Всеволод Зіновійович Нестайко - Чарівний талісман (збірник)
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кілька зайчиків підхопилися й поскакали до садка, де під вишнею стояв великий естрадний барабан і лежали на траві музичні інструменти.
Митя вдарив у мідні тарілки, гупнув у барабан, інші зайці вшкварили хто в що вдатний — були там і труби, і скрипки, і гітари, і цимбали…
Така грянула музика, що в добрянців самі собою засмикалися ноги.
Іменинник лев Самсоній підхопив корову Мумуню і пустився з нею витанцьовувати таке, що аж земля задвигтіла. Пес Бровко танцював із кицею Муркою. Кіт-композитор Василь Мяукицький — з льохою Хрюшею. А далі вже й розібрати було важко.
Вітя дивився на все це захопленими очима.
— Подобається? — пошепки спитала Міс Таємниця.
— Дуже! — щиро вихопилося у хлопця. — От тільки проблеми ті їхні якби вирішити… Щоб і дядя Вася, й тітонька Гортензія не…
— Ой! — чогось тихо зойкнула Міс Таємниця. У небі враз з'явилося щось незбагненне. Якесь наче НЛО (нерозпізнаний літаючий об'єкт). Воно швидко наближається, й от уже чітко видно, що то літаюча тарілка, а радше миска чи каструля, бо таке пузатеньке, чимале і з кришкою-люком згори.
«Літаюча каструля» зависла над подвір'ям королеви Добряни, кришка-люк піднялася, і з'явився якийсь прибулець — голова людська, а тіло наче механічне — чи то скафандр такий, чи хтозна-що (але чому ж тоді голова не у скафандрі?).
Прибулець випурхнув зі своєї «каструлі», завис у повітрі, пометляв трохи ногами й руками та плавно опустився на землю. Танці враз припинилися, музика замовкла. Всі завмерли, з подивом позираючи на нього.
Прибулець зробив своєю механічною рукою вітальний жест, нахилив голову, вклоняючись, і промовив:
— Любі добрянці! Вітаю вас від імені славної АДЧС (тобто Асоціації Добрих Чарівників Світу)!.. Ап! — він змахнув лівою рукою — і «літаюча каструля» зникла. Потім — «Ап!» — змахнув правою рукою — і замість звичайної сільської хати королеви Добряни виріс розкішний палац із білими колонами і двома мармуровими левами, що сиділи обабіч входу.
— О! — вигук здивування вихопився з грудей присутніх.
— Що? Що тут коїться? Що він сказав? Хто це? — стурбовано обернулася королева Добряна до дяді Васі.
І поки дядя Вася розтлумачував королеві, що до чого, прибулець уже вів далі:
— В АДЧС багато чули про вашу прегарну країну, про її чудесних громадян і на останній асамблеї ухвалили взяти Добряндію під свою опіку. Я призначений вашим інспектором-куратором. Віднині я беру на себе всі ваші турботи, всі ваші клопоти, всі ваші проблеми. Все за вас віднині робитиму я. Ви будете тільки відпочивати, гуляти, розважатися… Ви чесно заслужили це… Чесно заслужили…
X
Юра Лякін з'явився в класі у другому півріччі, після зимових канікул.
Марія Іванівна посадила його чогось за окрему парту, хоча біля Ніни Ковбасюк було вільне місце. Він сидів похмурий і мовчазний. Очі в нього були якісь наче пригаслі. До новачка, як ведеться, увага в перший день загострена. Всі дивляться, цікавляться — хто, що, звідки… Але на всі зачіпки, на всі запитання Лякін уперто відмовчувався. Сказав тільки, що раніше вони жили на Воскресенці, за Дніпром, а тепер житимуть тут. І все. Приводила його в школу й забирала якась жінка, по всьому видно, не мама, але теж похмура, з сумними пригаслими очима. Такі очі бувають лише в людей, у яких свіже горе. Вітя це добре знав. Такі очі були рік тому в Каті з п'ятої квартири, у її мами та тітки Ніни Олександрівни, коли несподівано від інфаркту помер Катин батько, інженер-будівельник Іван Семенович, який увесь час кудись поспішав і сходами піднімався не інакше, як переступаючи через дві сходинки.
То були перші похорони у Вітиному житті.
Сталося так, що бабуся Світлана не знала, думала, що сусіда ховатимуть із лікарні, не сказала Віті нічого і пішла з ним у поліклініку (до отоларинголога — у Віті знову боліло горло). А коли вони поверталися і піднімалися сходами, раптом побачили, що на площадці третього поверху стоїть прихилене до стіни віко від домовини. Двері п'ятої квартири були відчинені навстіж, і панувала така тиша, що Віті спершу здалося, ніби там нікого нема.
Бабуся розпачливо сіпнулася назад. Але відступати було пізно й нерозумно. Вона судорожно стиснула Віти ну руку, і вони дуже повільно пішли вгору.
У відчинені двері Вітя побачив, що в коридорі й у кімнаті повно людей. І ще побачив, що велике дзеркало в коридорі завішене простирадлом. Хлопець відчув той неповторний, гострий, солодко-терпкий запах, який буває лише тоді, коли в квартирі дуже багато квітів. Бабуся і Вітя піднялися трохи вгору і спинилися. Бо в цей час почали виносити. І бабуся Світлана, хоч як їй не хотілося, щоб Вітя усе те бачив, не могла не вклонитися востаннє сусідові, з яким прожила поряд стільки років і якого знала ще хлопчиком.
Вітя усе те бачив. І вираз очей Каті та її мами запам'ятав назавжди.
І тепер він увесь час озирався назад (Юра сидів на задній парті) й дивився на Лякіна з болем і співчуттям. Він не сумнівався, що в хлопчика щось трапилося.
Усе з'ясувалося за кілька днів.
Звістку принесла Рая Фількіна. Треба ж такому статися, що добра знайома батьків Раї Фількіної мешкала в одному будинку, навіть на одній площадці з тіткою Юри Лякіна. Виявляється, це тітка приводила Юру в школу. Вона забрала його до себе і перевела в їхню школу, бо справді в них велике горе. Тато Юри Лякіна, водій автобуса, збив людину; вона загинула, і тато зараз сидить у в'язниці.
Ця звістка просто приголомшила всіх. Уперше в їхньому житті такі поняття, як «убивство» і «в'язниця», були не книжці, не на екрані телевізора, а тут, поряд, у класі…
Навіть Боря Жабський принишк.
Дівчатка шепталися, ахали, хапалися руками за щоки. Хлопці супили брови й мовчали.
А у Віті аж серце стискалося від болю. Він просто не міг дивитися на Юру. Як же Лякін, мабуть, переживає, як страждає! Тато у в'язниці! І він же не хотів. Авжеж не хотів. Хіба може хотіти шофер автобуса на смерть збити людину! А тепер — убивця. І його син на все життя буде сином убивці. На все життя! А він, він чим винен?! Яке ж то горе оті нещасні випадки! Яким треба бути обережним! Тату, будь обережним у тій Африці! Я тебе прошу, я тебе благаю!
Юра Лякін, мабуть, щось відчував, бо не міг не бачити тих перешіптувань, тих перелякано-схвильованих поглядів, спрямованих на нього. Але ніхто й словом не прохопився. Адже
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівний талісман (збірник)», після закриття браузера.