Вацлав Чтвртек - Пригоди Румцайса (на украинском языке)

У розбійницькому житті всього буває, от і випало так, що незабаром після цього потрапила й Манка у тенети бурмистра Фіштули.

Міняла вона напірники на подушках, пір'я літало по всій печері; одна пір'їна потрапила Румцайсові в ніс. Набрав він вітру, наче ковальський міх і:

— Апчхи!

Глечик, що стояв на полиці, похитнувся, гепнув додолу — та й було по ньому.

— Байдуже, — мовила Манка, — він із глини й душі не має. Піду-но до Їчина та й куплю собі новий.

Зав'язала вона гріш у ріжок хустини та й подалася по глечик.

Коли Манка йшла вулицею в Їчині, раптом почувся їй знайомий голосок.

У вікні якогось будинку стояла клітка, і в ній сиділа пташка — мати отих шести зябликів, що їх Румцайс вивів у своєму пістолі.

— Настали для мене, Манко, лихі часи, — сумно мовила пташка, — спіймали мене, і мушу я тепер виспівувати у бурмистра Фіштули.

— Мало йому, клятому, що людей у в'язниці тримає!

Манка потяглася до клітки, відчинила дверцята і випустила зяблика.

Та в цю саму мить схопив її за руку бурмистер Фіштула, який ховався за вазонами герані.

— Ага, спіймалась! От і підеш в буцегарню, розбійницька красуне! — вигукнув він і потяг Манку до в'язниці. Запроторив її в комірчину під самісіньким дахом, де сидів раніше Румцайс. — Тебе я вже стерегтиму пильніше, ніж твого розбійника!

Потім зайшов Фіштула в браму під баштою і розігнав звідти галок на всі чотири сторони світу. Далі побіг Фіштула по Їчину. І скрізь, де ступала його нога, наказував палити геть усі драбини й драбинки, щоб Румцайс не міг вилізти до Манчиного віконця.

Манка сиділа за ґратами, а Румцайс тим часом чекав на неї в розбійницькій печері.

Сонце вже хилилося до обрію, коли прилетіла пташка-зяблик, сіла Румцайсові на долоню і процвірінькала:

— А бурмистер посадив твою Манку у в'язницю!

Румцайс скочив на ноги.

— Я біжу туди і визволю Манку!

— Не визволиш, бо не дістанеш! — процвірінькала пташка. — Посадив Фіштула її у комірчину під самісіньким дахом і звелів попалити всі драбини.

— А я свою драбину принесу! — рішуче сказав Румцайс і рушив полем, а далі імператорською дорогою до Їчина.

Минаючи тополину алею, побачив найвище дерево і спитав у нього:

— Тобі скільки років?

— Та вже, мабуть, сто буде, — відповіла тополя.

— А чи весело тобі жити? — питає далі Румцайс.

— Уже я все тут перебачила і всього зажила, — відповіла тополя.

Румцайс зрубав тополю, завдав собі на плечі й пішов далі до Їчина. Було вже темно, і молодий місяць з гострими ріжками був йому вірним товаришем у дорозі.

Доніс Румцайс тополю аж до міської в'язниці, притулив до стіни і виліз нею вгору, наче драбиною.

Зустрілися вони з Манкою біля заґратованого віконця.

— Ось і я! — сказав Румцайс. — Навіть не задихався, ніби пройшов по всипаній піском доріжці.

Манка простягла руки через грати і обняла Румцайса так міцно, що в нього з кишені посипалися порох та жолуді.

А в цей час ішов бурмистер Фіштула через ринковий майдан, погойдував засвіченим ліхтарем і держалном алебарди кресав по бруківці.

Раптом до ніг йому підкотився жолудь. Тоді другий. А тоді ще один!

Коли прикотився і третій, Фіштула почав роздивлятися, звідкіля котяться ці жолуді.

— Ой боже, біля буцегарні в нас виросла тополя, і з неї падають жолуді! — вигукнув він і мерщій побіг туди.

А Румцайс тим часом порався біля ґрат. Вхопився за них, розбійницькою ногою вперся у мур і тягне. Манка допомагала йому зсередини. Та грати навіть не схитнулися.

Румцайс трішки замислився і каже Манці:

— Коли молодиця береться за чоловічу справу, то тільки силу в чоловіка забирає. Ну ж бо відступись і гарненько мені всміхнися!

Манка відпустила грати і всміхнулася до Румцайса спершу барвінково, потім фіалково, а тоді трояндно.

Каміння, в яке грати були забиті на три вершки, враз затріщало й посипалось.

Але внизу під тополею вже працював бурмистер Фіштула. Свій ліхтар він поставив осторонь на тротуарі і щосили вимахував алебардою, намагаючись підрубати дерево знизу. Тріски летіли на всі боки, алебарда висвистувала, а Фіштула ще й промовляв:

— Раз-два, разом!

Почув це Румцайс і каже Манці:

— Чуєш, хтось нам унизу допомагає. От і чудово: раз-два, разом!

Сказав це, потяг добре, потяг іще — і грати вивалилися з муру, а Манка влетіла Румцайсові в обійми, паче ластівка.

Та в цю ж мить Фіштула відрубав останню тріску, і тополя з Румцайсом та Манкою стала хилитися.

— Що ж ти наробив, Фіштуло? — крикнув Румцайс згори.

— Збираю урожай, — відповів знизу Фіштула. — Пострушую вас обох, як груші, та й запроторю в монастирську тюрму. А звідти ви вже у мене не вилізете.

А тополя все падала вниз — назустріч твердій бруківці. Румцайс і Манка тільки й встигли подумати, що це — їхня остання хвилина. Та раптом молодий місяць на небі нахилився і подав Румцайсу кінчик свого ріжка. Румцайс скочив верхи на місяць, умостився там, як у сідлі, і перетяг до себе Манку.

Бурмистер Фіштула тільки очі вирячив на те, як місяць з Румцайсом поплив по небу до Ржаголецького лісу.

10. Як Румцайс зустрівся із прусським генералом

Минуло скількись часу, і на місто Їчин рушило в похід прусське військо. Дощі йшли такі, що аж криниці переливалися через верх, а у розбійницькій печері зробилося вогко і холодно. Одного разу вночі щось там заворушилося у темряві і пролунало:

— Кахи!

— Манко, це ти? — стурбовано запитав Румцайс, сів на ліжко і, кресонувши нігтем об ніготь, запалив скіпку.

Та в цей час у печері ніби вистрелив хтось:

— Апчхи!!!

І світло в ту ж мить згасло.

— Румцайсе, це ти? — спитала Манка.

— Та я, — шморгнув носом Румцайс. — Як розвидниться, треба йти в аптеку, щось узяти від нежиті.

Вранці, ще роса не зійшла, вирушили вони до Їчина. Зайшли в аптеку, де порядкував серед своїх пляшечок і слоїків аптекар Калина. Він саме катав на дощечці пілюльки, хоч і мав їх уже під прилавком повну банку.

— Навіщо стільки пілюль? — здивувався Румцайс.

— Суне до Їчина прусське військо, незабаром тут буде, от пілюлі й знадобляться. А що ви бажаєте?

— Апчхи! — мовив Румцайс.

Аптекар кивнув головою і подав Румцайсові торбинку:

— Ось вам порошок од простуди, з вас тринадцять крейцерів.

Румцайс повивертав усі кишені, але знайшов тільки сім