Джоан Роулінг - Казки барда Бідла

class="a">[24] тілесами, що зналася у премного зловорожій химороді». (Ґоделот так і назвав свій горезвісний шедевр — «Премного зловорожа химородь».)

Як видно з цього твору, Ґоделот вважає свою чарівну паличку помічницею, мало не наставницею. Справжні знавці[25] паличкарства погодяться зі мною, що палички й справді можуть живитися знанням та досвідом тих, хто ними користується, хоч ця справа доволі непередбачувана й неоднозначна.

Необхідно зважати на безліч додаткових чинників, наприклад, на стосунки між чарівною паличкою та її власником, щоб зрозуміти, як вона діятиме в руках того чи іншого індивіда. Хай би там як, а гіпотетична чарівна паличка, що побувала в руках багатьох темних чаклунів, мусила б мати, принаймні, виразну схильність до найнебезпечніших різновидів магії.

Більшість чаклунів і відьом надають перевагу чарівним паличкам, що самі їх «обирають», ніж паличкам, що вже побували в чиїхось руках, бо існує ймовірність, що від попередніх власників вони набралися звичок, несумісних з магічним стилем нового власника. Здавна заведено хоронити (чи спалювати) чарівну паличку разом з її померлим власником, щоб вона не мала забагато господарів, від яких могла б набратися чого завгодно. Однак фанати бузинової палички свято вірять у те, що завдяки нетиповому способу зміни власників — коли наступний хазяїн долав попереднього, найчастіше його вбиваючи, — бузинову паличку так і не знищили й не поховали, і вона вціліла, нагромадивши такої мудрості, сили й могутності, що жодна інша чарівна паличка з нею не зрівняється.

Відомо, що Ґоделот загинув у власному підвалі, куди його запроторив божевільний син Гереворд. Ми припускаємо, що Гереворд заволодів батьковою чарівною паличкою, бо інакше батько визволився б з темниці, але що зробив з цією паличкою Гереворд, нам достеменно невідомо. З певністю можна стверджувати хіба лиш те, що на початку XVIII сторіччя з'явилася чарівна паличка, яку її власник Варнава Деверил назвав «самбузькова[26] паличка», і завдяки їй Деверил здобув репутацію грізного мага, доки його страхітливому терору поклав край не менш сумнозвісний Локсій, який забрав паличку, перехрестив її на «жезл Смерті», і жорстоко нищив нею всіх, хто йому не подобався. Нелегко простежити за подальшою історією Локсієвої чарівної палички, бо занадто багато чаклунів, зокрема і його рідна мати, твердили, ніби власноручно його прикінчили.

Розумну відьму чи тверезомислячого чарівника, котрі досліджуватимуть так звану історію бузинової палички, має найбільше вразити те, що всі чоловіки, які запевняли, буцімто нею володіли[27], наполягали, що вона «всемогутня», хоч усі відомі факти її неодноразового переходу з рук у руки свідчать, що вона не тільки сотні разів зазнавала поразки, а й притягала до себе лихо так само, як Цибатий Цап Ціцірка притягав до себе мух. Зрештою, нездоланне прагнення здобути бузинову паличку вкотре підтверджує мій висновок, зроблений на основі численних спостережень за все моє довге життя — люди мають дивний хист обирати для себе ті речі, що завдають їм найбільшої шкоди.

Та хто з нас виявив би мудрість, притаманну третьому братові, якби нам самим запропонували зробити вибір між дарами Смерті? І чаклунів, і маґлів легко спокусити владою. Хто з нас відмовився б від «палички Долі»? Хто, втративши кохану людину, не спокусився б воскрешальним каменем? Навіть мені, Албусові Дамблдору, набагато легше було б відмовитися від плаща-невидимки, а це лише доводить, що попри увесь мій розум, я такий самий дурень, як і всі інші.

Лист

HIGH LEVEL GROUP

health education welfare.

Любі читачі!

Дуже дякую, що ви купили цю надзвичайну і особливу книжку. Я хотіла б скористатися з цієї нагоди, щоб пояснити, як за допомогою Вашої підтримки можуть статися реальні зміни в житті багатьох знедолених дітей.

Понад мільйон дітей перебувають у державних спецзакладах по всій Європі. Усупереч усталеній думці, більшість із них аж ніяк не сироти, але вони перебувають під наглядом, тому що їхні батьки незаможні, інваліди або ж належать до етнічних меншин. Багато хто з цих дітей страждає від фізичних і психічних розладів і вад, проте вони не отримують належної освіти й медичної опіки. У деяких випадках їм бракує елементарних для повноцінного існування речей — наприклад, їжі. Майже завжди вони обділені людським теплом, їм дуже не вистачає позитивних емоцій і підтримки.

Для того, щоб змінити умови життя цих осиротілих і самотніх дітей, а також для того, щоб у майбутньому нікому не доводилося зазнавати таких страждань, ми з Дж. К. Ролінґ заснували 2005 року благодійний фонд «Дитяча група високого рівня» (ДГВР). Ми хотіли, щоб ці покинуті напризволяще діти мали змогу висловитися, щоб усі могли почути їхній голос, їхні історії.

ДГВР прагне покінчити з громіздкими й великими дитячими спецзакладами і шукає шляхи і засоби, щоб ці діти могли зростати в родинному колі — разом зі своїми або названими батьками й усиновлювачами — або ж у невеличких закладах родинного типу.

Щороку ми надаємо допомогу майже чверті мільйона дітей. Фінансуємо функціонування фахової незалежної телефонної лінії допомоги, що надає інформацію й підтримку сотням тисяч дітей. Також ми заснували такі освітні проекти, як «Громадська дія», в рамках якого молоді люди з загальноосвітніх установ працюють з мало-розвиненими дітьми з інтернатів і сиротинців, а також «Едельвейс», що надає можливість продемонструвати свої таланти і творчі задатки дітям, які опинилися на межі суспільства. А в Румунії, скажімо, ДГВР заснувала національну дитячу раду, що захищає права дітей і дає їм нагоду поділитися власним досвідом.

Але ми не хотіли б на цьому зупинятися. Нам потрібні кошти для розширення нашої діяльності, для проникнення в нові країни й допомоги дедалі більшій кількості дітей, яким украй потрібна ця підтримка.

Особливою характеристикою, що вирізняє ДГВР з-поміж інших подібних неурядових організацій, є те, що вона співпрацює як з урядовими й державними інституціями, так і з громадськими професійними й добровільними об'єднаннями, а також із тими установами, що надають практичні послуги й реальну підтримку на місцях.

Мета ДГВР — сприяння повноцінному виконанню Конвенціїї ООН з прав дитини у всій Європі, а в кінцевому рахунку — в усьому світі. Лише за два роки ми допомогли урядам розробити стратегію щодо запобігання відмов від дітей у пологових будинках і вдосконалення опіки за дітьми з фізичними й психічними вадами, а також склали практичний посібник порад з переведення дітей з державних сиротинців у родини та дитбудинки родинного типу.

Ми дуже вдячні за підтримку, що Ви її нам надали, придбавши цю книжку. Ці вкрай потрібні кошти дозволять ДГВР продовжувати свою