Кен Фоллетт - Вушко голки

в Британії приносять мало користі, — Террі дійсно почав лекцію з того самого місця, де спинився минулого разу. Наче пройшло п'ять хвилин, а не три місяці. — Наприклад, Дороті О'Ґрейді — типова шпигунка: ми упіймали її, коли вона перерізала військові телефонні кабелі на острові Байт. Свої звіти О'Ґрейді передавала через листи, адресовані в Португалію. Писала невидимим чорнилом, що продається у крамницях жартів.

У вересні почали прибувати нові шпигуни — їхнім завданням було добре вивчити Британію, готуючись до вторгнення. Наприклад, позначити на мапах узбережжя, до яких можна підвести судна, дороги, на які можна посадити літаки з військами, а також лінії протитанкової оборони, блок-пости та перепони з колючого дроту. Щоправда, агентів для цього завдання добирали абияк, навчали поспіхом і обладнання видавали їм мало.

Типовий приклад — четвірка, що десантувалася в ніч із другого на третє вересня. Меєр, Кібоом, Понс та Вальдберґ. Кібоом і Понс приземлилися поблизу Хіта, де їх у піщаних дюнах під час високого припливу заарештував рядовий Толлервей із Сомерсетського піхотного полку, а ось останньому навіть вдалося надіслати звіту Гамбург:

«ПРИБУВ У БЕЗПЕЦІ. ДОКУМЕНТИ ЗНИЩЕНО. АНГЛІЙСЬКИЙ ПАТРУЛЬ ЗА 200 МЕТРІВ ВІД БЕРЕГА. ПЛЯЖ ЗАКРИТИЙ КОРИЧНЕВИМИ СІТКАМИ. ПАСАЖИРСЬКІ ВАГОНИ ЗА 50 МЕТРІВ. МІН НЕМАЄ. СОЛДАТІВ МАЛО. ВАЛЬДБЕРГ».

Очевидно, що свого місцеположення він визначити не зміг. У нього навіть кодового імені не було. Підготовка в нього ніяка: він навіть не знав закону про продаж спиртного в Англії. Зайшов у паб о дев'ятій ранку та замовив кварту сидру.

Ґодліман розсміявся.

— Далі буде смішніше. Хазяїн сказав йому повертатися о десятій та запропонував поки оглянути їхню сільську церкву. Можеш собі уявити, рівно о десятій Вальдберґ повернувся — і двоє поліцейських на велосипедах заарештували його.

— Ну просто сценарій для «І знову він!».

— Меєра узяли за декілька годин. Протягом двох наступних тижнів ми схопили ще одинадцятьох агентів — більшість із них заарештували протягом перших декількох годин їхнього перебування в Англії. Майже всіх повісять.

— Майже?

— Так, майже. Декількох передадуть у наш відділ Б-1(a). Я трохи пізніше розповім про нього детальніше. Так ось. Ще декілька агентів вирушили до Ірландії. Одним із них був Ернст Вебер-Дроль, відомий акробат, який має в Дубліні кількох позашлюбних дітей після свого турне «Найсильніша людина в світі». Його заарештували на ірландському кордоні, стягли три фунти штрафу та відправили в Б-1(a). Інший, Германн Гетц, помилково опинився в Ольстері[22]замість Ірландії. Там його пограбували солдати Ірландської республіканської армії, через що Ґетцу довелося переплисти Бойн в самій білизні, а потім проковтнути капсулу з отрутою. Із собою в нього був ліхтарик з написом «Виготовлено в Дрездені». Постає питання: якщо тих хлопців так легко узяли, нащо ж нам потрібні такі розумники, як ти? По-перше, ми не знаємо, скількох ми ще не впіймали. По-друге, треба взятися за тих, кого не вішатимуть. Ось цим і займаються у відділі Б-1(a). Але щоб усе пояснити, мені доведеться повернутися в 1936 рік.

