Жюль Верн - Таємничий острів

залишився пліт, була перша година дня. Течія річки помітно, відновлювалася, тож вони мали скористатися відпливом, аби доставити саморобний пліт до її гирла. Пенкрофу не хотілося ні лишати пліт на волю течії, без керування, ні вилазити на нього, щоб стернувати. Та коли йдеться про мотузки й канати, кмітливості моряка немає меж: минуло кілька хвилин, а Пенкроф уже зсукав із сухих ліан канат завдовжки в кілька морських сажнів. Прив’язавши його до плоту, моряк міцно тримав другий кінець каната, а Герберт довгою жердиною виштовхував плота на течію. Спосіб сплаву вдався напрочуд. Ідучи берегом, Пенкроф стримував плота, і величезний вантаж хмизу плив за течією. Завдяки крутому берегу річища плоту не загрожувала небезпека сісти на мілину, і, менше ніж за дві години допливши до гирла річки, він пристав за кілька кроків від Комина.

Розділ V

Пристосування Комина під житло. — Як добути вогонь? — Коробка сірників. — Пошуки на березі. — Повернення кореспондента й Наба. — Єдиний сірник! Вогонь палахкотить. — Перша вечеря. — Перший нічліг на суші.

Як тільки з плоту було перенесено хмиз, Пенкроф узявся обладнувати Комин, аби зробити його більш-менш придатним для проживання, і затулив коридори, якими гуляв протяг. Піском, камінням, переплетеними гілками й мокрою глиною моряк і Герберт щільно заклали проходи й отвори, відкриті південним вітрам, і відсікли верхній виток знаку &. Лишили для тяги тільки одну вузьку щілину в боковій галереї, яка мала водночас служити і димарем. Отож у них зосталося кілька «кімнат», якщо так можна назвати темні барлоги, що, можливо, не задовольнили б і диких звірів. Зате там було сухо, й принаймні у центральному приміщенні вони могли ходити на повен зріст. У всіх «кімнатах» на кам’яній долівці лежав шар дрібного піску, і хай там що, а поки не знайшлося нічого кращого, можна було миритися і з таким прихистком.

Влаштовуючи майбутнє житло, Герберт і Пенкроф уголос розмірковували:

— Може, — сумнівався Герберт, — наші супутники знайдуть кращу печеру?

— Може, й так, — відповів моряк. — Але якщо не впевнений, — не сиди склавши руки. Запас біди не чинить та й їсти не просить.

— Ех, аби вони знайшли містера Сміта, — уже вкотре повторив Герберт. — Тоді нам лишалося б тільки дякувати Всевишньому.

— Атож, — стиха проказав Пенкроф. — Гарний був чоловік, таких мало!

— Чому був?.. — перепитав Герберт. — Ти вже не віриш, що він повернеться?

— Та ні, Господь з тобою! — заперечив моряк.

Незабаром усе, що можна, вони зробили, і Пенкроф сказав, що він особисто цілком задоволений.

— Тепер і нашим друзям можна повертатися, — мовив він. — Ми для них приготували лепський притулок.

Лишалося скласти з каміння пічку та приготувати щось на вечерю, — діло просте й неважке. Ліворуч від центральної кімнати біля вузького отвору у глибині першого незакладеного коридора вони склали з широких пласких брил непогану пічку. Розташували її таким чином, щоб дим витягувало надвір, а значна частина тепла лишалася і підтримувала всередині належну температуру. Для хмизу знайшли місце в одній із кімнат, і Пенкроф поклав на каміння пічки кілька полін упереміш із дрібним хмизом. Не встиг він закінчити роботу, як підліток запитав, чи має він сірники.

— Звичайно, — відповів Пенкроф. — Я сказав би, на щастя, маю, бо без вогню і без труту ми як без рук!

— Але ж ми могли б добути вогонь так, як його добувають дикі племена: тручи одна об одну дві цурки.

— Що ж, спробуйте, хлопче, побачимо, що з того вийде. Тільки руки натрудите!

— А проте це дуже простий і дуже поширений на островах Тихого океану спосіб добувати вогонь.

— Не заперечую, — відповів Пенкроф, — та, напевне, дикуни краще знають, з якого боку взятися за це діло, або використовують якесь особливе дерево, бо я вже не раз пробував добути вогонь таким робам і щоразу марно! Я краще скористаюся сірниками. Де ж мої сірники?

Пенкроф заклопотано став шукати у куртці коробку сірників, з якими, бувши запеклим курцем, ніколи не розлучався.

У куртці їх не знайшлося. Тоді він почав копатися в кишенях штанів і, приголомшений, переконався, що й там їх немає.

— От халепа, справжня біда, — пробурмотів Пенкроф, дивлячись на Герберта. — Очевидно, коробка сірників випала у мене з кишені, і я навіть не відчув цього. А у вас, Герберте, часом немає запальнички або чогось іншого, щоб розпалити вогнище?

— На жаль, ні, Пенкррфе.

Моряк, а за ним і хлопець, вийшли з Комина. Моряк стурбовано тер собі лоба.

Обидва взялися пильно шукати сірники на піску, між скелями, на березі річки, але всі їхні пошуки були марні.

Коробочка була з міді, і вони не могли б її не помітити.

— Пенкроф, а ти не викинув її з аеростата? — запитав Герберт.

— Та ні, цього я нізащо не зробив би, — відповів моряк. — Але нас так шарпонуло, що не було б нічого дивного, якби зникла така дрібничка. Я й люльки позбувся! Бісова коробка! Де вона ділася?

— Тоді ось що: знову настав відплив, — сказав Герберт. — Біжімо туди, де ми приземлилися.

Мало було надії розшукати сірникову коробочку, яку хвилі під час припливу, напевне, присипали галькою, однак не вадило ще раз спробувати щастя. Отож Герберт і Пенкроф поквапились до того місця, де напередодні приземлилися за дві сотні метрів від Комина. Там вони уважно обстежили і всіяний галькою берег, і кожну западину між валунами. Марна праця! Якщо коробочка десь тут і впала, то її злизали хвилі. В міру того, як відплив оголював дно, моряк обнишпорив кожну щілину між рифами, але нічого не знайшов. За таких обставин то була дуже велика й поки що непоправна втрата.

Пенкроф не приховував свого гіркого розчарування. Він насупився, як хмара, і мовчав. Аби його хоч трохи утішити. Герберт зауважив, що сірники напевне намокли від морської води, і ними все одно не можна було б скористатися.

— Ні, хлопче, — відповів моряк. — Вони лежали в мідній коробочці із щільно припасованою кришкою. Що ж нам робити?

— Та нічого, я певен: вогонь ми добудемо, — сказав Герберт. — Містер Сміт або містер Спілет знайдуть якусь раду!

— Атож, — відповів Пенкроф. — Але тим часом ми зосталися без вогню, і наші приятелі, повернувшись, залишаться без вечері!

— Та не може бути, щоб у них не знайшлося ні сірників, ні кресала! — жваво заперечив Герберт.

— Сумніваюся, — відповів моряк, скрушно похитуючи головою. — По-перше, Наб і Сміт не курять, а Спілет, гадаю, швидше рятуватиме записника, ніж коробочку сірників!

Герберт промовчав. Втрата коробочки була, безумовно, прикрим фактом. Та все ж підліток сподівався не так, то інак, а добути вогонь.

Досвідчений Пенкроф хоч і