляти по Їчину.

І почав генерал туди-сюди штурхати й тицяти Румцайса, наче то була гармата. Аж поки наставив його носом прямісінько на Їчин. Румцайс так здивувався, що не міг навіть язиком поворушити, не те що рукою.

А генерал тим часом насипав повну жменю порошку з круглої коробочки і став водити рукою під носом у Румцайса.

— Зараз ти мені вистрелиш на Їчин! — сказав він і здмухнув увесь порошок з долоні прямо Румцайсові в ніс.

Румцайс затнувся, почервонів і відчув, як у нього всередині гугонить. Тільки й спромігся вигукнути:

— Так я ж увесь Їчин розіб'ю!

Манка підскочила і миттю повернула Румцайса в інший бік.

Пролунав вибух.

Їчин залишився цілий, але з того дня на горі Зебін до сьогоднішнього дня зяє здоровецька яма.

— Краще вже так, аніж по людях, — промовив Румцайс.

Посадив він генерала у сідло і по-розбійницькому кресонув нігтем об ніготь під хвіст генеральському коню. Той як рвонув з місця, то спинився разом із своїм генералом аж у стайні прусського короля Фріца.

11. Як Румцайс ходив по сіль

Румцайс ще не зовсім видужав од нежиті і не пересердився ще на прусського генерала; тому зварила йому Манка семикратної юшки. Така юшка над усе смакує розбійникам. Однією пайкою вони снідають, другою — обідають, третьою — вечеряють, четвертою пайкою можна змастити підметки, п'ятою вичистити пістоль, шостою залити вогнище, а сьома пайка знадобиться розбійникові, якщо вночі схочеться йому пити.

Коли Манка варила таку юшку, підійшов Румцайс до казана, скуштував та й каже:

— Щось вона у тебе недосолена.

— Коли так, то треба підстерегти якогось купця і пограбувати його на пучку солі, — відповіла Манка.

Румцайс засунув за пояс пістоль, заряджений жолудем, і сховався в кущах над дорогою, якою купці возили сіль до Їчина. Полежав там якусь часину, а купець не йде та не йде. Вже хотів був Румцайс повернутись і посьорбати несолоної юшки, коли раптом вдаліші показався якийсь дивний молодик. Одягнений він був як на бал і, йдучи по дорозі, пританцьовував та сам собі пригравав на сопілці.

Румцайс хотів його краще роздивитись, але тільки вистромив із кущів розбійницьку голову, як молодик той зойкнув із переляку, зомлів та й упав серед моху. Румцайс став над молодиком і замислився, якою ж травичкою привести його до тями.

Аж тут прибігла Манка.

— Вже дістав солі, Румцайсе?

— Авжеж, насолив собі, — озвався Румцайс і показав на непорушного молодика.

Що тільки не робили Румцайс і Манка — незнайомець не приходив до тями. І Манка, аби довідатись, хто він такий, зазирнула в лист, який знайшла у нього в кишені.

— То це ж учитель танців, музики і добрих манер! — вигукнула Манка.— А далі тут написано, що він мусить із сьогоднішнього дня давати в Їчині уроки дочці зброяра Галіржа Елісбетці. А якщо, мовляв, не почне сьогодні тієї служби, то хай і зовсім туди не приходить.

Румцайс замислено глянув на блідого молодика.

— Таким він не дуже затанцює. Та не кидати ж хлопця в біді! Поки він очуняє, піду сам на службу до Галіржа.

Манка, почувши це, теж мало не зомліла.

— Може, воно й не так тяжко буде, — сказав Румцайс і схилився перед Манкою в такому глибокому уклоні, аж ненароком вивернув пеньок ногою.

Манка почистила його віхтиком соломи, розчесала йому чуприну і бороду гребенем, яким збирають ягоди-чорниці, і виштовхала з лісу:

— Дивись же, зароби мені хоч солі до юшки!

Румцайс ішов собі та ішов і зупинився аж перед дверима зброяра Галіржа. Плюнув собі на чоботи, почистив їх рукавом і тихенько постукав. У коридорі ж це пролунало так голосно, наче хтось стріляв із рушниці.

Двері розчинилися, і на порозі стала молоденька дівчина, схожа на яблуньку, — в рожевому платтячку з оборками і з косами, розпущеними по плечах.

— Це ти будеш Елісбетка? — промовив Румцайс своїм найприємнішим голосом, процідженим через бороду.

— Я, — кивнула дівчина, — тільки мамуні немає вдома.

— Оце добре! — радісно сказав Румцайс. — Я прийшов вчити тебе грати на піаніно, танцювати і поводитись по-панському.

Елісбетка завела його до великої кімнати, де стояло піаніно.

— Ну, почнім найперш із танців,— сказав Румцайс.

Посадив він Елісбетку за піаніно, міцніше насунув на голову капелюх із букової кори і пробіг пальцями по всіх швах, чи ніде нічого не тріснуло.