Альфред Джордж Овенс був інженером-електриком і працював у компанії, що мала кілька контрактів із державою. У тридцятих він кілька разів бував у Німеччині, після чого добровільно сповістив Адміралтейству[23] деякі технічні дані, що він їх зібрав упродовж своєї подорожі. Військово-морська розвідка передала досьє Овенса МІ-6, де його вирішили завербувати як агента. Приблизно в той самий час його завербували в Абвері, про що скоро дізналися в МІ-6: ми перехопили декілька листів Овенса на відому нам підставну адресу в Німеччині. Вочевидь, у того чоловіка вірності не було анітрохи — йому будь-що хотілося бути шпигуном. Наші називали його Сніжок, німці — Джонні. У січні 1939-го Сніжок отримав листа з інструкціями щодо використання радіопередавача та квитанцією з камери схову на вокзалі «Вікторія». Чоловіка заарештували на наступний день після початку війни та запроторили до в'язниці Вандсворт, залишивши йому передавач, який він знайшов у саквояжі на вокзалі. Сніжок продовжував передавати повідомлення у Гамбург, тільки тепер їх писали у відділі Б-1(a), що в МІ-5. Пізніше Абвер передав Овенсу контакти двох інших німецьких агентів в Англії — і ми їх відразу взяли. Від них агент отримав шифрувальні коди та детальні інструкції передачі радіоповідомлень, що було для нас просто неоціненним надбанням. Після Сніжка були Чарлі, Веселка, Літо, Бісквіт, а тепер у нас ціла армія німецьких шпигунів, які підпорядковуються нам і яким, вочевидь, довіряє Канаріс.

У ті часи в МІ-5 з'явилася мрія: якщо пощастить, то вони зможуть узяти під контроль та маніпулювати всією мережею німецьких шпигунів у Британії. Взагалі, є дві причини перетворювати шпигунів на подвійних агентів замість того, щоб їх вішати. По-перше, якщо ворог думає, що шпигун ще живий, він не присилає нового (якого ми можемо і не схопити). По-друге, маючи можливість контрольовано надавати інформацію ворогові, ми можемо заплутати його стратегію.

— Звучить надто просто.

— Звісно ж, насправді це не так, — Террі відчинив вікно та видихнув на вулицю хмарку тютюнового диму. — Для того щоб така система працювала, вона має охоплювати абсолютно всіх агентів. Якщо в країні буде певна кількість справжніх агентів і їхня інформація суперечитиме тій, яку надаємо ми, то Абвер швидко про все здогадається.

— Здається, у вас тут цікаво, — резюмував Ґодліман.

Террі вперше за день усміхнувся.

— Ну, наші хлопці відразу тобі скажуть, що тут нелегко. Ненормований графік, стрес, розчарування. Але так, це цікаво, — він знову глянув на годинник. — А зараз я хочу познайомити тебе з одним видатним чоловіком. Ходімо до нього в кабінет.

Чоловіки піднялися сходами та пройшли кількома довгими коридорами.

— Його звати Фредерік Блоггс, і він ненавидить, коли з нього кепкують[24]. Ми переманили його зі Скотленд-Ярду — він працював інспектором в особливому відділі. Якщо тобі знадобляться руки чи ноги, звертайся до нього. Звання в тебе буде вищим, але ми тут не звертаємо на це особливої уваги. Думаю, ти і так все розумієш.

Террі й Ґодліман увійшли в маленьку, майже порожню кімнату, крізь вікно якої було видно лише глуху стіну. Гола підлога без килимів. На стіні — фотографія красивої дівчини, а на вішакові для капелюха — наручники.

— Фредерік Блоггс — Персіваль Ґодліман, — представив їх Террі. — Ну, на цьому я вас залишу.

За столом сидів невисокий кремезний блондин. «Мабуть, він ледь не завалив відбір за зростом, коли вступав у поліцію», — подумав Ґодліман. Краватка в нього була якогось несамовитого кольору, але