Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Драматургія » Рух життя, або Динамо 📚 - Українською

Олександр Сергійович Подерв'янський - Рух життя, або Динамо

335
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Рух життя, або Динамо" автора Олександр Сергійович Подерв'янський. Жанр книги: Драматургія / Сучасна проза.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12
Перейти на сторінку:
пана Бардецького торгувати.

Михайлик. Ха! Знаю я тих коней!

Михайлик собирается сесть на коня, и уже одна нога в стремени, но в этот момент он замечает девушку в соседнем дворе. Подчеркнуто не замечая казаков, она развешивает белье и входит в хату. Хлопцы делают равнение направо, нога Михайлика застревает в стремени.

Михайлик. Мамо, хто це?

Мотря (хреститься). Цариця Небесна, спаси, сохрани.

Михайлик уже в седле. Свистнул – и только пыль по дороге вьется Мотря шепчет молитву и крестится. Две дворовые девки внимательно изучают китайский зубастый пенис-дракон, противно хихикая. На одной из них – прозрачные турецкие шаровары. Сгибаясь под охапками соломы, во двор, где только что неизвестная девушка развешивала белье, входят Мыкола Гнатович и Приська.

Мотря (ехидно). Кумо, а що це за дівчина до вас приїхала?

Пріська. Яка дівчина?

Мотря. Така гарна – тут лєнти, тут стрічки, каблучка золота, брови чорні, тільки на ніжку трохи кульгава. До вас – племінниця з Полтави, еге ж?

Микола Гнатович (сідає на пеньок і витирає піт з чола). Казна, що ви мелете, кумо. Яка племінниця? Одна сестра була, та й ту татари в ясир взяли, коли я ще малий був.

Мимо него на огромной скорости проносится броненосец. Мыкола Гнатович свистом подзывает его, чтобы приласкать, однако внезапно до него доходит, что вокруг что-то не так.

Он протирает глаза и плюет через плечо.

Микола Гнатович. Що за чортівня? Святий Миколо, спаси і помилуй!

Мыкола Гнатович с интересом изучает свой двор. Приська, для которой эта чертовщина не в новинку, стоит в монументальной позе, всем своим видом выражая: «А я що тобі казала?»

Микола Гнатович. Ти диви… Такий килим, може, тільки в самого хана і є. А кури – цісарської породи. Таких не те що в Полтаві, а навіть в самому Чигирині нема. Шкода, що це все чортова мара. Ехе-хе, старий я став, пити негоден.

Старики входят в хату, где, кроме всего прочего великолепия: рушников, цепочек и пр., стоит стол, накрытый вышитой скатертью. Утка смирно сидит в своем закутке у печки.

На столе закуска, вареники в макитре, борщ в казане, кувшин сметаны, огромная паляница, колбаса, сало, зелень. Венчает обстановку штоф оковитой. Мыкола Гнатович, не долго думая, тянется к штофу.

Пріська (ехидно). Не пий, старий, то все'дно мара. Дай краще я вип'ю!

Приська лихо хлопает рюмку.

Микола Гнатович. Як це ти робиш, бабо?

Пріська (ще єхидніше). А це я тобі снюсь.

Микола Гнатович. А, но і уві сні випить можна.

Он наливает себе стопку, лихо опрокидывает ее и закусывает салом. В тот же момент получает от бабы ложкой по лбу.

Пріська (зловісним шепотінням). Старий ти дурень. Чи ти не чув, що Мотря Кіндратова казала?

Микола Гнатович (випучивши очі). То й що?

Пріська. А те, що на нашому дворі завелися відьми. Оце замість того, щоб салом чортовим давитись, візьми рогача і йди, сховайся в клуні. Як відьма прийде, тут хапай її за хвіст, хрести і читай «Богородицю» – вона й буде проситися, щоб пустив.

Микола Гнатович. А ти що робити будеш?

