Марина Соколян - Ковдра сновиди

І все ж він знайшов-таки спосіб повернути собі майбутнє…

«…Його розбудив несміливий стуку двері. Далет насилу розліпив запухле око. Кого ще принесла лиха година? Знову стукання — делікатне й бентежне, мов биття сердечка наполоханої пташки… Далет криво всміхнувся. Давно вже ніхто не приходив сюди за пророцтвами — бо ж саме так стукали прохачі… Лихварі стукали інакше, зовсім інакше, й одного разу Далет ледве вибрався живим із рук кредитора, та й то тільки пригадавши тому щось надзвичайно паскудне з його заповітного минулого. Соромно згадати.

Далет спроквола почвалав до дверей. Це ж цікаво, хто ще не знає, що колишній провісник більше не приймає відвідувачів? На порозі — дівчинка років шістнадцяти на вигляд, чорнява, тоненька. Одяг на ній якийсь дивний, мовби знятий із когось удвічі більшого, але погляд… Далет раптом гостро усвідомив, що спав одягнений і вимнувся як ганчірка, що пикою його, похмільною і неголеною, можна ганяти безпритульних псів.

— Вибачте, якщо я невчасно, — проказала дівчинка. — Мені порадив звернутися до вас Абеландер із Труаду.

— А… Хто? — не повірив своїм вухам Далет. — Ти говорила з Труадським Книжником?

Дівчинка коротко кивнула:

— Так. Він сказав, ви можете допомогти… що ви знаєте…

— Он, значить, як, — урвав її колишній провісник. — А чи не казав він, що я вже давно… егм, відійшов від справ?

Мала прикусила губу.

— Ні, нічого такого…

— Ну, то можеш передати йому мої вітання, — гірко проказав Далет. — Хай порадить тобі іншого провісника, котрий іще на щось придатний…

Він хотів був зачинити двері просто перед її розгубленим личком, коли дівчинка благально склала долоні:

— Мені не провісник потрібен! Потрібен хтось, хто знає про Сіру Барту…

Далет судомно зітхнув, притулившись до одвірка.

— Ну, в такому разі, це таки до мене.

Він манірно вклонився, запрошуючи її досередини. У провісниковій округлій хатинці було темно і млосно, дарма що надворі займавсь ясний день. Дівчинка спинилася, нерішуче роззираючись, тож Далет криво всміхнувся й відсмикнув запони з вікна. Краще б він цього не робив — тижнева пиятика перетворила його житло на кублище старого гульвіси — хаосу, котрий, схоже, облаштувався тут зі смаком та комфортом.

Дівчинка гостро зломила брову, а потім, незворушно скинувши зі стільця натюрморт із якихось древніх недоїдків, протерла його рядниною, в якій Далет у спізнілому осяянні впізнав свій парадний убір, і скромно присіла на краєчку.

— У вас, схоже, справи йшли не надто добре… останнім часом?

Не треба бути провидцем, аби зробити такий висновок, сумно подумав Далет. Ні, не треба…

— Минуле нині не в ціні — зітхнув він.

— Справді? - здивувалася дівчинка — А якщо хто втратив пам'ять, чи загубив щось цінне, чи коли неможна довести чиюсь провину або перевірити свідчення? В минулому — всі причини й витоки… Як же без нього?

Далет вражено зиркнув на гостю. Ти диви, яка метка.

— Ну, гаразд… То чого хотів від мене Книжник, — він заплющив очі й глибоко зітхнув: — Еллано?

Дівчинка сполохано кліпнула.

— То ви… все знаєте? Він казав, ви — провісник, і…

Далет запустив пальці в нечесану чуприну, не розплющуючи очей:

— Не знаю, хто я тепер… Ти сиди, не смикайся.

Еллана виструнчилася на стільці.

— Не можна рухатись, коли ви е-е-е… провішуєте?

— Та ні. Ти мені якраз сонце заступаєш, щоби в око не било. Отак, добре, — він якусь хвильку насуплено помовчав. — Ясно. Он, значить, як…

Він розімкнув повіки, і дівчинка злякано стріпнулась під його нетутешнім поглядом.

— Значить, Вартові уже давно тут, — задумливо проказав Далет. — Ось куди, виявляється, поділись маги…

Він зітхнув:

— І твоя матуся, виходить, угоду з ним и уклала.

— А… можна якось цьому зарадити? — дівчинка благально зазирнула йому в очі. Якби ж то вона знала, сердега!

— Н-ну… Можна, — Далет набрав у груди повітря. Те, що він збирався зараз вчинити, було облудою, але милосердною… так, милосердною облудою, — Значить, так, слухай моє тобі пророцтво. Підеш сьогодні у храм Тахеї, впадеш тамтешнім жрицям в ніжки, благатимеш, як буде треба — нехай дадуть тобі свого прядива. Вони з нього пелерину в'яжуть для богині Доброї Долі. Дістанеш клубок і сплетеш із нього… — він роззирнувсь у пошуках потрібного слова, погляд його ковзнув по розпанаханому ліжку: — Сплетеш із нього ковдру. І ковдру цю потім відвезеш до… міста Єрухалом, що у далекій землі Сахнех. Там тобі зустрінеться, егм-м, Князь перевертнів… Віддаси йому ковдру, і як вона прийдеться йому до смаку, він виконає твоє заповітне бажання… Ось так.

— Князь е-е-е… перевертнів? — розгублено проказала Еллана. — Як це? Як це розуміти?

Далет заледве стримав гіркий усміх:

— Пророцтво можна зрозуміти лише тоді, коли воно вже здійснилося, — він зітхнув. — То що? Краще тобі?

Вона невпевнено кивнула, підводячись.

Коли дівчинка пішла, Далет якийсь час сидів непорушно, розглядаючи мальовничі тріщини на стелі. Значить, минуле і справді може стати у пригоді?