Василь Олександрович Сухомлинський - Вогнегривий коник

він сірим пилом. Боляче йому було, коли пригадував, як зліталися до нього бджоли й джмелі, як співали пташки… Прилетіли, правда, якось пташки весною, покружляли над пеньком, защебетали тривожно та й полетіли.

Пень аж заплакав із туги. Так захотілося йому чиєїсь прихильності, дружби.

Настала осінь. Якось прибіг до пенька їжак. Вирив ямку та й носить сухі листочки, жмутки пахучого моху, — стеле зимову постіль. Зрадів старий пень, лагідний такий до їжака. І їжак із пнем став ласкавий. Подружилися вони, розповіли один одному про своє життя. Аж помолодів пень, зацвів зеленим мохом. Бо є тепер у нього друг.

Кустар і Різець

Майстер працював Різцем по дереву. Вирізав троянду. Різець маленький, сталевий, блискучий. В руках у майстра він був слухняний і вправний.

Ще не закінчивши роботи, Майстер кудись вийшов, а Різець поклав на столі. Коли це в майстерню заходить Кустар. Бачить, лежить на столі блискучий ножик. А поруч — незавершена троянда. Взяв Кустар той Різець і спробував вирізати пелюстки троянди. Але в нього нічого не виходить. Кришить Різець троянду, псує роботу Майстра.

Здивувалась Троянда і каже:

— Різцю, чого це ти так погано став працювати?

Різець відповідає:

— Я просто шматочок сталі. А Різцем я стаю, коли мене візьме в руки Майстер. А коли бере Кустар, то я не Різець, а звичайний гострий ножик.

Прийшла мама

Зимовий вечір. За вікном гуде, виє завірюха. Мама ще не повернулася з роботи. І маленька Зоя жде. Вона прислухається до завивання завірюхи.

Зої здається, що за вікном великий, страшний звір. Ось він стукає в вікно. Зоя заплющує очі.

Прийшла мама. Підходить до Зої, обняла, поцілувала.

— Тобі не страшно було, доню? — питає мама.

— Ні, не страшно! — радо відповідає Зоя.

За вікном тепер уже не виє завірюха. Тихо шумить вітер. Мов ласкава хвиля на ставку. Ось вона лагідно доторкнулася до шибки. Зоя підходить до вікна. Над землею весело кружляють білі сніжинки.

Тихо, бабуся відпочиває

Прийшла зі школи маленька Галинка. Відчинила двері, щось хотіла весело сказати мамі. А мама посварилася на неї пальцем і шепоче:

— Тихо, Галинко, бабуся відпочиває. Цілу ніч вона не спала, боліло серце.

Галинка тихенько підійшла до столу, поклала книжки. Пообідала й сіла уроки вчити. Читає книжку тихо про себе, щоб не розбудити бабусю.

Відчиняються двері, заходить Оля, Галинчина подружка. Вона голосно й каже:

— Галинко, слухай…

Галинка посварилась на Олю пальцем, як мама на неї, і пошепки мовить:

— Тихо, бабуся відпочиває. Цілу ніч вона не спала, боліло серце.

Сіли дівчатка до столу й розглядають малюнки. А із заплющених бабусиних очей впали дві сльозинки. Коли бабуся прокинулась, Галинка й питає:

— Бабусю, а чого ви плакали уві сні?

Бабуся усміхнулась, приголубила Галинку. В її очах світилася радість.

Кмітливий скляр

Звечора в ставку плавали качки. Прийшов Юрко вранці до ставка і бачить диво дивне. Весь ставок покритий тонким склом. А під склом вода грає. Питається Юрко в тата:

— Хто це покрив ставок?

Сміється тато й каже:

— Є такий умілий, кмітливий скляр. Прийшов і засклив ставок однією величезною склянкою. Живе той скляр далеко на півночі. А тепер до нас завітав.

— Хто ж той скляр? — запитав Юрко.

— Мороз.

Сидить Юрко на санчатах…

Був добрячий мороз. Лежав сніг. Юрко, Микола й Петро вибралися на високу гору. З вершини її в долину пролягала ковзанка.

Хлопці сіли на санчата й поїхали вниз. Вони летіли так швидко, що аж у вухах співало. Як було радісно летіти з високої гори! Перехоплювало дух от стрімкого руху.

З’їхали. Спинились аж серед ставка, вкритого снігом.

Хлопці встали й оглянулись.

— Ой, висока ж гора! — сказали вони. — Треба ж на неї санчата тягти.

Микола й Петро потягли санки на гору. Йти було нелегко, але хлопці знали, що після важкого шляху буде легкий і стрімкий політ униз.

А Юрко ступив кілька кроків і спинився.

«Як важко на гору йти! — подумав він. — Посиджу тут, у долині».

Сів Юрко на санчата й сидить.

Ось Петро й Микола вже на вершині. Ось вони летять на санчатах… А Юрко сидить.

Ще раз Петро й Микола зійшли на гору, ще раз стрімко злетіли вниз, а Юрко сидить. Мерзне, а сидить.

Хочеться Юркові з’їхати вниз, ой, як хочеться… та не хочеться на гору санчата тягти.

До вечора так і просидів. А Петро й Микола раз за разом літали з гори на долину.

Як Ніна не злякалась гусака

Ніна йшла з дому в дитячий садок. На стежці сидів великий білий гусак. А поруч із ним десяток менших гусей і чимало гусенят.

Ніна з острахом глянула на гусака. Який він великий і страшний, який у нього довгий дзьоб.

Боязко оглядаючись, вона зійшла зі стежки, щоб його обминути. А гусак витягнув шию, зашипів, підбіг до Ніни й ущипнув за ногу. Гуси весело ґелґотіли.

Ніна заплакала й утекла додому.

Вона розповіла мамі, як на неї напав гусак.

Мама сказала Ніні:

— Не треба боятися, він і не нападатиме. Дивись сміливо, йди прямо на нього, не обминай.

Ніна знову пішла тією самою стежкою. На стежці сидів гусак, а поруч із ним — гуси й гусенята.

Ніна сміливо дивилася на гусака. Він сидів на стежці й ніби чекав, що ж воно буде.

А Ніна ішла прямо на нього й думала: «Не боюсь я тебе».

Гусак злякався й побіг оглядаючись, а за ним поковиляли гуси й гусенята.

А Ніна сміливо йшла стежкою.

Гуси про щось тривожно заґелґотали.

Вогник у вікні

Школа стоїть на околиці села. Микола живе за яром, за кілометр до школи.

Йому з дому видно, як світиться в школі вікно. На вікні стоїть акваріум із рибками. Вдень і вночі воду підігріває електрична лампочка — її видно Миколі.

Стояли люті морози. Одного разу навіть до школи малюки не поприходили — так було холодно. Сидів Микола якось увечері дома, дивився в темінь і милувався тремтячим вогником у шкільному вікні.

Коли це вогник погас. «Лампочка перегоріла. — подумав собі. — Рибки до ранку загинуть, мороз он який».

Микола одягнув пальто, шапку й рукавиці та й подався до школи. Була вже ніч.

Знайшов сторожа, попросив ключа. Відчинив школу, зайшов до класу, в якому акваріум. Вода була вже холодна. Він вийняв лампочку, що перегоріла, і вставив нову.

— Грійтеся, рибки, — тихо сказав Микола, зачинив школу й пішов додому.

Ще тричі взимку доводилося приходити хлопцеві серед ночі до школи