Гомер - Іліада. Одіссея

раніше з жоною троянця в постелі

356] І за Єлени печаль, і сльози гіркі не помстившись.

357] А як страшенно вже хтось захоче додому вернутись -

358] Чорного хай корабля многовеслого тільки торкнеться -

359] Й перед очима у всіх він смерть і загин собі знайде.

360] Ти ж, володарю, і сам розважай, і іншого слухай:

361] Мабуть, не буде тобою відкинуто те, що скажу я:

362] По племенах і родах поділи, Агамемноне, воїв,

363] Родові рід, а племені плем'я нехай помагає.

364] Тільки-но зробиш ти так, і тобі покоряться ахеї.

365] Знатимеш зразу тоді, хто мужній з вождів і народів,

366] Хто полохливий, адже за своїх воюватиме кожен.

367] Знатимеш також, чи з волі богів не здолав ти ще міста,

368] Чи з недолугості воїв, у ділі військовім невмілих».

369] Відповідаючи, мовив владущий йому Агамемнон:

370] «Знову, старче, у раді синів ти долаєш ахейських!

371] Тільки б, о Зевсе, наш батьку, і ви, Аполлоне й Афіно,

372] Радників десять таких у мене було між ахеїв,

373] Скоро упало б тоді владареве Пріамове місто,

374] Нашими взяте руками й зруйноване нами дощенту.

375] Та лиш нещастя мені шле Кроніон егідодержавний,

376] Кинувши в марні звади мене і в пусті суперечки.

377] Ми-бо за дівчину юну з Ахіллом змагались завзято

378] В гнівних словах, і та сварка з моєї вини почалася.

379] А як помиримось ми із ним коли-небудь, тоді вже

380] Лиха ніщо від троян і на мить не відхилить найменшу.

381] Та пообідайте перше, ніж бій розпочнемо Ареїв.

382] Кожен хай списа нагострить і щит свій хай добре насадить,

383] Кожен вдосталь оброку хай коням завдасть прудконогим,

384] Кожен хай повіз огляне свій з думкою про боєздатність,

385] Цілий-бо день змагатися будемо в справі Арея,

386] І відпочинку не буде нам, хоч би й на мить щонайменшу,

387] Поки аж ніч, надійшовши, мужів роз'ярілих розніме.

388] Потом ремінь щита просякнеться, який захищає

389] Воєві груди, й рука від важкості списа зомліє;

390] Потом укриється кінь, гембльований повіз тягнувши.

391] А як угледжу кого, шо осторонь бою захоче

392] При кораблях крутобоких лишитись, ніде після того

393] Не заховатись йому від псів і птахів ненаситних».

394] Мову скінчив він, і скрикнули гучно аргеї. Так хвиля,

395] До узбережжя поривами Нота південного гнана,

396] Б'є об скелі стрімчасті. Й нема їм од хвилі спокою

397] В зваді зустрічних вітрів, що відсіль і відтіль налітають.

398] Вставши, усі розійшлись і зникли поміж кораблями, -

399] Дим закуривсь по наметах, невдовзі й обід споживали.

400] Іншому з вічних богів свою кожен тут жертву приносив,

401] Урятувати від смерті благаючи й праці Арея.

402] А надмогутньому Зевсові владар мужів Агамемнон

403] В жертву гладкого бика заколов, п'ятирічного віком,

404] Скликав до себе тоді всеахейських старійшин найкращих -

405] Нестора першим та Ідоменея, володаря Кріту,

406] Разом із ними Еантів обох та сина Тідея,

407] Шостим по них - Одіссея, що розумом Зевсові рівний.

408] А Менелай, войовник гучномовний, прийшов без запросин,

409] Знав-бо він в серці своєму, чим його брат турбувався.

410] Стали вони круг бика, ячмінного зерна узявши,

411] Й так молитись тоді владущий почав Агамемнон:

412] «Зевсе великий, що в сяйві ефіру живеш, темнохмарний,

413] Сонце хай не заходить, хай темрява землю не криє,

414] Поки я вщент не зруйную Пріамові пишних чертогів,

415] Чорних від диму, і брам не спалю їх вогнем нещадимим,

416] Поки на грудях у Гектора не розірву я хітона

417] Гострою міддю й навкруг не поляжуть у пил головою

418] Товариші його всі й зубами не гризтимуть землю».

419] Так він благав, та молитви його не послухав Кроніон.

420] Жертву священну прийняв і ще збільшив труди неминучі.

421] А як усі помолились і зерном посипали жертву,

422] Шию зігнули, вмить зарубали і шкуру обдерли.

423] Потім, відрізавши стегна, з боків їх жиром обклали,

424] Згорнутим вдвоє, а зверху сирим іще м'ясом накрили

425] І на багатті спалили з сухого, безлистого хмизу,

426] Збій же увесь тримали на гострих рожнах над Гефестом.

427] Потім, як стегна спалили й жертовної з'їли утроби,

428] Інше все на шматки порубали й, рожнами проткнувши,

429] Смажили вміло й потім з вогню познімали старанно.

430] Всю закінчивши роботу, порозкладали наїдки

431] Й сіли вечеряти, й кожен в вечері тій рівну мав долю.

432] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

433] Нестор, їздець староденний, з таким до них словом звернувся:

434] «Славний сину Атреїв, владарю мужів Агамемнон,

435] Більше не гаймо часу на розмови і справи надалі

436] Не зволікаймо тієї, що бог на нас покладає.

437] Отже, звели, щоб ахеїв окличники мідянозбройних

438] До кораблів чорнобоких скликали негайно збиратись,

439] Ми ж усі разом тоді по широкому стану ахеїв

440] Пройдемо, щоб розбудить у них швидше палкого Арея».

441] Так він сказав. Тим не знехтував владар мужів Агамемнон.

442] Дзвінкоголосих гукнувши окличників, він ізвелів їм

443] Довговолосих до бою негайно скликати ахеїв.

444] Ці їх скликали, а ті - звідусюди збиралися швидко.

445] Кинулись разом з Атрідом паростки Зевса, державці,

446] Воїв ряди шикувать. Серед них ясноока Афіна

447] Дорогоцінну егіду несла нестаріючу й вічну,

448] Китиць із щирого золота сотня із неї звисала,

449] Сплетених гарно, і кожна із них - в гекатомбу ціною.

450] Сяючи блиском егіди, пройшла вона поміж ахеїв,

451] В бій закликаючи їх. І в кожного в серці з'явилась

452] Сила змагатися з ворогом, битися з ним безустанно.

453] Навіть милішим здалося їм раптом усім воювати,

454] Ніж в кораблях глибодонних до рідного краю вертатись.

455] Наче вогонь нищівний, що в безкраїх лісах розгорівся

456] На верховині гірській і далеко та заграва сяє,

457] Так же із лав, що проходили, від світлосяйної міді

458] Сяйво блискуче в повітрі аж неба самого сягало.

459] Мов перелітні зграї крилатих птахів Незліченні,

460] Диких гусей, журавлів чи лебедів ключ довгошиїх

461] В небі асійськім, обабіч Каїстрових течій струмистих,

462] Гоняться взад і вперед, на крилах красуючись легких,

463] З криком сідають на землю, і гомоном повняться луки, -

464] Від кораблів і наметів своїх племена незліченні

465] Ринули так у долину Скамандру. Аж стугоніла

466] Страшно земля під ногами