Пріська (знімає зі стіни ікону). А я за тином сховаюсь. Як спіймаєш, я тут їй і образа піднесу, і прямо в морду плюну. Ано й здохне, суча баба.

Микола Гнатович. Теж мені надумала баба, щоб козак з рогачем відьму ловив. А оце бачила?

Мыкола Гнатович тайком показывает жене пистоль, спрятанный под полою жупана Пошептавшись, старики выходят. Утка встает с насиженного места, ковыляет в сени и смотрит во двор через щелочку. Обнаружив, что все спокойно, она машет крыльями, и… вдруг вместо утки перед нами предстает уже знакомая девушка. Она вешает ведра на коромысло и, крадучись, выходит во двор. Старики из-за тына наблюдают за ней, баба – с иконой, дед – с турецким пистолем. Они дрожат, как в лихорадке, увидев, что во дворе пусто, бегут из укрытия в хату, два нелепых создания, размахивающих иконой и пистолем. Вбежав в горницу, замечают опустевшее гнездо. Старуха, тихо плача, склоняется на грудь старику. Он обнимает ее. Св. Николай, поставленный бабой на стол, смотрит на них оттуда строгими глазами.

Колодец. Совершенно классическое место (то же, что и в начале фильма). Девушка-утка набирает воду. Мимо галопом конь несет Михайлика. Заметив девушку, всадник притормаживает коня и, гарцуя, подъезжает поближе.

Все, как на картине художника Пимоненко, – сладко и неправдоподобно.

Михайлик. Чорнобрива, а що, напоїш коня?

Дівчина. Ач, який швидкий!

Михайлик. А чом би й ні? Ти чия?

Дівчина. А от скуштуєш київ від батька, тоді побачиш.

Михайлик. Хотів би я побачить того, хто буде мене годувать киями.

Дівчина. Пусти, кому кажу!

Все это говорится, как на надоевшей репетиции, – все роли уже давно выучены наизусть. Жесты скупы и стилизованы, как в корейской опере. Внезапно мимо наших героев с гиканьем, свистом и стрельбой проносятся всадники. Непонятно – кто, сколько и зачем. Выстрелом с Михайлика сбивают шапку. Михайлик молниеносно спрыгивает с коня и, прикрываясь ним, стреляет из пистолей. Чей-то конь скачет галопом, но уже без всадника. Чей-то труп валится в огород, только лишь подсолнухи колышутся и торчат из-за тына желтые сапоги.

Михайлик (начебто нічого не сталося). А як сьогодні прийду в садок до тебе?

Дівчина. А чого тобі туди ходить? Гарбузів не бачив?

Михайлик уже на коне. С побеждающей уверенностью смотрит сверху на девушку. Заискивать – не в его характере.

Михайлик. А ось і побачимо, які в тебе гарбузи!

Свистнул, конь на дыбы взвился, удар нагайкой, – и пропал в столбе пыли, издавая дикие запорожские крики.

Левада во владениях пана Бардецкого. На турецких коврах в позах казака Мамая из известной картины и со всей полагающейся атрибутикой (конь, седло, ружье и т. д.) сидят: отец Михайлика (Киндрат Омельянович) и пан Бардецкий.

Они любуются лошадьми, которые прогуливают перед ними молодые хлопцы, треплют за ушами породистых собак, выпивают и закусывают. На лицах пирующих неимоверный кайф.

Пан Бардецький. Дивуюся вам, пане полковнику, мати такі ліси і поля і не тримати собак А хочете, я вам продам своїх?

Полковник. Краще ви, пане, купіть у мене кабанів. Таких гарних ви ніде не купите. А які розумні! Коли я п'яний додому йду, то вони вже про то за кілометр знають.

Пан Бардецький. На яку холеру, пане, мені їх розум? Хіба дурного кабана та вже й не можна їсти?

Полковник. З іншого боку, пане, розумні кабани – то біда. Бо вони як люди. Я,

1 ... 11 12
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рух життя, або Динамо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рух життя, або Динамо"