Роберт Ірвін Говард - Конан, варвар із Кімерії

за ці довгі роки. Але його жага влади виявилися сильнішою, ніж я міг уявити. Підступний трюк, здобутий ним у склепах19 Стигії, допоміг йому вирвати з моїх вуст таємницю, яку я не збирався відкривати, і він полонив мене, скориставшись своєю магічною силою. О боги Ягг, якими гіркими стали з того часу мої дні! Він вивіз мене з джунглів, де сірі мавпи танцювали під звуки сопілок жовтошкірих жерців, а на напівзруйнованих вівтарях, споруджених колись на честь мене, купами лежали підношення з овочів та фруктів. Так із бога люб’язного мені народу я перетворився на раба злого демона.

Із сліпих очей знову полилися сльози.

— Він ув’язнив мене в цій вежі, збудованій мною ж за його наказом протягом однієї ночі. Він вогнем і залізом, а також жахливими тортурами, суть яких ти зрозуміти не можеш, зламав мою волю. Зазнаючи таких жорстоких мук, я давно б уже радо розлучився із життям, якби тільки міг. Але він тримає мене тут — виснаженого, осліпленого, зламаного, щоб я виконував усі його бажання. І я триста років корився йому, обтяжуючи свою безсмертну душу нечуваними злочинами й обертаючи на зло свої знання, але вибору в мене не було. Проте не всі таємниці йому вдалося в мене вирвати, і тепер я навчу тебе Магії Крові й Алмаза. Я відчуваю наближення мого кінця. Ти — рука Долі. Прошу тебе, візьми алмаз із того вівтаря.

Конан обернувся й рушив до вівтаря із золота й слонячої кістки. На вівтарі лежав величезний довгастий камінь. Побачивши цей прозорий пурпурний кристал, кімерієць збагнув, що перед ним те саме знамените Серце Слона.

— Створімо ж чаклунство, якого Земля не бачила й не побачить більше мільйони років. Я заклинаю моєю кров’ю, моїм тілом, народженим на зелених грудях Ягг, планети, що сонно пливе в безкраїх просторах великого Космосу… Підніми свого меча, друже, і виріж ним із моїх грудей серце. Потім стисни його такі щоб кров хлюпнула на червоний камінь. Зійди вниз сходами й увійди до ебенової кімнати20, де лежить Яра, занурений у похмурі сни, навіяні лотосом. Поклич його на ім’я, і він прокинеться. Поклади тоді перед ним цей алмаз і скажи: “Ягг-коша посилає тобі свій останній дарунок і останні чари”. І негайно йди геть із вежі. Не сумнівайся — дорога буде вільною. Ягги живуть інакше й умирають не так, як люди. Допоможи мені вибратися з проклятої темниці покаліченого сліпого тіла, і я знову стану Яггахом із Ягга, із чудовими крилами, готовими злетіти, і ногами, здатними стрибати й танцювати, із очима, які помічають усе довкола, і могутніми руками!

Конан нерішуче підійшов до істоти, що називала себе Ягг-кошем, або Яггахом, і той, відчуваючи його невпевненість, показав йому місце, куди слід ударити мечем. Конан зціпив зуби й глибоко встромив меч у зелене тіло. Кров хлюпнула на руку юнакові, Ягг-коша здригнувся в конвульсіях і застиг. Переконавшись у тому, що життя залишило тіло прибульця, Конан узявся до сумної роботи, і незабаром у його руці опинилося те, що служило серцем цій дивній істоті, хоча нічим не нагадувало відповідний орган людина Воно ще пульсувало, коли варвар стиснув його двома руками, тримаючи над виблискуючим алмазом. Пружний струмінь зеленої крові ударив у камінь. На превеликий подив кімерійця, кров не скотилася по гранях, а повністю всмокталася кристалом, наче губкою,

Обережно затиснувши алмаз у долоні, Конан обернувся й пішов до виходу. Він не озирався, бо йому здавалося, що тіло на мармуровому ложі зазнає якоїсь метаморфози21, бачити яку людям не слід. Він зачинив за собою сердолікові двері й зійшов униз срібними сходами. Конанові й на думку не спало, що ніхто не завадить йому порушити обіцянку, дану Яггаху. Зупинившись перед дверима з червоного дерева, на яких вищирявся у страшній усмішці голий людський череп, кімерієць обережно штовхнув їх і зазирнув за поріг. У кімнаті з ебеновими стінами на чорному оксамитовому ложі, оповитому хмарою жовтуватого пилку лотоса, покоїлося худорляве тіло Яри — великого мага й чарівника. Маг лежав, вдивляючись широко розкритими очима вдалечінь, у якусь бездонну прірву, незбагненну для людини.

— Яро! — голосно вимовив Конан, немов суддя, що виголошує смертний вирок. — Прокинься!

Очі чарівника одразу ж набули осмисленого виразу, стали холодними й лютими, схожими на яструбині. Маг запнув щільніше свої оксамитові шати й підвівся, нависнувши над кімерійцем.

— Собако! — просичав він, як розлючена змія. — Чого тобі тут треба?

Конан поклав алмаз на величезний ебеновий стіл.

— Той, хто надіслав тобі цей камінь, звелів сказати: “Ягг-коша посилає тобі свій останній дарунок і останні чари”.

Яра відсахнувся, і його обличчя стало попелястим. Алмаз помутнів, у його глибині спалахнув вогник, який поступово залив пульсуючим світлом весь кристал, по гранях пропливали дивні різнобарвні хвилі. Яра, немов його тягла вперед якась невідома магічна сила, нахилився над столом і, стиснувши алмаз руками, уп’явся в нього непорушним поглядом.

Спостерігаючи за магом, Конан подумав, що зір його одурює. Яра, що здавався раніше велетнем, тепер насилу дотягнувся б головою до грудей юнака. Конан моргнув кілька разів і вперше за цю ніч почав сумніватися у власному розумі, А тоді раптом зрозумів, що маг зіщулюється в нього на очах, з кожною миттю зменшується в розмірах. Кімерієць вже ні з чого не дивувався, він усвідомлював, що спостерігає дію надприродних незбагненних сил. Маг швидко зменшувався, тепер він уже лежав на столі, наче: немовля, усе ще стискаючи в руках алмаз. Нарешті Яра зрозумів, що На нього чекає, схопився на ноги й відкинув камінь убік. Проте бідолаха Продовжував зменшуватись і незабаром перетворився на мініатюрного гнома, який бігав по столу, розмахуючи в безсилій люті руками, і верещав голосом, що нагадував комариний лиск. Серце Слона здіймалося над ним, подібно до пагорба. Приголомшений Конан побачив, що чарівник прикриває очі руками, ніби рятуючись від нестерпного блиску, і хитається з боку на бік, немов п’яний. Здавалось, якась невидима сила притягувала Яру до алмаза. Тричі він намагався спротивитися цій силі й утекти на іншу частину столу, але лише оббігав алмаз навкруги, наближаючись до нього з кожним разом усе ближче й ближче, потім вискнув від жаху, викинув руки вперед і щодуху помчав просто на камінь.

Нахилившись над столом, Конан побачив Яру, який насилу дерся по гладенькій грані кристала; ось він дістався до вершини й простягнув руки, закликаючи на допомогу таємничі, лише йому відомі сили, але, немов утягнутий водовертю; зник