Омар Хайям - Рубаї

class="v">Ти неба не картай, а розміркуй: за тебе

У тисячу разів нещасніше воно!

* * *

204

Поглянь на випнутий угору небосхил,

Що найкмітливіших утоптує у пил!

На дружбу келиха й сулії, що устами

Стулились, поки кров їй витікає з жил!

* * *

205

О серце, все збери, що маєш! Край води

Садочок радості собі опоряди -

Й побувши у ньому вечірньою росою,

Знімись удосвіта й назавжди пропади!

* * *

206

Розумним і твердим у цьому світі будь

І завжди мовчазним у цьому світі будь!

I, поки очі є, язик і вуха в тебе,

Сліпим, німим, глухим у цьому світі будь!

* * *

207

Приємніш пить вино, до гарних залицятись,

Аніж в удаваній побожності вправлятись.

Коли усіх п'яниць поглинуть має пекло,

Хто ж із людей тоді зуміє в рай дістатись?

* * *

208

Найкраще пить вино у віці молодім,

Укупі з милою, з товаришем своїм.

Цей ненадійний світ на сон і пустку схожий,

I пить без просипу - єдине щастя в нім.

* * *

209

Доволі мріяти про барви й аромати,

Гидкого й доброго у всесвіті шукати!

Хоч ти Земземом* будь і джерелом життя,

А прийдеться й тобі нікчемним прахом стати!

* Священна криниця.

* * *

210

Ця піала вина - всіх вір і раю варта,

А крапелька його - вінця Китаю варта.

Всіх радощів життя ця дивна гіркота,

Що в чарку з глечика я наливаю, варта.

* * *

211

У час, коли роса тюльпан укриє сиво

Й фіалка хилиться, трави таємне диво,

Як любо глянути на пуп'янок зелений,

Що зборочки свої підтикує дбайливо!

* * *

212

Під старість хилиться і кипарис гіллястий.

Мій вид гранатовий зробився попелястий.

Чотири підпірки і дах мого буття

Вже похилилися й загрожують упасти.

* * *

213

Про вчора не гадай - воно навік зів'яло,

Про завтра не журись - воно ще не настало.

Минуле й завтрашнє - підпора ненадійна!

Живи хвилинами, бо в тебе їх так мало!

* * *

214

Це так, ніколи я тверезим не буваю

I в Ніч Призначення дарма часу не гаю:

На бочку спершися, уста в уста із кухлем,

Я шию глечика із рук не випускаю.

* * *

215

Тверезий, не картай хмільного чоловіка!

Наскучила йому непрохана опіка.

Ти гордий, що не п'єш, але вершиш ділами,

Що проти них ніщо найгірша пиятика!

* * *

216

Пий, поки голову вино не отуманить,

Забудь зловмисного, що гнівається й ганить!

Що в тій тверезості? Вона немилосердно

Думками про кінець у тебе серце ранить!

* * *

217

О, вислухай мене, найкращий друже мій!

На небеса хисткі не покладай надій!

Присядь у закутку вдоволення малим

I стеж за іграми на сцені світовій!

* * *

218

Барило дервішським заткнули ми дрантям,

А обмивалися піском і прахом з ям -

I може статися, що у пилу винарні

Ми знову стрінемся з прогуляним життям.

* * *

219

Таємне виявить, що в зошиті моїм,

Це значить голову занапастить. А втім,

Не бачу й гідних я серед людей учених,

Щоб те, що знаю я, переказати їм.

* * *

220

У мене тайна є - і тайну ту єдину

Я зараз виявлю (прости мою провину):

Тебе кохаючи, я ляжу в домовину,

Тебе кохаючи, у небеса полину!

* * *

221

Не заздри іншому, щодня веселий будь!

Забудь усе, що в нас добром і злом зовуть!

Тримайся келиха і локона коханки,

Бо й не зоглядишся, як дні твої минуть!

* * *

222

Хоч Небеса у дар тобі цей світ дають,

Відома мудрому його облудна суть.

Такі, як ти, щодня приходять і відходять.

Тож уривай свій пай, бо і тебе урвуть!

* * *

223

Коли своїх бажань нам здійснити не дано,

Що ж нам із мріями робити? Безнастанно

Ми побиваємось і тужимо над тим,

Що пізно в світ прийшли і що відходим рано.

* * *

224

Чудовий нині день: не холод, не жара...

Змиває хмарка пил з квітчастого бугра.

Троянди жовтої сусіда, соловейко,

Гукає потай нам, що випити пора.

* * *

225

Чи є людина, щоб не мала плями,

Не ошерхалась у рови та ями?

Якщо за зло мене ти злом караєш,

Яка різниця, пресвятий, між нами?

* * *

226

О, як мені, Творець, увірилось нести

Тягар цих злигоднів, цієї пустоти!

Ти вічну пустоту позолотив зірками?

I в мене є така: візьми й позолоти!

* * *

227

Це ти таким, Господь, створив мене,

Щоб я любив пісні й вино хмільне!

Якщо провина ця твоя, чому ж

Тепер ти в пекло засудив мене?

* * *

228

Що світ міняється - чи варто цим журитись?

Нехай міняється - ми будем веселитись!

Якби незмінною була природа, друже,

Ніколи б не діждав ти черги народитись!

* * *

229

Щодня журитися - цього ще не хватало!

О, скільки Небо нас посіяло й пожало!

Налий вина повніш, давай у руки келих!

Я знаю: сталося усе, що статись мало.

* * *

230

Ти добрий, Господи, легка твоя рука,

Але в Ірам* не всіх пускаєш! Не яка

Потрібна лагідність - покірного простити!

А спробуй-но прости мене, бунтівника!

* Рай

* * *

231

Якщо й премудрому не подолати Долі,-

Що хочеш уявляй собі в небеснім колі,

А смерті не минеш! Хіба не все одно,

Чи з'їсть тебе хробак, чи лютий звір у полі?

*